"Що за чортiвня!" - подумав вiн.

Всерединi "акули" було повiтря. Ще не вiрячи самому собi, вiн почав дихати швидко й часто, нiби пiсля стрiмкого бiгу.

Помацав стiнки "акули". Твердi й мiцнi, мов iз металу.

Мимоволi згадалися слова Полякова: "Це не жива iстота...".

Навкруги непроникна темрява. Монотонно гуде невидимий моторчик. Отже, "акула" пливе. Але куди? Згори на обличчя Берданова спустилося щось холодне. Помацав рукою - тонка плiвка. Простяг руку вперед - теж плiвка. Ззаду - так само. Невидима плiвка окутала його з усiх бокiв. Дихати стало важко. Берданов спробував розiрвати плiвку руками - не вийшло. Вона була тонка, але мiцна.

Минуло декiлька хвилин, i в мiшку стало душно i жарко.

Вiн схопив плiвку зубами i прокусив у нiй невелику дiрку. Пальцями розiрвав плiвку i висунув голову з мiшка.

Зненацька вiн вiдчув, що корпус "акули" вдарився об щось тверде й за iнерцiєю проскочив уперед. Паща "акули" раптово розтулилась, Берданов помiтив перед собою свiтло i вiдчув м'який поштовх ззаду, який викинув його через пащу назовнi.

Вiн упав у воду. Тонка плiвка заважала рухатись. Борсаючись у водi, намацав дно i став на ноги.

В ту ж мить Берданов вiдчув, як хтось торкнув його за плече. Позад нього стояв професор Поляков.

- Ну як моя гiпотеза?

- Яка?

- Щодо марсiян. Адже ми на їхньому ракетопланi пiд водою.

- Ви так гадаєте?

- Певен!

- А де ж Никодимов?

- Не знаю...

- Вас теж... "акула"?

- Угу...

Берданов озирнувся. Вони були в невеликому напiвтемному вiдсiку ракетоплана. На стiнах тьмяно просвiчували два iлюмiнатори. Пiдлога вiдсiку була залита на метр водою. Поляков допомiг друговi звiльнитися вiд плiвки. Зненацька почувся удар по лiвому борту.

В стiнi вiдсiку утворився пробiй, крiзь який ринув великий струмiнь води.

- Люк... - коротко пояснив Поляков, тягнучи Берданова вбiк. В люковi, з якого лилася вода, з'явилась морда "акули". Механiчна риба влiзла у вiдсiк до половини тулуба, спинивши своїм тiлом, наче пробкою, доступ води. Паща розтулилася, i з неї вислизнула всередину людина, закутана в прозору плiвку.

- Никодимов! - вигукнув Поляков, кидаючись до нього на допомогу.

Механiчна "акула" шарпнулася назад, у вiдсiк знову ринула вода, однак лише на секунду. Кругла металева кришка люка закрилась i перепинила доступ водi.

Никодимов був непритомний. Обличчя скривавлене: ударом весла йому здерло шкiру на головi. Берданов i Поляков розiрвали непiддатливу плiвку i пiдняли Никодимова на руки, пiдтримуючи його над водою. Поляков притулив вухо до його грудей i прислухався.

- Живий! Он там, у кутку вiдсiку, сухий помiст. Вiднесемо його туди. Обережнiше. Тепер йому треба щось пiдкласти пiд голову.

Берданов пiдiбрав мiшки-плiвки, з яких вони недавно визволились, труснув ними i влаштував для Никодимова щось на зразок м'якої постелi. Потiм розiрвав сорочку на довгi стьожки, i саморобним бинтом перев'язав рану. Никодимов застогнав.

- На жаль, ми нiчим бiльше не можемо допомогти йому...

Обидва сiли край помосту, намагаючись не турбувати Никодимова. Вiдсiк ракетоплана здавався замкнутим металевим склепом, з якого не було виходу. Берданов подивився на Полякова. Поляков тихо сказав:

- А вихiд же звiдси мусить бути. Вiдсiки ракетоплана напевно ж сполученi мiж собою. Просто треба пошукати як слiд. Як ви гадаєте?

- Гадаю, що так. Мене хвилює iнше: що робити з Никодимовим? Подивiться на нього. Вiн усе ще непритомний.

Никодимов знову застогнав. Вiн дихав широко розкритим, пересохлим ротом.

- Води б йому зараз, - вiдповiв Поляков, - але де її взяти? Марсiяни, можливо, взагалi не п'ють води. Гаразд, - раптом наважився вiн, - ходiмте оглянемо вiдсiк. Не дуже хочеться знову залазити в холодну воду, та що вдiєш?..

Вони зiйшли з помосту i стали старанно обмацувати стiни.

- Професоре! - покликав Берданов. - Iдiть сюди! Подивiться, що приносять акули-роботи.

