Спершу я думав, що бачу і чую якогось неймовірного оптиміста і мрійника – хто б справді думав збирати у вагоні гроші за допомогою канцелярської мови, ще й трохи петлюрівського типу. Ще-бо не перевелися ідеалісти на радянській землі, і міцно ще держиться в людей віра в чудеса.

При березі харківської Лопані в неділю можна бачити довгу низку рибалок, озброєних підсаками (щоб не зірвалася трьохпудова риба), вудками з дзвониками, провіантом, фарбою, штрихованими стоянами для вудок і горілкою. Окрім усього цього справилля*, рибалки ті озброєні воістину апостольським терпінням, бо з не меншим успіхом вони могли б закинути свої вудки з дзвониками у калюжу на майдані Рози Люксембург* після доброго дощу.

Оратор скінчив промову, глянувши разочок у шпаргалку Подорожні почали добувати з кишень копійки. Одна копійка покотилася під лаву.

– Вельмишановний громадянине, – сказав оратор, – ви згубили копійку.

Він нагнувся, підняв копійку, акуратно приладнав шпаргалку, щоб видко було початок промови, і пошкутильгав із вагона.

Тепер я думаю трішки інакше про того оратора. Вірив у чудеса не він, а той напівбожевільний сільський інтелігент, що писав йому цю шпаргалку з добродіями і звертаннями уваги.

Промовець же вірив тільки в силу мистецького виконання і театральну оригінальність свого номера.

Так чи інакше, але він одержав за лекцію української мови копійок із десять.

• • •

Я пожалкував тільки, що не було вже тітки з уїдливим язиком. Цікаво було б, хто з цих двох шкідників узяв би гору.

Але промайнула Лозова*, і подорож стала кінчатись. Я, мабуть, довго вже не побачу євреїв-хліборобів. Гостей у них і без того буває багато, нових заселень буде вже мало, і за років троє в степах житиме одна одноманітна мужицька маса. Рабинам роботи поменшає, а комсомольцям побільшає.

Я, філософ під кепом, бачив ці місця в тисяча дев'ятсот двадцять восьмім році, на одинадцятім році робочої революції. Я нічого не навчився з цієї подорожі, бо й раніше вважав, що бути євреєм – це не професія, а бути хліборобом – це не національна ознака; я побачив те, що й чекав побачити.

І вам, щирі мої куми й сватове зі Старобільщини, що козакували колись із дідом моїм, я не раджу їхати в єврейські колонії. Бо якщо ви не схочете побачити, то й не побачите, любі мої куми й сватове.

Натомість, любі мої, сядьте на призьбі, натопчіть у люльку ручкового, викрешіть огню на губку, прикуріть і подумайте.

Харків,

28 червня 1928 року

... захопили з собою всі літери... – Літер – документ на право безкоштовного або пільгового проїзду.

... агент ОДПУ... – ОДПУ – Об’єднане державне політичне управління.

... в Літературному будинкові. – Мається на увазі Республіканський Будинок літератури ім. Василя Блакитного, що у 1927-1931 роках функціонував як клуб письменників у Харкові за адресою вул. Мистецтв 4 (тоді вулиця називалася Червонопрапорною). Тепер у будинку міститься Радіоастрономічний інститут НАН України.

... поважає поезії Андре Шеньє. – Андре Марі де Шеньє (фр. André Marie de Chénier, 1762-1794) — французький поет, журналіст і політичний діяч.

Буценко – мабуть, мається на увазі Панас Іванович Буценко (1889-1965), радянський державний і партійний діяч, що в час описаної подорожі обіймав посаду члена Центральної Контрольної Комісії КП(б)У.

... не більше як йон... – Йон або іон – (грец. ιόν — «той, що йде») — електрично заряджена частинка речовини, що утворилася з атома або атомної групи внаслідок втрати або приєднання до них електронів. В даному разі мається на увазі – щось дуже маленьке.

... ми вже в Олександрівському. – Олександрівськ – назва Запоріжжя до 1921 року.

«Ех, поїзд, птиця-поїзд! Хто тібє відумал?» – Іронічне перефразування відомого речення Миколи Гоголя: «Эх, тройка! птица тройка, кто тебя выдумал?» («Мертві душі», одинадцятий розділ).

Ксав'є Де Местр (фр. Xavier de Maistre; 1763-1852) – французький письменник, учений, один із перших аеронавтів (після братів Монґольф’є), військовий діяч, сардинський дворянин, художник-дилетант, учасник наполеонівських воєн, генерал-майор російської імператорської армії, член Туринської академії наук. Перший твір – «Подорож довкола моєї кімнати» (написаний протягом сорока двох днів арешту за участь у дуелі, 1794 р.) – приніс йому славу серед любителів французької «causerie» (базікання, балаканини).

... однокінного ванька... – Словом «ваньки» у Харкові називали візників.

Єврейська колонізаційна організація (ЄКО) – міжнародна єврейська доброчинна організація. Заснував її у вересні 1891року в Лондоні барон Морис де Гірш для сприяння колонізації Аргентини євреями-емігрантами з Російської імперії і Східної Європи. Пізніше товариство розширило свою діяльність.

Предрайвиконкому – голова (від рос. «председатель») районного виконавчого комітету.

... представник Озету... – ОЗЕТ – від рос. Всесоюзное общество по земельному устройству трудящихся евреев в СССР.

Білоголівка (розм.) – горілка, пляшка горілки. Назва походить від кольору корку.

Питльований (від нім. Beutel – мішок) – хліб із дрібного борошна, просіяного крізь спеціальний мішок.

КНС – комітет незаможних селян, попередник колгоспів.

... про неї говориться в Брема... – Брем, Альфред Едмунд (1829-1884) – німецький зоолог і мандрівник, автор знаменитої праці «Життя тварин».

Льянос – високотравні савани на рівнинах у районі річки Оріноко в Південній Америці.

... філософа театру Євреїнова. – Євреїнов Микола Миколайович (1879-1953) – російський режисер, актор, театральний діяч. Навесні 1924 року виступав у Харкові з лекціями, зокрема про театралізацію життя.

... по всяких етранжер-легіонах... – Етранжер-легіон – від фр. légion étrangère – іноземний легіон.

... якийсь ормен... – Ормен – можливо, це слово Йогансен утворив від англійського “or man” – «або людина». Чи «позичив» ім’я Ормен із комедії-балету Мольєра «Нестерпні» (у списку персонажів цієї п’єси Мольєр помістив Ормена до категорії «надокучливі»). Ім’я Ормен носять також два персонажі грецької міфології. А шведською мовою “ormen” означає «змія».

Плюсквамперфект (латин. plus quam perfecto) – давноминулий час, дослівно «перед минулим».

Футурум (латин. futurum) – майбутнє.

... на цілині латифундій Фальц-Фейна. – Фальц-Фейни – родина німецького походження, великі землевласники у Таврійській губернії. Перші представники династії прибули до Російської імперії за указом імператриці Катерини II (1763). З середини XIX століття володіли 200 тис. десятин землі в Дніпровському й Мелітопольському повітах. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн (1863-1920) заснував 1883 року заповідник «Асканія-Нова». Після жовтневого перевороту 1917 року родина Фальц-Фейнів емігрувала до Німеччини.