Ламає руки, благає, плаче.

- Ой, рятуйте, люди, бо вже ж вона одно надумала.

Примовкли.

- Шукай її тепер, коли їй одна дорога, а за нею десять…

Дід - високий, суворий:

- Та нас же таки мир. Одне туди, друге туди, по селу, поза селом, може, хтось-таки та знайде. А нумо, люди!… Треба ж якось.

З гурту хтось крикнув:

- А цитьте. Зашуміли:

- Що таке? Що таке?

Нетерплячі голоси:

- Та ось цитьте - он щось гукає.

Всі змовкли.

Через майдан стояла економічна брама. За штахетом було видно під глухою вільшиною, з шальовок збудовану, казарму-театр. Коло одчинених дверей метушились парубки й дівчата, махали руками до цвинтаря, гукали. Натовп скам'янів. О. Василь збліднув, закліпав очима. І тоді, коли стало тихо, як у вусі, з двору долетіли чітко слова… Опалило, як огнем.

І раптово, мов рушилась гора, весь натовп мовчки ринув з цвинтаря у ворота, в хвіртку, через штахет, спотикаючись, один одного попереджаючи… Бігли до панського двору, аж земля гула.