Настав час прощатися з Перу. Комфортабельний "Дуглас", легко вiдiрвавшись од бетонованої злiтної смуги, взяв курс на Буенос-Айрес, Аргентину. Знову потягнулися голi гiрськi кряжi, зеленi долини мiж ними, рiчки, рiчечки, праворуч по курсу - Великий, або Тихий океан. Це вже була земля Чiлi, багатостраждальної, трагiчної i нескоримої Чiлi. Хотiлося звiдси, зверху, побачити хоч мiсце, де на березi океанської затоки стоїть бiлий будиночок Пабло Неруди - поета, мислителя, громадянина. Людини, чию честь, чиє iм'я фашисти марно намагалися розтоптати.

Спаленi книги, зруйнована оселя спiвця неначе промовляють голосом поета. "Нехай прокинеться лiсоруб!" - до отих перуанських, амазонських бiдакiв слово поета. I вiриться: вони прокинуться - лiсоруб, шахтар, хлiбороб, рудокоп. Вони вже прокинулись! У Чiлi, Нiкарагуа, Сальвадорi... Прокинулись i рвуть ланцюги.

В аеропорту Сантьяго нас не випустили. Лiтак дозаправляли з пасажирами на борту, що, здається, суперечить елементарним правилам безпеки.

...У перекладi Буенос-Айрес означає "добре повiтря". Тут, на схiдному узбережжi Атлантики, воно таки справдi добре. Починалося лiто, дерева стояли в пишнiй зеленi. Буяли декоративнi кущi, клумби, квiтники. Безлiч цвiту! А менi запам'ятався соняшник. В одному з передмiських дворикiв. Вистромився з-за огорожi, повернувся голiвкою до сонця i вслухався в гомiнке життя передмiстя, дороги. Так i кортiло пiдiйти, сказати: "Здоровий був, козаче. Як тобi тут, на чужинi?" Було ж таке, що Коцюбинський колись на Капрi вiтався до мальв...

В дорозi нас застерiгають: "У мiстi напружене становище, не дивуйтеся, якщо вас зупинять i зажадають документи. Вiйськова хунта другий день наполягає на зреченнi президента вiд влади, той упирається. Сьогоднi повинно вирiшитися..." Це вже не перший президент за минулий рiк. У країнi арештовано близько ста прогресивних дiячiв. Серед них Альфредо Варела - видатний письменник, громадський дiяч, лауреат мiжнародної Ленiнської премiї "За змiцнення миру мiж народами". Його роман "Темна рiка" i створений на цiй основi фiльм "Течуть каламутнi води" розповiдають про стражденне життя заробiтчан. Пригадується епiзод: тiкаючи вiд злигоднiв, люди вночi нелегально перепливають. -рiчку, аби емiгрувати, знайти десь заробiток, а їх у свiтлi прожекторiв розстрiлює прикордонна варта. Жахлива картина!

Так i не вдалося побачитися з Альфредо, нашим другом. За кiлька днiв, коли становище стабiлiзувалось, його випустили з в'язницi, але про зустрiч не могло бути й мови.

Контрасти. Якi ж бо рiзкi! Неволя на тлi чудової природи. Райське повiтря землi й задуха, бруд тюремного каземату. "Коли, кому й де було без мук даровано свободу?" Сказано давно, а звучить актуально. Доля борцiв, доля спiвцiв однакова за всiх часiв.

Готель "Президент" у центрi мiста, на проспектi iменi 9 Липня (День незалежностi Аргентини). Будинки звичайнi, стандартизованi, а от проспект рiдкiсний. Нiбито єдиний такий у свiтi. Понад сто метрiв завширшки! Коли його прокладали, знесли два квартали будинкiв. Прямий, просторий, вiн перетинає все мiсто. - Двосторонню проїжджу частину роздiляють дерева, клумби, газони, дорiжки для пiшоходiв. Пiд проспектом - пiдземнi стоянки, гаражi, iншi комунальнi служби. Жителi мiста пишаються цiєю магiстраллю, запрошують прогулятися нею. Надто ввечерi, коли вулиця сяє вогнями реклам, вiтрин, вiкон, коли зменшується потiк машин.

У мiстi 48 театрiв, 130 кiнотеатрiв, Центр культурного життя столицi - театр "Колон" ("Колумб"), який пам'ятає Шаляпiна, Майю Плiсецьку, Чабукiанi, ставив "Мiщан", "Холстомiра", "Хованщину", приймав на своїй гостиннiй сценi грузинський дитячий ансамбль "Гяурi". Велична споруда. В Буенос-Айресi взагалi багато красивих споруд, паркiв, пам'ятникiв. Мiсто вдало сплановане, зелене, чисте, з добре органiзованим транспортом, обслуговуванням. Сотнi крамниць i крамничок, ресторанiв, кафе, барiв готовi обслужити, вдовольнити твоє бажання.

Товарiв багато, їх умiло рекламують, - купуй, будь ласка, на вибiр. Аби грошi.

Аби грошi. Проблема заробiтку - головна, першочергова для аргентинцiв. Маєш роботу - живеш, а нi... Ось живий приклад. Невеличка фабрика, власне, її можна було б назвати майстернею, яка належала Домiнго Вердхелету, одному з емiгрантiв, вихiдцевi з Буковини, випускала електромоторчики для холодильникiв, збанкрутувала. Фiрма, на яку фабрика працювала, уклала контракт з японською фiрмою i почала одержувати вiд неї все обладнання для холодильникiв. Понад двiстi робiтникiв, котрi працювали на невеличкому пiдприємствi, опинилися без роботи.

- Будемо викручуватися, - казав менi господар, - не вперше.

"Викручуватися" - тобто спiшно шукати iншого замовника, щоб без особливого переобладнання (бо це дорого, надто дорого) налагодити роботу. А спробуй налагодь, коли в країнi повно безробiтних (в Буенос-Айресi, наприклад, не мають роботи понад 400 тисяч будiвельникiв), коли потужностi заводiв i фабрик використовуються лише на сорок процентiв. Нелегко "викручуватись" Домiнго Вердхелету.

Ми познайомилися в Буенос-Айресi, в Товариствi культурних зв'язкiв з СРСР. Домiнго зрадiв "земляковi" й пiсля вечора запросив мене до їхнього робiтничого клубу.

- У нас сьогоднi виступатиме художня самодiяльнiсть, - сказав, певне, щоб бiльше мене зацiкавити.

Довго їхали його бувалим у бувальцях автомобiлем, кружляли бiчними вулицями, аж поки, десь за годину, опинилися майже на околицi величезного мiста, в тихому завулку, серед одно-двоповерхових будинкiв. Невеликий дворик, складського типу примiщення, повно людей. Старшi, молодь, дiти. Старшi за столами, за чашкою кави чи склянкою чаю, пепсi, вiскi... (Було саме рiздво). На сценi молодь завзято витанцьовувала "Козачка". Гули дерев'янi пiдмостки, клубами здiймалася пилюка, голосно грав програвач. Хто дивився, захоплювався, хто розмовляв - просто, вiльно, по-сiмейному. Домiнго вiдрекомендував гостя з України, це зацiкавило, хтось попросив розказати "як там, на рiднiй землi".

Їм дуже хотiлося показати своє мистецтво. Я вже чув про тутешнiй хор, познайомився з його керiвником, Григорiєм Гаврилюком, волинянином з Ровенщини, неодноразовим гостем товариства "Україна", що в Києвi. За його непримiтним знаком спiваки - вони, виявляється, сидiли тут, за столами, згуртувалися, стали так, як би стояли в хорi, на сценi...