Зазирнувши до сусiдньої шафи, професор Поляков був вражений:

- Оце так колекцiя!

На полицях шафи в суворому порядку були закрiпленi кубики льоду, всерединi яких знаходились замороженi тварини i риби. Тут були i темнi краби, й прозорi креветки, i черепашки. Кiлька полиць займали кубики льоду з замороженими рибами. Крiзь лiд просвiчували скумбрiї, кефалi, морськi скати, ставриди, зеленухи, голка-риба, морськi коники, хамса та iншi мешканцi Чорного моря. При потребi ця шафа могла б умiстити навiть i гiгантську голубу акулу, якби вона водилася в Чорному морi.

- Молодцi марсiяни! - вигукнув професор Поляков. - Скоро вони знатимуть про Чорне море не менше, нiж ми. В такому станi експонати можуть зберiгатися сотнi рокiв. Поляков пройшов до наступної шафи, зазирнув у вiчко i тут же вiдсахнувся. В холоднiй глибинi шафи на слiпучо-бiлому столi лежало накрите напiвпрозорим покривалом непорушне тiло Никодимова. його неприродно випростанi руки й вiдкинута назад голова були нерухомi, нiс загострився, щоки позападали.

Поляков i Берданов ледве встигли роздивитись його, як стiл з тiлом здригнувся й повiльно опустився вниз, пiд пiдлогу. Зачинились бiлi стулки. Шафа спорожнiла.

- Вони заморозили його як експонат!

- Так чому ж вони не заморозили i нас з вами?

- Можливо, їм потрiбен всього лише один екземпляр, а може, наша черга просто не пiдiйшла...

Берданов замислився.

- Тодi нам не обiцяє нiчого хорошого зустрiч з вашими марсiянами. В цьому вiдсiку холодильних шаф ми просто повмираємо з голоду, а потiм вони перетворять нас на крижанi мумiї.

- Як врятувати Никодимова? - насупився Поляков.

Друзi обiйшли вiдсiк, заглядаючи в усi кутки. Берданов помiтив дверi, намацав збоку кнопку i натис її. Дверi тихо вiдчинились.

- Професоре! Хутчiй сюди! Вони забули вiдключити керування цими дверима.

Високi пульти керування, пофарбованi в сiрий колiр, стояли вздовж стiн сусiднього примiщення. Вiд численних кольорових вогникiв, перемикачiв, важiльцiв i кнопок зарябiло в очах. Безшумно зачинились дверi.

Iнженер Берданов уважно роздивлявся пульти керування.

- Вам цi матовi стекла не нагадують телевiзiйних екранiв? Хотiв би я знати, навiщо вони тут?- Вiн подивився на ряди кнопок i натиснув одну з них. Екран одразу ж спалахнув голубим свiтлом. Вiдтак на ньому з'явилось кольорове зображення хвостової частини ракетоплана.

- Що ви робите? - розсердився Поляков. - Один необережний рух - i ми злетимо в повiтря!

Берданов розсмiявся.

- Невже ви думаєте, що вони, здатнi здiйснити мiжпланетний перелiт, не змогли завбачити звичайного блокування на випадок неправильного ввiмкнення кнопок? Запевняю вас, що це абсолютно немислимо з iнженерної точки зору. Не думайте, що марсiяни менш обережнi, нiж ми.

- Тодi натиснiть другу кнопку!

На екранi з'явилось зображення носової частина ракетоплана. Гiгантський, з великим вiстрям, що виступало наперед, вiн нагадував казкового однорога. Iлюмiнатори в його носовiй частинi свiтилися. Найпевнiше, що там i знаходились марсiяни.

- Дивiться... - прошепотiв Берданов, не зводячи очей з екрана.

До носової частини ракетоплана наблизилось шiсть постатей у скафандрах. Вони тягли за собою мережу, наповнену здобиччю.

Бiля гострого носа ракетоплана розчинились дверi. Один по одному господарi ракетоплана перебралися всередину корабля.

- Помiтили? В них по двi ноги й руки, - сказав Поляков. - Бачили?

- Я-то бачив, але й вони бачили, що ми стежимо за ними, - озвався Берданов. - Адже ми з пульта керування включили прожектори ракетоплана.

- Очевидно, за допомогою цих кнопок ми можемо оглянути ракетоплан не лише ззовнi, а й зсередини, - висловив припущення Поляков. - Давайте спробуємо...

В цю мить чиясь важка рука лягла на плече Берданова. Вiн обернувся й закляк вiд подиву. Перед ним стояв високий марсiянин, одягнений у мiцний металевий скафандр. Крiзь вузьку прозору щiлину в шоломi на Берданова дивились уважнi голубi очi.

Першим опам'ятався Поляков.

- Ми звiдти, з берега! Одного з нас заморозили тут!