Вiн тримав у руцi плiвку-мiшечок. Всерединi трiпотiла велика рибина. Скоро вони знайшли ще декiлька мiшечкiв. У них були великi й дрiбнi рибини, краби, камiнцi, рачки, черепашки, медузи, проби грунту, уламки палиць, скалки скла, шматки iржавого залiза - одне слово, все, що можна знайти в морi i на його днi.

- По-моєму, акули-роботи збирають усе це для колекцiї.

- Ми теж експонати колекцiї, - невесело всмiхнувся Берданов. - Можливо, це й на краще. Нас також вивчатимуть, i ми зустрiнемось з марсiянами. Значить, звiдси має бути вихiд!

Нiби у вiдповiдь на його слова з вiддаленого кутка вiдсiка почувся стогiн Никодимова. Обернувшись, вони помiтили над помостом великий люк у сусiднiй яскраво освiтлений вiдсiк. Пораненого Никодимова вже не було на помостi. Люк закрився.

- Марсiяни вкрали його, доки ми з вами роздивлялись риб! - вигукнув Берданов. - Зараз вони розглядають першу людину. Для них-то це навдивовижу. Мабуть, i не допетрають, що його поранено!

Вони кинулись до помосту i стали тарабанити в закритий люк кулаками. Глухий звук ударiв тут же завмирав, люк не вiдкривався.

- Треба берегти сили, - мовив Поляков, присiдаючи на помiст. - Важко сказати, що з нами буде далi.

Несподiвано у вiдсiку спалахнуло яскраве свiтло. Здавалося, що освiтилась одразу вся стеля.

Обоє притулились до стiни, пильно стежачи за незвичайними змiнами у вiдсiку. З води з дна вiдсiку повiльно пiдiймалась металева сiтка. Ось вона перехнябилась, дрiбно задрижала. Мiшечки-плiвки з рибами, рачками i пробами грунту сповзли до помосту просто пiд ноги Берданову i Полякову. З-пiд помосту висунулось кiлька двопалих лап i дуже спритно, допомагаючи одна однiй, за хвилину вибрали з сiтки всi до єдиного предмети. Короткi пожадливi лапи зникли пiд помостом так само несподiвано, як i з'явились.

Берданов стрепенувся. Вiн вiдчув, що дверi люка в сусiднiй вiдсiк, на якi вiн спирався спиною, повiльно вiдчинялись. Вiн озирнувся. В щiлину мiж люком i стiною пробивалось свiтло.

- Гляньте-но, - торкнув вiн за руку Полякова, показуючи на напiвпрочиненi дверi.

Удвох вони навалились на люк. Вiн повiльно беззвучно вiдкрився. Очманiлi вiд радощiв, вони вскочили в сусiднiй вiдсiк i спинились на порозi. Другий вiдсiк був яскраво освiтлений рiвномiрним голубим свiтлом. Води у вiдсiку не було. Стiни були вкритi рiвним шаром бiлої емалi. Вздовж усього вiдсiку тяглись рядами, майже торкаючись одна одної, бiлi високi шафи, зачиненi з усiх бокiв. З правого боку кожної з них було видно невелике скляне вiчко.

Поляков не стримався, пiдiйшов до першої шафи i зазирнув крiзь вiчко всередину.

- Еге! Та це препараторна! Дивiться: механiзми розчиняють спiйманих риб.

Механiчнi лапи пiдхоплювали з бункера одну по однiй знахiдки акул-роботiв i через певнi промiжки часу клали їх у велику бiлу кулю. З неї частина знахiдок iшла по правому прозорому трубопроводi, а частина - по лiвому. Ось лапи вхопили великого краба з мiшка-плiвки i понесли його в кулю. За кiлька секунд краб, пiдхоплений струменем води, помчав правим трубопроводом до сусiдньої шафи.

- Очевидно, це автоматична куля-аналiзатор, - висловив припущення Поляков. - Вона сортує знахiдки. Думаю, що тут використано систему електронної пам'ятi. Вона порiвнює знахiдку з усiм, що було до неї. Непотрiбне чи схоже вiдкидає, а новi екземпляри вiддає в колекцiю. Добре придумано! А як чiтко працює!

В сусiднiй шафi краба пiдхопили черговi двопалi руки i швидко помiстили в невеликий ящик. Минуло менше хвилини, i з ящика було вийнято акуратний кубик льоду, всерединi якого був краб!

- Ого! Вони його живцем заморозили!

- Причому разом з тiєю водою, в якiй його спiймали, - додав Поляков. Тепер зрозумiло, чому акули-роботи обтягують плiвкою свою здобич. Це дозволяє марсiянам вивчати не лише саму тварину, але й середовище, в якому вона жила.

- Така ж доля чекала й на нас... - здригнувся Берданов.