- Що вони роблять? - не вiдриваючи погляду вiд кулi, обiзвалась Кенi.

- Мабуть, якесь ритуальне дiйство. Побачимо.

Тим часом iншi чоловiки носили каменi - округлi, завбiльшки з голову. Тими каменями вони вимостили "тарiль", а тодi накрили сухим гiлляччям i зеленим хмизом. Коли таким робом приготування були закiнченi, всi трохи вiдiйшли i сiли на травi. Маг, узявши двi сухi палички, почав терти, видобуваючи вогонь.

- Може, кинути їм пучок променiв? - усмiхнувся Iмпет. - А то в нього трохи застарiла технологiя.

- Не втручайся, - спохмурнiла Кенi.

Нарештi Маг запалив багаття. Сизий димок пiднявся над хмизом саме тодi, коли зайшло Свiтило. Незабаром полум'я затанцювало над усiєю "тарiллю", люди вiдсунулися подалi - в сутiнки, один лише Маг лишився сидiти вiч-на-вiч iз Духом Вогню. У свiтну кулю було добре видно, як тремтять вiдблиски вогню на його сухорлявому обличчi, як ворушаться старечi губи: вiн щось говорив Духовi Вогню, мабуть, благав його, умовляв допомогти, бо i мiмiка, i жести рук, i похитування корпусу виражали упокорення. Нi погроз, нi найменшого залякування!

Багаття палало цiлiсiньку нiч, i десь передсвiтом тишу розкололи лункi вибухи - то вiд жару трiскалось камiння. Першi променi Свiтила позолотили верхiвки дерев, i тодi пролунав рiзкий звук рiжка, будячи сонних. Майже всi "прихiдцi з неба" вже були на ногах, а Кенi та Iмпет чи не найпершi. Вони вже знали, що зараз вiдбудеться ритуал на догоду Духовi Вогню, i поспiшили на узлiсся.

Видовище було вражаюче. До "тарiлi", що пашiла жаром, пiдiйшов невеликий гурт босих i майже голих чоловiкiв, стегна яких були прикритi свiжим листям iз рiзних дерев. На мить вони зупинились, Маг кинув кiлька зелених гiллячок на камiння i змахнув рукою. Присутнi спокiйно, без вагання рушили на "тарiль", один за одним ходили по колу, ступаючи на розпечене камiння.

- Божевiльнi! - iз жахом прошепотiла Кенi.

Тим часом старий Маг почав кидати на "тарiль" зелене листя - його жмутами подавали дiти. Задимiло, зашипiло, - наче пiд ногами виконавцiв ритуалу звивалися гадюки. Картина одразу змiнилася: учасники "ходiння по вогню" взялися за руки i почали танцювати, щось вигукуючи. А потiм, узявши в дiтей невеликi дерев'янi дзбани, почали чимось поливати камiння, затим усю "тарiль" засипали землею. Оговтавшись, Кенi пiдiйшла до них, оглянула кожного, але нi в кого - найменшого опiку! Наче вони й не ступали на розжарене камiння.

Iмпет наблизився до Мага. Старий випростався i наче повищав, очi йому сухо блищали, i важко було визначити, чого в них було бiльше: лютої затятостi чи торжества. Капiтан, не вiдводячи погляду вiд Магових палаючих зiниць, поцiкавився, коли чекати допомоги, адже треба вести землянi роботи.

- Я питав Духа Лiсу, - урочисто вiдповiв Маг, - i вiн загадав благати Духа Вогню. Ти бачив, як Дух Вогню ласував камiнням, чув, як воно трiщало в його зубах?

- Нам давно вiдомо, що вогонь зажерливий, - промовив капiтан, спохмурнiвши, - але ми втрачаємо час. Центральне Свiтило покарає усiх за таке зволiкання. Треба негайно розпочинати роботу.

Маг прискалив око, i капiтановi на мить здалося: старий наскрiзь пройнятий отим жаром, що жеврiв тут усю нiч.

- Дух Вогню наказав: син мiй - Дан - мусить вiдправитися до самого Духа Свiтила!

- Як це? - здивувався капiтан.

- Його перенесе дротик. Дан дiзнається про все. Вернеться з мандрiвки стане на моє мiсце, буде Магом.

- А коли не повернеться?

- Якщо Дух Свiтила залишить його в себе, нам не випадає переходити до iншого Свiтила. Все буде, як було.

- Ти сказав - дротик. Як вiн його перенесе? Вiн же летить недалеко.

- Дротик випустить дух, той полине вгору.

- А чому саме Дан?

- Так звелiв Дух Вогню.

Старий знову прискалив око, i капiтана обпалив хижий погляд.

Бiльше не питав нi про що. Хитнувши головою, поспiшив до себе.

- Бачиш, бачиш, яке звiрятко подарував Дан? - Малий Бад з розгону обхопив батька рученятами.- Зловив у хащах! Вiн ще ввечерi принiс...