- Стривайте, професоре, - перебив його Берданов. - Таж вони не розумiють нас..

Вiн показав марсiяниновi три пальцi. Той здивовано подивився на нього i заперечно покрутив головою. Берданов ще раз пiдняв три пальцi вгору, загнув одного i показав на себе. Марсiянин зрозумiв. Кивнув головою. Берданов загнув другий палець i показав на Полякова. Марсiянин знову кивнув. Третього пальця Берданов не згинав. Вiн повернувся в бiк зачинених дверей до холодильного вiдсiку i показав туди рукою. Марсiянин пiдiйшов до дверей, непомiтним рухом руки розчинив їх i жестом запросив Берданова йти услiд за ним. Берданов пiдiйшов до шафи, в якiй вони з Поляковим бачили замороженого Никодимова, i показав марсiяниновi на третiй палець. Той зазирнув у скляне вiчко, угледiв порожню шафу i повернувся до двох марсiян, що невiдомо коли з'явились на порозi. Нi Поляков, нi Берданов не чули розмови марсiян. Жорсткий скафандр не пропускав звукiв. Зазирнувши ще раз у холодильну шафу, марсiянин взяв Берданова i Полякова за руки i впевнено повiв їх. Перед ними, мов за помахом чарiвної палички, вiдчинялись усi дверi вiдсiкiв. Вони пройшли в носову частину ракетоплана i потрапили в жилий вiдсiк.

Марсiянин сiв на м'яку постелю, прикрiплену до стiни, швидким рухом скинув з голови шолом, потiм скафандр i бездоганно чистою росiйською мовою сказав:

- Чого ж ви стоїте? Сiдайте!

Берданов i Поляков отетерiли. Перед ними був молодий блакитноокий чоловiк рокiв тридцяти двох. Вiн провiв рукою по стомленому обличчю i повторив:

- Ну сiдайте ж!

Поляков сiв, але тут же спитав:

- Хто ви?

- Такi ж радянськi люди, як i ви, - стомлено вiдповiв блакитноокий "марсiянин".

Поляков розсердився:

- Тодi для чого вся ця комедiя? Навiщо ви заморозили Никодимова? Чому так довго нiчого не казали нам?

- Сергiйку! - звернувся блакитноокий до одного з своїх товаришiв. Поясни їм усе. Я пiду посплю Видно, перевтома.

По цих словах вiн через силу залiз на верхню постелю i зразу ж заснув.

Той, кого вiн назвав Сергiйком, сiв на його мiсце.

- Даремно ви на нього так напали. Сьогоднi вiн кiлька разiв спускався на велику глибину.

- Де ж ми перебуваємо, нарештi?

- Та не хвилюйтесь, усе гаразд, - вiдповiв Сергiй. - Ви випадково потрапили на дослiдний ракетоплан, який випробовується перед польотом до зiрки Тау iз сузiр'я Кита. Наш екiпаж уже зробив декiлька польотiв навколо Землi. Тепер ми вiдпрацьовуємо посадку на нову планету.

- Чому ж у морi?

- За припущеннями декого з учених, поверхня однiєї з планет Тау суцiльний океан. Можлива посадка в воду.

- А вашi "акули"?

- Це електроннi розвiдники. Вони приносять нам експонати i теж проходять випробовування.

- Навiщо ж вони захопили нас?

- На себе нарiкайте. Ви запливли надто далеко вiд берега i потрапили в зону дiї наших "акул". А ми в цей час були за бортом корабля. На ракетопланi лишався самий лiкар. Вiн термiново викликав нас. З вами вiн не зустрiвся, бо клопотався бiля Никодимова.

- До речi, що з ним?

- Наш лiкар зробив усе, що слiд. Вiн у вiдсiку-iзоляторi, i зараз йому нiщо не загрожує. Сьогоднi полежить у нас, а там вiдправимо його на берег. Вам доведеться залишити ракетоплан без нього, - сказав Сергiй.

Високий юнак пiдiйшов до нього i поклав йому на плече руку. Сергiй обернувся.

- Уже час?

Той мовчки кивнув у вiдповiдь.

- По вас прибув прикордонний катер, - сказав Сергiй.- Ходiмте...

Минуло пiвроку. Якось уранцi професор Поляков за звичкою розгорнув свiжу газету. У вiчi впав великий заголовок:

"Повiдомлення ТАРС.

Про полiт радянського космiчного корабля до зiрки Тау iз сузiр'я Кита".

Поляков швидко пробiг очима текст повiдомлення:

"Сьогоднi о 5 годинi 33 хвилини за московським часом радянський космiчний корабель стартував до зiрки Тау, що в сузiр'ї Кита... Самопочуття екiпажу чудове... З екiпажем пiдтримується стiйкий радiозв'язок..."


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: