Жак: Може, інших і так, але не вас!..

Господиня: На жаль, мене в числі перших! О, які ми дурні! Хай би вже й так, якби ті огидні чоловіки на замінах щось могли зискати. Та годі про це... Але з чого було їй починати? Вона ще й сама не знала; вона прикидала сяк і так, обмірковувала...

Жак: А що якби, заки вона обміркує...

Господиня: Добре кажете. Але обидві наші пляшки порожні... (Жане! — Пані? — Дві пляшки, з тих, що там геть у кінці, за в'язками дров. — Розумію). Обмірковувала вона собі сяк і так, і ось що їй спало на думку. Мадам де Ляпоммре знала одну жінку з провінції, яка мала процес у Парижі і мусіла приїхати туди разом з своєю дочкою, молодою, вродливою, добре вихованою дівчиною. Знала й про те, що ця жінка, програвши процес і лишившися без нічого, зійшла до утримування кишла розпусти. Сходилися в неї, грали, вечеряли, і за звичаєм один чи два відвідувачі лишалися, щоб перебути з господинею чи дочкою ніч, на вибір. Вона послала одного з своєї служби розшукати цих істот. Так розшукали їх і запросили до мадам де Ляпоммре. Ці жінки, що прибрали собі прізвище мадам і мадмуазель Енон, не змушували себе довго чекати; другого ж дня мати подалася до мадам де Ляпоммре. По перших привітаннях мадам де Ляпоммре запитала в Енон, що та робила й що робить від того часу, як програла процес.

— Щоб сказати щиру правду, — відповіла Енон, — я живу при небезпечному, гидкому і мало прибутковому ділі, яким сама гидую, але нужда всього навчить. Я вже майже вирішила віддати свою дочку до опери, але в неї слабенький голос, хібащо в хаті співати, а танцюристки з неї ніколи доброї не було. Під час і після процесу я водила її між судовими урядовцями, великим панством, між прелатами й фінансистами, які брали її на деякий час, а потім лишали. Не тому, щоб вона не була гарна, як янгол, чи їй бракувало смаку й тонкощів; але їй бракує нахилу до розпусти, таланту збуджувати пристрасть пересичених панів. Але що нам найбільше пошкодило, так це те, що вона залюбилася в одного молодого абата на доброму становищі, але безвірника безбожного, розпусника, лицеміра й антифілософічну людину. Не буду називати його вам на ймення, скажу лише, що він найостанніший з тих, хто, щоб стати єпископом, обирає ту дорогу, яка найпевніша й одночасно вимагає найменше таланту. Не знаю, що там доводилося слухати моїй дочці, якій він щоранку приходив читати в чернетках свої рапсодії, приготовані на читання при обіді чи вечері. Хто зна, вийде з нього єпископ чи ні. На щастя, вони посварилися. Моя дочка якось запитала його, чи він знає тих людей, проти яких пише; він відповів, що — ні; а чи має він інші погляди, ніж ті, які сам висміює; він відповів також, що — ні. Тоді моя дочка розхвилювалася з обурення і сказала йому, що він грає злу й фальшиву ролю, гіршу якої не можна й придумати.

Мадам де Ляпоммре запитала її, чи багато людей знають їх.

— На жаль, навіть дуже багато.

— Як я бачу, ви не маєте великої втіхи з вашого діла?

— Жодної, і моя дочка запевняє мене щодня, що най-нещасніша в світі доля була б любіша їй, ніж теперішня. Її опадає таке пригноблення, що врешті відгонить від неї всіх...

— І якби мені впало на думку обом вам, одній і другій, влаштувати розкішне життя, ви, певно, були б не від того?

— Цілком певно.

— Ішлося б лише про те, чи могли б ви мені обіцяти, що будете найсуворіше дотримуватися порад, які я вам даватиму.

— У цьому можете бути певні, незалежно від того, які будуть ваші вимоги.

— І будете до моїх послуг на кожну мою вимогу?

— Ми вже готові виконувати всі ваші накази.

— Мені вистачає вашого запевнення; повертайтеся додому, і вам не доведеться довго чекати моїх наказів. Тим часом позбудьтеся своїх меблів, продайте все, не лишаючи собі навіть одежі, у якій вас легко впізнають, бо саме це не входить у мої пляни.

Жак, що слухав з дедалі більшим зацікавленням, озвався до господині:

— А що, якби ми випили за здоров'я мадам де Ляпоммре?

