На мить боги завмирають з піднятими вгору зігнутими руками, і враз повітря розривають ухир-буре; їх пронизливий, скреготливий звук нагадує розлютоване іржання небесних коней, які несуть понад хмарами золоту колісницю АмГтаби. Грім гонгів та барабанів, незносне для душі завивання труб, тріщання млинків — усе зливається в одну приголомшливу какофонію, щоб нагнати страху, паралізувати душі людей, а отже, вигнати з них усю нечисть, яка вторглася туди за час мирських гріховних діянь. Боги пускаються в шалений танок. Нехай демони бачать їхню силу, нехай відчувають на собі дотикання караючої Буддиної десниці. Люди з жахом падають ниць. Цам розгортається все ширше і бучніше. Дике витанцьовування масок, крики хувараків, від яких холоне кров у жилах. Торжество богів сягає свого найвищого злету. Демони відступають, скачуть на своїх козлячих ногах геть…

Цзамбо-лама знеможено опускається на кам’яну лаву. Піт заливає йому очі, одяг поприлипав до тіла. Вітер грається стрічками скинутої маски Майтреї, яка тепер валяється у нього під ногами. Груди важко здіймаються, хапаючи свіже повітря. В чималій калитці, захованій далеко під заплутаним вбранням, — приємна вага дзвінких монет. Цам завершився вдало: демонів прогнано, калитки пороздувались від пожертвувань. Обличчя, підставлене призахідному сонцю, палає від спеки і поступово вгамовуваного шалу.

— Вельмишановний Цзамбо-лама!

Збоку в смиренному напівпоклоні стоїть хуварак. Хто це? А, Гомбо. Здібний учень, що далеко пішов у науці, але з пекельним блиском у вузьких чорних очах.

— Чого тобі?

Гомбо пильно вдивляється в обличчя Цзамбо-лами, ніби вивчаючи його.

— З якими словами ти прийшов до мене? — нетерпляче, не повертаючи голови, запитує лама.

Гомбо випростується, його погляд далеко не смиренний, це відчувається навіть, якщо не дивитися на нього. Яке зухвальство! В такій позі перед учителем?!

З очей Цзамбо-лами кресонула блискавиця:

— Обличчя вниз, недостойний хуварак! Я забороняю тобі розмовляти зі мною!

Вогники в очах Гомбо починають яскраво зблискувати.

— Я мутант.

Серце Цзамбо-лами пронизує вогненна стріла. Він ривком підводить голову, хоче закричати, голосом знищити цього блюзніра, але в нього не стає мови.

— Я мутант, — повторює Гомбо.

Від несподіваних слів юнака розум у Цзамбо-лами потьмарився. Він встає з лави, ступає крок, не помічаючи, що роздавлює ногою маску Майтреї, робить ще крок і стає перед Гомбо. Лама впивається поглядом у зіниці хуварака і читає в них те, на що не міг сподіватися раніше. Гомбо був “там”! Гомбо був далі за нього, Цзамбо-ламу, він бачив “їх”!

— Коли ти почув це слово? — спокійним, аж відчуженим голосом запитує лама.

— Вчора.

— Ти ходив до Будди, — чи то запитуючи, чи стверджуючи, каже Цзамбо-лама.

— Там немає Будди, — мовить Гомбо тихо, але твердо.

— Божевільний хуварак! У світі немає нічого вищого за Будду!

— Там такі самі люди, я бачив їх.

— Ти бачив їх? Ти був у них?

— Так.

— І ти дізнався про їхню таємницю?

— Ще ні. Але там мені багато що відкрилося.

“Я був єдиним у дацані, хто сягнув висоти нірвани і чув голос небожителів. Будди немає… Звичайно, його нема! Але тепер про це знає хуварак! Він пішов далі за мене, він бачив інший світ і його мешканців. Він сильніший мутант! Він може своєю розповіддю вселити сумнів у всіх інших, і тоді — крах!”

— Чому ти кажеш про це мені? — Цзамбо-лама вичікувально дивиться на Гомбо.

— Ви теж мутант?

— Безглуздя, Гомбо, безглуздя! — кричить лама.

— Вони сказали мені, що знають вас.

— Замовкни!

