Пітер знепритомнів від сильного удару. Потім він уже не відчував їх. І ось тепер, лежачи на цементній підлозі яскраво освітленого підвального приміщення, лише тихо стогнав. Насилу розплющивши очі, побачив над собою зарослого здорованя, який, здавалося, готувався завдати нового удару.

— Гадаю, з нього досить, — почувся знайомий голос.

Пітер упізнав полковника. Він стояв поруч з професором Коллемом біля стіни, облицьованої білими кахлями. Один з помічників професора тримав Модифікатор Поведінки — інженер одразу вгледів страшний апарат. Двоє і в цивільному, які охороняли вхід, зацікавлено стежили за з тим, що діється. Схожий на горилу тип, зачувши слова полковника, відійшов.

— Отак, шановний, — насмішкувато заговорив Дженкіс до Коллема. — Тепер, сподіваюся, ви бачите, до чого призводить надмірна закоханість у зелені папірці? Другому мерзотникові пощастило втекти. Судячи з інтерв’ю, яке він устиг дати мексіканським журналістам, про Модифікатор не було сказано жодного слова. Зрештою, у нас є надійні засоби, щоб застрахуватись од будь-яких несподіванок. Наші люди й не таким затикали пельки. Але досить філософії. Схоже, що ми маємо чудову нагоду впевнитися в успіху вашого, професоре, інтернаціонального колективу. — Полковник зареготав. — Ви чуєте? Інтернаціонального, майже як у комуністів.

Коллем полегшено зітхнув.

Може, все якось обійдеться. Модифікатор працює чудово. А чого б і справді не продемонструвати його дію на втікачеві?

— Слушна думка, — мовив професор. — Зараз ми поставимо оригінальний експеримент, і ви побачите, що старого Коллема недарма називають королем електроніки.

В просторій кімнаті сиділо дев’ять генералів, четверо полковників в ідеально випрасуваних мундирах і четверо цивільних. Засідання тривало вже не одну годину. Сизо-сині хмари сигарного диму заволокли просторе приміщення.

— Підсумки, я думаю, підіб’є полковник Дженкіс, — мовив директор Управління, який головував на засіданні. — Він найкраще проінформований про хід випробувань. Тим більше що ідея створення Модифікатора Поведінки належить йому.

— Отож зробимо деякі висновки, — почав полковник. — Ідеєю нарешті зацікавились у конгресі. Ну, а коли нас усе-таки здумають бойкотувати, ми зробимо інший хід. Я певен, що рано чи пізно доведеться вдатися до рішучих заходів щодо червоних. — Дженкіс оцінюючим поглядом глянув на присутніх і, пересвідчившись, що реакція аудиторії на його користь, закінчив думку: — Поки комуністи не зайшли надто далеко у розрекламованому ними гуманізмі. А ми непростимо м’які у своєму лібералізмі. Кермо політики давно слід повернути праворуч.

Полковника слухали уважно. Він говорив речі, які імпонували присутнім.

— Новий апарат, — вів далі Дженкіс, — розроблений у лабораторії Лонг-Роуз, дістав назву Модифікатора Поведінки — МП. За допомогою цього електронного пристрою можна зовсім стерти в мозку піддослідного поняття свободи, демократії, прагнення до миру тощо. Застосований в масовому масштабі апарат допоможе раз і назавжди покінчити з нашими ідейними противниками. Марксизм вивітриться з їхніх голів.

— Того другого вже ліквідували? — спитав директор.

У кімнаті лишилися він і полковник Дженкіс. Усі інші учасники засідання вже розійшлися.

— На жаль, ні. Але він нікуди не втече. Вжито всіх необхідних заходів, — поспішив запевнити свого патрона полковник.

— Так, так, — невдоволено пробурмотів директор. — Дивіться, щоб він не підклав нам свиню. Коли чорномазий заговорить, проект МП доведеться заморозити. Робіть висновки. До речі, ви все владнали з професором Коллемом? Цей тип, мабуть, вижив з розуму. Дійти до того, щоб приймати на таку роботу чорних!

Дженкіс розуміюче посміхнувся.

— Не хвилюйтеся. Все гаразд.

Недвозначна відповідь задовольнила директора:

— Шкода, звичайно, такого фахівця, але Коллем дуже любив гроші. Коли-небудь він міг би взяти їх і від червоних. Гроші не пахнуть. — Директор розсміявся скрипучим сміхом. — Ви не знаєте, звідки походить цей вислів?

