Куля з гуркотом покотилася дерев’яною доріжкою, влучила в найбільшу кеглю і розтрощила її — бахнуло так, наче з гармати гримнули. Але тоді покотилася ще й далі і — трах! — пробила дірку в дощаній стіні.

— Схаменися, гонтарю! — загукали приятелі. — Що це ти робиш? Хочеш рознести на цурки доріжку?

— Дива, та й годі! — буркнув гонтар. — Якась куля дивна. Другим разом візьму іншу.

Та й за другим разом, коли, настала гонтарева черга кидати, йому ще більш не пощастило, хоча й вибрав він найменшу кулю. Дві кеглі вщент розбив: у хлопця, що допомагав гравцям, лиш трісочки просвистіли понад вухами, а в стіні знову з’явилася дірка.

— Годі! — загримали гравці. — Або ти відтепер пускатимеш кулю легесенько, або кидай грати!

— Я старатимусь! — гаряче пообіцяв гонтар.

Третього разу гонтар кидав кулю так обережно й помалесеньку, як зроду не кидав. Він просто підштовхнув її двома пальцями — але куля бабах! — і, обминувши кеглі, виламала одвірок. Тріснула половина покрівлі, градом посипалась бита черепиця, почали падати дошки, лати, крокви. Наче від землетрусу.

Поблідлі від страху гравці сторопіло дивилися один на одного. Оговтавшись, вони похапали кухлі й люто пошпурили в гонтаря.

— Забирайся геть! Зараз же! Не хочемо більше з тобою грати. Шукай собі іншої компанії, а сюди й не потикайся!

І від цього вечора з гонтарем щоразу діялось те саме, як тільки він брався грати в кеглі у своєму чи в сусідньому селах. Ледве він пускав третю кулю, падала покрівля. Тоді в гонтаря летіли кухлі, і всі гравці посилали його під три вітри. Ще й тиждень не скінчився, а вже ніхто не приймав його до гри. Де він тільки з’являвся, там лунало:

— Боронь боже! Гонтар? Швидше ховайте кулі! Не дозволяйте йому грати, бо лихо буде!

Отож гонтареві не було іншої ради, як назавжди покинути грати.

Віднині він уже не пропадав у шинку, а щовечора сидів дома. Спочатку це його зовсім не тішило, але згодом він звик. І в цьому гонтареві зарадила мала Баба Яга.

Жінці й дітям вона теж допомогла: їм не доводилося більше голодувати. І мала Баба Яга була задоволена.

ПОКАРАНІ ХЛОПЧАКИ

Ворон Абраксас був проти одруження.

— Неодруженому краще! — казав, бувало, він. — По-перше, не треба вити гнізда. По-друге, не доводиться з дружиною сваритись. По-третє, не треба з року в рік піклуватися про цілу купу голодних вороненят. Їх годуєш, годуєш, а вони однаково розлетяться по світу кожен своєю дорогою! Про все це я знаю від братів, котрі вже давно одружені, і зовсім їм не заздрю!

Був у Абраксаса улюблений брат на ім’я Крекс. Жив він у великому гнізді на старому в’язі, біля ставка. Абраксас відвідував брата раз на рік навесні. В ці дні в сім’ї було тихо: Крексова дружина сиділа на яйцях, пташенята ще не вилупилися, отже, не було страху, що їм усім трьом доведеться носити харч малим ненажерам.

Але цього разу Абраксас повернувся від брата чимось стурбований. Мала Баба Яга це відразу помітила. Тому й запитала:

— З твоїм братом Крексом нічого не сталося?

— На щастя, ще ні, — відповів Абраксас. — Але брат і його дружина у великій тривозі. Уже кілька днів у їхній місцевості бешкетують двоє хлопчаків: лазять по деревах, деруть гнізда!

Позавчора обчистили гніздо чорного дрозда, а вчора сорочаче. Яйця вони кладуть у кишені, гнізда викидають у ставок. Брат Крекс у відчаї. Якщо так триватиме й далі, то настане і його черга.

— Нехай твій брат Крекс не хвилюється! — сказала мала Баба Яга. — Лети до нього і передай від мене привіт. І скажи: хай негайно повідомить, як тільки на їхній в’яз полізуть хлопчаки. Я тих поганців провчу!

— Ти обіцяєш?! — закричав Абраксас. — Ні, ти справді добра чаклунка! Славна, добра Баба Яга! Найстарша буде з тебе задоволена. Зараз же лечу до брата і все йому передам!

Минуло кілька днів, але ніяких новин не було. Мала Баба Яга вже й забула про тих хлопчаків.

Але наприкінці тижня якось по обіді прилетів, захекавшись, брат Крекс.