— Навіщо ми обдурюємо людей… і себе? Треба розповісти правду…

— Нікого і нічого не існує на небесній тверді, крім Будди! — перебиває його лама. — Ти богохульник і віровідступник! Тобі приверзся несусвітний сон, а ти видаєш його за правду! Егей, хувараки! — репетує лама. — Хувараки! Сюди!

З десяток учнів прибігають на поклик грізного вчителя.

— Хапайте його! В’яжіть! У підземелля! Він зрадив Будду!

Чіпкі руки послужливих помічників лами обвивають, скручують тіло Гомбо. Він намагається вирватись, але марно. Від глухого удару палицею голова падає на груди. Кров заливає очі…

У темному, мокрому підвалі гризуться пацюки. Один підповзає до ноги, обнюхує її. Гомбо відштовхує пацюка і сунеться ближче до стіни. Той з темряви стежить за людиною, загрозливо оскалює зуби і блискає осоружними хижими очиськами. Біль у голові вщух, але порожній шлунок нагадує про себе невдоволеним бурчанням. Що ж тепер буде? Вигнання чи смерть? В думках Гомбо хилиться тільки до смерті, адже Цзамбо-лама не прощає нікому. Чи правильно він вчинив, завівши з ним подібну розмову? Гомбо до болю в скронях думає про це і не знаходить відповіді. А що коли то дійсно був сон? І ні на якій далекій Занті він ніколи не був, усе те привиділося? Від цієї думки Гомбо лихоманить. За богохульство Будда карає, і він покарає його рукою Цзамбо-лами. Сон? Але раніше йому снилися боги з тьмяними обрисами ликів або ж те, що він бачив у житті раніше. Та й чи спав він? Ні, сну не було.

Був політ його дхарм. Була Занта й зантійці. Інакше звідки могли взятися ці слова — “мутант”, “біоенергія”? Дивні, заманливі слова… Занта… Справедливість і рів ність для всіх… Проникнення в таємницю життя…

Скриплять важкі двері. Пацюки кинулися врозтіч зникли у норах. Шум кроків по кручених сходах. У вузький прохід просовується рука зі смолоскипом, потім голова. Цзамбо-лама. Мокре, покрите брудом каміння скрипить у нього під сандаліями. Він наближається, і на вижолоблених водою стінах підвалля тривожно розхитується світло від смолоскипа. Ось Цзамбо-лама виростає перед зв’язаним, напівлежачим хувараком. Серце Гомбо зчавлюють лещата страху і відчаю.

— Я твоя смерть, — спокійно каже Цзамбо-лама.

Гомбо знає про це. Порятунку немає. Хіба що?.. Ні, це неможливо. На це потрібен час і присутність кам’яного Будди. Будда? Ідол, витворений людиною? А чи потрібен він?

У руках Цзамбо-лами щось довге і блискуче. Гомбо вдивляється. Ніж. Кров відхлинула від обличчя. Зараз настане кінець. Цзамбо-лама зловісно посміхається.

— Ти перевершив мене, зухвальцю. За це ти вмреш. І знай, Будди нема, але про це ти вже нікому не розкажеш.

Нема Будди… Мозок Гомбо стрепенувся. “Ом мані падме хум…” Колесо закрутилося… Пришвидшений розбіг дхарм… “Ом мані падме хум…” Очі застилає туман… Наближається ледь помітне світло…

Рука Цзамбо-лами з ножем злітає вгору. З подивом і задоволенням Гомбо виявляє, що він уже спостерігач. Він спостерігає, як Цзамбо-лама вбиває Гомбо. Не самого Гомбо, а його тіло, непотрібне йому тепер… Ніж застряв по рукоятку. Гомбо звідкись згори бачить, як з рани струменем бризнула кров, але йому байдуже. Його вже не зачіпає біль плоті. Тепер він понад усім цим. Він знає, куди сьогодні веде його дорога. У нього буде нова плоть. Він осягне таємниці життя. Будди немає. Гомбо-мутант стрімко злітає в простір, до Занти. У світ справедливості. Щоб колись повернутися і… принести квітку лотоса.

— Прокляття! — крик, сповнений безсилої люті, лящить у стінах підземелля.

Цзамбо-лама відчув відокремлення свідомості Гомбо. Лама знищив лише його плоть. Він падає на кам’яну підлогу в болото, його тіло корчить конвульсія. У кутку здивовано і боязко блищать очі нахабного пацюка…