Полковник знизав плечима.

— Дивно. Невже у військовій академії не вивчають історії Стародавнього Риму? Один з імператорів, коли йому забракло грошей, обклав податком громадські вбиральні. Гроші не пахнуть. Ха! Ха! Нам теж невдовзі доведеться зробити щось подібне. Тільки-но все владнається з проектом МП, виникне нова проблема. Отож потрібні кошти. Якщо розробка системи “Уран” буде успішна, ми зможемо скласти досьє на всіх політичних противників, аж до того періоду, коли наші з вами предки ще були плазунами. Ви зблідли, Дженкіс? Невже на одній з гілок вашого генеалогічного дерева сидить чорномазий?.. — засміявся він.

Тираду директора перервав телефонний дзвінок. Шеф Управління зняв трубку. Вираз благодушності враз зійшов з його обличчя.

— Стенді втік на Кубу. Комуністичні газети вже почали кампанію проти нас. Галасують, ніби ми не дотримуємо міжнародних угод щодо захисту прав людини. Ну нічого, це незабаром минеться. Шкода тільки, що проект МП доведеться на якийсь час відкласти.

Одного разу Троль зійшов зі сторінок казки і після карколомних пригод потрапив до невеликого містечка на березі відомої річки…

Ви ж пам’ятаєте: “Жив собі один лихий Троль. Він був лютий-прелютий, це був сам чорт!” Так, так — це той самий Троль із “Снігової королеви”. Він уже давно не був серед людей, принаймні з того часу, коли Г. — К. Андерсен розповів нам історію про Криве дзеркало, про хлопчика Кая і дівчинку Герду, про те, як…

А втім, не переказуватимем цієї вельми повчальної казки. Нагадаємо тільки її початок.

Лихий Троль, як ви знаєте, зробив дуже дивне дзеркало, в якому все добре і прекрасне зменшувалось, а все погане і огидне впадало в око, від чого здавалося ще гіршим. Учні цього чорта разом з дивовижним дзеркалом гасали по всіх усюдах, рекламуючи його творіння. Та якби тільки це! Бешкетникам заманулося полетіти на небо і звідти поглузувати над усім земним. Проте коли вони летіли, дзеркало затремтіло від страху, чорти не втримали його і випустили. Впало воно і розбилось, як твердив казкар, на тисячу мільйонів, більйонів і ще більше скалок. Багато хто зробив з них шиби у вікнах, скельця для окулярів тощо. Біда в тому, що потворні властивості дзеркала збереглися в скалках, а найдрібніші шматочки попадали в людські очі та серця. Люди ставали лихими, як сам Троль.

Відтоді минуло багато-багато років. У світі майже не лишилося тих, хто носив у собі скалки жахливого дзеркала. І все-таки дехто все ще користувався окулярами, зробленими з тих скалок. Декому вони діставались у спадок, дехто носив, аби чимось вирізнятися серед інших. Чимало людей, переважно багатих, мешкало у старовинних будинках і замках з тролевими вікнами і з них дивилися на довколишній світ. Траплялися й такі, які не мали уламків дзеркала, проте щоб жити краще, у всьому погоджувалися з багатими. Тепер ви розумієте, чому на світі стільки знедолених? Ті, хто дивився на все крізь ці дзеркала, вважали, що так і має бути. “Поділяй і владарюй!” — був їхній девіз.

Але не скрізь його визнавали, і тому Троль страшенно лютував. Тролеві подобалися чвари, війни. От він і надумав податися до правителів країн, де готувалися плани воєн, загарбання чужих територій — хотілося допомогти їм. І він зійшов зі сторінок книжки, щоб…

Та не забігатимемо наперед. “Коли ми дійдемо до кінця цієї історії, то знатимемо набагато більше, ніж зараз”, — застерігав усіх нетерплячих славнозвісний казкар.

Отож Троль ішов вуличкою містечка і роззирався довкола. Документи у нього були справні. Мав солідні рекомендації (чого-чого, а цього добра він міг виготовити скільки завгодно — на те існувала справжня чортяча школа). Ніхто з перехожих не відрізнив би його від середнього бюргера. Такий собі чолов’яга років під сорок, підтягнутий, сухорлявий, хіба що трохи елегантніший за інших. Але то був Троль — мастак на всілякі капості (він же мав ступінь магістра чортячих наук!).