Дан, опецькуватий пiдлiток, сидячи навпочiпки на пiдлозi, погладжував пухнасте кошеня по спинi.

- Це з тих, що полюють на зовсiм маленьких, - сказав, поглянувши на капiтапа.

- Я знаю, це - кошенятко, з нього виросте великий кiт.

- А можна, хай вiн у нас живе? - з надiєю в голосi попросив Бад.

- Нехай. Годуватимеш, вiн i звикне. Це буде наш перший приручений кiт.

Пiдiйшла Кенi - обличчя схвильоване, в очах тривога.

- Дан приречений,- прошепотiла, озирнувшись на хлопчикiв, що вовтузились з кошенятком. - Я не сподiвалася, що старий такий пiдступний i жорстокий.

- Я знаю про його намiри, - зiтхнув Iмпет. - Дикiсть, звичайно, але...

- Якi можуть бути "але", якi вагання? - Кенi насупила брови. - Треба вiдвернути це ритуальне вбивство хлопця.

Капiтан пiдiйшов до Дана.

- Ти вже знаєш, куди тебе хочуть послати?

- До самого Духа Свiтила! - юне лице засяяло радiстю.

- I тобi не страшно?

- Страшнувато, - похнюпився Дан. - Зате, як повернуся, - буду Магом!

- Ох ти... - захоплено вигукнув Бад. - Невже станеш Магом?

- Так.

- А навiщо це тобi? - подивився йому в вiчi капiтан.

- Мага всi мисливцi слухаються. Я поведу їх уполювати величезного мамута.

- Полювання - це добре, але потрiбно ще й працювати.

- Мисливцi полюють, працювати не вмiють.

- Ми навчимо, Дане. - Капiтан по-батькiвському поплескав хлопця по плечу. - I разом збудуємо таке... що зрушить планету, перекотить її до iншого Свiтила...

Зазвучав рiжок - тягуче, тривожно. Наче якесь невидиме звукове ласо звивалося в повiтрi. Дан стрепенувся, мить постояв, прислухаючись, а тодi кинувся до виходу.

- Мисливцi збираються! - гукнув, оглянувшись у дверях, i зник. Той вигук збудив тривогу, передчуття бiди. Навiть малий Бад занепокоївся, облишив кошеня i дослухався, про що так швидко говорили батько з мамою.

...Мисливцi стоять великим пiвколом, чатуючи лiс, наче з його хащ от-от має вибiгти якийсь лютий звiр. Обличчям до них пiд крислатим дубом стоїть Маг, Iз шиї звисають магiчнi разки зубiв, костяних кружалець, на широкому поясi телiпаються висушенi дзьобастi голови птахiв.

Деякий час i мисливцi, i Маг стоять непорушно, за ними стежать - не змигнуть - сотнi, а може, й тисячi очей одноплемiнникiв. "Прибульцi з неба" теж тут - вони нiколи не бачили такого ритуального дiйства. Кенi - в бiлому халатi, обома руками тримає перед себе чималу скриньку. Бiля неї колеги з медичного сектора: двi стрункi дiвчини i широкоплечий, з бородою чоловiк.

Раптом тишу прорiзав рiзкий скрик Мага. Загупали удари кийкiв об землю, i з лiсу вибiг Дан. Майже голий, тiльки спiдничка з листя прикривала стан, вiн бiг, як молодий олень, викидаючи ноги вперед. Кенi побачила, як один з мисливцiв, що стояли довкруж, пiднiс угору засмаглу руку, в якiй гостро зблиснув дротик. Хлопець, наче спiткнувшись, повiльно падає на траву... До нього, мов шулiка, пiдбiг старий Маг, схилився над ним, прикривши своїм одягом, щось вигукнув, i раптом з-пiд його кiстлявої руки випурхнув птах, шугнув у високостi. Той птах прикував до себе погляди присутнiх: то ж полетiв дух забитого - далеко, аж до Свiтила...

Лише "прибульцi з неба" не проводжали птаха очима. Кенi, а за нею й колеги, що були напоготовi, кинулись до забитого. Кенi так нервувала, що в неї тремтiли руки, дрож проймав усе тiло.

- Тепер вiдступiться, шановний. - Бородатий хiрург вiдтiснив Мага вiд розпростертого на травi Дана. - Ви свою справу зробили... - I до Кенi: - Тут почнемо?

- Тут. Швидше, швидше! - Руки її вже масували ще теплi хлопцевi груди. - Кисневу маску!

Маг, знову, сiвши пiд облюбованим дубом, похмуро спостерiгав за чаклуванням "прибульцiв з неба". Вже шкодував, що погодився на їхню спробу повернути малого з тих мандрiв, з яких ще нiхто не повертався. Ну, та поки що це не затримує їхнього обряду, мисливцi ще зносять сухе гiлляччя, жiнки вичавлюють iз ягiд горючий сiк, останки Дана запалають на багаттi, тодi нiхто не загрожуватиме посiсти мiсце старого Мага. А прибульцi скоро втихомиряться.