Господиня: Охоче.

Жак: І за пані Енон також.

Господиня: Гаразд.

Жак: Певне, не відмовитеся випити й за здоров'я мадмуазель Енон, що має гарний камерний голос, мало хисту до танцю і ходить така зажурена, що це змушує її до прикрої конечности на кожен вечір мати іншого коханця.

Господиня: Не смійтеся, це найстрашніша річ у світі. Якби ви знали, яка мука, не любивши...

Жак: За мадмуазель Енон, з уваги на її муку.

Господиня: Дай Боже.

Жак: Пані господине, чи ви любите свого чоловіка?

Господиня: Не дуже.

Жак: Дуже вас шкода, бо, здається мені, він при доброму здоров'ї.

Господиня: Не все те золото, що блищить.

Жак: За добре здоров'я нашого господаря.

Господиня: Пийте собі самі.

Пан: Гей, Жаку, мій друже Жаку, ти дуже захоплюєшся.

Господиня: Не турбуйтеся, пане, вино добре, і завтра на ранок не буде й знаку від нього.

Жак: Тому що завтра від нього не буде й знаку і тому що цього вечора я не кладу багато на мій розум, дозвольте, мій пане й красна господине, випити ще раз за здоров'я, яке лежить мені близько до серця, за здоров'я абата мадмуазель Енон.

Господиня: Соромтеся, пане Жаку; такий лицемір, вискочень, невіглас, наклепник, нетолерантна людина; бо, мені здається, тільки так і слід називати тих, хто готовий скрутити голову кожному, хто думає інакше, ніж вони.

Пан: Бо ви ще не знаєте, пані господине, що сам Жак теж своєрідний філософ і що він безмежно цінує тих малих нікчем, які знеславлюють самі себе й ту справу, яку вони погано боронять. Він каже, що його сотник називав таких протиотрутою на Гюе, Ніколів, Боссюе.* Як він це розумів, він і сам не знав, як і ми з вами... Ваш чоловік спить?

Господиня: Давно вже.

Пан: І він дозволяє вам отакі розмови?

Господиня: У нашому ділі чоловіки призвичаєні... Мадам де Ляпоммре сіла собі в коляску, поїхала на передмістя, найвіддаленіше від дільниці, в якій жили Енон, винайняла в порядному домі невелике помешкання, поблизу парафіяльної церкви, звеліла його, як тільки можна було, найпростіше умеблювати, запросила Енон та її дочку на обід і оселила їх у тому помешканні; і вже того дня чи кілька днів пізніше виклала їм правила поведінки, яких вони якнайпильніше мали триматися.

Жак: Пані господине, ми забули випити за здоров'я мадам де Ляпоммре і маркіза Дезарсі; ах, як це нечесно з нашого боку!

Господиня: Пийте, пийте, пане Жаку, в льоху є подостатком... Ось, наскільки я можу пригадати, приписані нею правила поведінки:

«Не виходьте ніколи у місця прилюдних прогулянок, бо маєте жити так, щоб про вас ніхто нічого не знав.

«Не запрошуйте нікого, навіть ваших сусідів і сусідок, щоб було враження, що ви живете в цілковитій самотності.

«Від наступного ж дня маєте так одягатися, щоб усі з вигляду вважали вас людьми побожними.

«У себе в хаті вільно вам тримати тільки божественні книжки, так щоб не було жодних предметів навколо вас, які могли б вас зрадити.

«З непослабною увагою мусите пильнувати богослужень у парафіяльній церкві, як кожного свята, так і в будень.

«Зумійте домогтися того, щоб вам відкритий був вступ до одного чи другого манастиря. Побрехеньки, що їх ширитимуть про вас ці відлюдниці, не будуть зайві для нас.

«Установіть тісне знайомство з кюре й духовниками парафіяльної церкви, бо мені потрібні будуть їхні свідчення про вас.

«Але в себе, звичайно, нікого з них не приймайте.

«Ходіть на сповідь і приступайте до причастя щонайменше два рази на місяць.

«Поверніться до свого справжнього прізвища, бо воно не заплямоване, а може статися так, що хтось зажадає інформації про вас з вашої провінції.

«Час від часу можете давати невеличку милостиню, але самі не приймайте нічого, незалежно від того, під яким претекстом вам пропонуватимуть. Робіть так, щоб вас не вважали ні бідними, ні багатими.