— Вони прийшли! Вони прийшли! — закаркав він ще здалеку. — Швидше допоможи нам, бо буде пізно.

Мала Баба Яга саме молола собі каву. Мерщій поставивши млинок на кухонний стіл, вона кинулася до мітли, сіла верхи й помчала, як вихор, до ставка за лісом. Обидва брати ледве встигали за нею.

Коли вони прилетіли, хлопчаки були вже високо на старому в’язі.

Вони добиралися до гнізда. Крексова дружина сиділа на яйцях і вся тремтіла.

— Гей, ви! — гукнула мала Баба Яга. — Чого вам тут треба? Ану злазьте і йдіть геть!

Хлопчаки перелякались. Але згодом побачили, що це якась там собі дрібнота.

Водяничок i_011.jpg

Один хлопчик показав їй язика, а другий — довгого носа.

— Я вам кажу — злазьте з дерева! — погрозила мала Баба Яга. — Бо буде погано!

Хлопчаки зареготались. А тоді один нахабно вигукнув:

— Лізь сюди, як зможеш! А ми будемо тут сидіти, скільки схочемо. Бе-е-е!

— Ну, добре ж! — мовила мала Баба Яга. — Про мене, будьте хоч і там.

І вона міцно причаклувала їх до дерева, на якому вони сиділи.

Тепер хлопці не могли ні спуститись, ні піднятися: обидва наче приросли до товстого стовбура старого в’яза.

Абраксас і його брат з дружиною накинулись на хлопчаків, крякаючи, лопочучи крильми. Вони щипали їх, клювали, дряпали — на хлопцях не лишилося живого місця! Малі бешкетники так голосно верещали, що збіглося півсела.

— Що таке? Що сталося? — злякано перепитували люди одне в одного, — Ой, дивіться! Це Фріц — син кравця, і син шевця Зепп! Знову за своє. Так їм і треба, розбійникам! Чого ото лізти на дерева й видирати гнізда!..

Ніхто не співчував хлопчакам. Всі лише дивувалися: чому ті не можуть злізти?

Ворони давно сиділи в гнізді, а хлопчаки й досі стриміли на дереві.

— Злазьте, герої! Ви чого там застряли? — закричали знизу.

— Ми не можемо!.. — зарюмсав Зепп.

А Фріц залементував:

— Ми приросли-и! Приросли до дерева!

Довелося викликати з міста пожежну команду. Пожежники звели над машиною свою довгу драбину і зняли бідолах з дерева. Але це вдалося, звичайно, тільки тому, що мала Баба Яга вчасно розчаклувала хлопчаків.

ЧАКЛУНСЬКА РАДА

Час спливав, наближався кінець чаклунського року. Надходила Вальпургієва ніч.

Для малої Баби Яги настали гарячі дні: наближався екзамен. Днями й ночами сиділа вона вдома і повторювала все, що вивчила за рік. Вона ще раз переглянула всю чаклунську книгу, сторінку за сторінкою. Тепер вона знала її назубок.

За три дні до Вальпургієвої ночі примчала тітка Трам-Бам-Бах. Вона вилізла з чорної хмари І сказала:

— Я прибула за дорученням Найстаршої чаклунки. Тебе запрошують на раду. Екзамен відбудеться післязавтра опівночі. Чекай нас у полі, на роздоріжжі, біля червоного каменя… Але… але спершу гарненько подумай! Як хочеш, то можеш не приходити.

— А чого тут думати! — сказала мала Баба Яга. — Неодмінно прийду!

— Хто його знає? — знизала плечима тітка Трам-Бам-Бах. — Може, розумніше буде тобі залишитися вдома. Я залюбки передам Найстаршій твої вибачення.

— Он як?! — спалахнула мала Баба Яга, — Та в цьому я не маю сумніву! Але я не така дурна, як тобі здається! І мене ніхто не злякає.

— Хто не прислухається до порад, тому не допоможеш! — зітхнула тітка Трам-Бам-Бах. — Отже, до післязавтра!

Ворон Абраксас дуже хотів летіти з малою Бабою Ягою на екзамен. Але це було заборонено. Довелося воронові сидіти дома. Єдине, що він міг зробити, — це побажати малій Бабі Язі щастя.

— Не давай їм себе залякати! — кричав він їй услід. — Ти тепер стала доброю чаклункою! А це найголовніше!

Рівно о дванадцятій годині ночі мала Баба Яга з’явилася на роздоріжжі біля червоного каменя. Члени чаклунської ради вже сиділи півколом на траві. Крім Найстаршої чаклунки, там були: лісова мавка, русалка-вітряниця, русалка-туманниця та ще кілька чарівниць з інших чаклунських родів. Чаклунки-дощовиці послали на раду тітку Трам-Бам-Бах.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: