З початку семидесятих років в наукових колах та в пресі обговорюється гіпотеза трьох московських авторів — Н.Ф.Гончарова, В.С.Морозова і В.А.Макарова — про закономірності життя нашої планети та її людності, пов’язані з структурою її силового поля. Земля, за гіпотезою згаданих авторів, має ікосаедро-додекаедричний силовий каркас, який проектується на її поверхні у вигляді мережі з величезних трикутників і п’ятикутників. Система силових полів цієї мережі визначає появу і розвиток різноманітних подій і процесів, що відбуваються на планеті, створюючи в певних вузлах системи найсприятливіші умови для розвитку живого. Автори гіпотези переконливо показують, що вузли системи є осередками поширення флори і фауни, культурних рослин, центрами світових максимумів і мінімумів атмосферного тиску, максимумів сонячної радіації. З лініями і вузлами системи збігаються геологічні структури, розміщення корисних копалин, польоти птахів тощо. За цією мережею (в центрах її гігантських силових трикутників) розміщується й усі відомі вогнища цивілізації, етногенезу, мовотворення. При цьому, в центрі європейського трикутника міститься Київ і Київські землі.
Вже минуло друге десятиліття з часу опублікування гіпотези. Весь цей час вона знаходить лише підтвердження (як від геологів та геофізиків, так і від гуманітаріїв — істориків, археологів, філологів) і жодної спроби спростування. Однак, якщо ця гіпотеза навіть буде спростована, то виявлений індійськими йогами факт наявності особливо чистих полів високих енергій в районі Києва у будь-який час і за будь-яких умов може бути підтверджений як послідовниками йоги, так і екстрасенсами, що спеціалізуються на тонких енергіях. Саме «святість» Києва, тобто особлива близькість Київської землі до високих космічних енергій, а не «вигідне місце на торговому шляху з варяг у греки», як вважає дехто [272], забезпечила йому роль центру формування українського етносу. Саме святість, а не вигоди торгівлі привели сюди апостола Андрія і спонукали його благословити ці Землі. Саме святість Києва подолала імперські амбіції Москви і зробила його центром паломництва у дореволюційній Росії. До Києво-Печерської Лаври та інших київських святинь ішли на прощу аристократи і міщани, купці і військові, студенти і селяни.
Наявність сприятливого енергетичного потенціалу на українській землі не єдиний чинник, що стимулює тут етногенез. Чи не меншого значення, особливо на ранніх стадіях формування, мали унікальні природні умови, передусім унікальні ґрунти — третє чудо і третя загадка української землі.
Наддніпрянщина і Наддністрянщина, як свідчать екологи, — єдине у світі місце, де ширина чорноземної зони досягає 500 км. На півдні, заході й півночі цієї зони чорнозему немає, на сході зона різко звужується (на Поволжі у 1,5 рази, на Приураллі — в 3, за Уралом зовсім зникає) [273].
Як і коли утворився цей дивовижний унікальний ґрунт? Фундатор науки про ґрунти В.В.Докучаєв після тривалих і детальних досліджень прийшов до висновку, що український чорнозем є «результатом надзвичайно щасливого і дуже складного комплексу цілого ряду фізичних умов» і що в існуючих кліматичних умовах ніде на земній кулі навіть за мільйони років не зможе утворитись «такий благодатний ґрунт, який становить корінне, ні з чим не зрівняне багатство» [274].
Загадку українського чорнозему, на наш погляд, можна пояснити, однак, за рахунок введення у розгляд ще більшої загадки — четвертого чуда. Перегортаючи якось мапи суші території України протягом історії земної кулі (УРЕ, перше видання, т.17, с.21–24), автор виявив, що значний масив українських земель (приблизно Вінниччина і Житомирщина) з часу появи на земній кулі перших наземних рослин та перших тварин (Силурійський період) ні разу не був затоплюваний водами морів чи океанів. Це означає, що протягом сотень мільйонів років тут зберігався і нагромаджувався родючий ґрунт та послідовно розвивався найбагатший у світі генетичний фонд. Це означає, що протягом усієї історії нашої планети ця земля відігравала роль недоторканої генетичної скарбниці, була чимось на зразок велетенського природного «Ноєва ковчега», де формувалась і звідки розселялась по новоутворюваній суші флора і фауна, а разом з ними і людність. Це означає, що саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від послідовно змінюючих одна одну рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської [275]. Це означає, нарешті, що саме ця земля мала породити сільське господарство нової раси, оскільки лише такий величезний масив такого благодатного ґрунту міг забезпечити сталі врожаї позбавленим ефективної технології людям арійської раси, що переживали свою кам’яну добу, спонукати їх до землеробства, до осілості, а, отже, й до дальшого поступу.
Наведені вище висновки з констатації четвертого чуда можуть до певної міри пояснити п’яту загадку феномену України. Ця чудо-загадка полягає у повній невідповідності надзвичайно високих ідеологічних засад формування світогляду українського етносу і примітивних умов життя. Рівний сучасному або й вищий ступінь знань про світобудову був поширений на терені України в кам’яну добу.
Не може бути сумніву, що людина кам’яної доби не здатна самотужки здобути знання високого рівня, отже, вони мають бути передані їй від давніших цивілізацій, від інших рас, що пройшли повніший цикл розвитку.
Аналогічна неординарна ситуація панує в Україні і за пізнішої доби — доби формування підрас арійців. Якщо переважна більшість індоєвропейських народів сформовані з однієї-двох підрас, то в формуванні українського етносу брали рівноправну участь усі п’ять нині існуючих підрас аріїв: індоарії (1), пелазги (2), скито-іранці (3), кельти-гали (4), тевтонці-слов’яни (5). Це чудо етнічного багатства і, разом з тим, повної спорідненості етносу може бути пояснене лише в тому разі, коли визнати гіпотезу трьох московських авторів про розміщення на українських землях вершини ікосаедро-додекаедричного силового каркасу планети, тобто центру етнотворення (див. вище, загадка друга).
Останнє, сьоме чудо — це загадкова пасіонарність української культури, ідеології та символіки і її прив’язаність до українських земель. Таких нищівних ударів і спроб тотального винищення та асиміляції, які зазнав український етнос, його культура та ідеологія, не витримала б жодна з сучасних націй.
Підсумовуючи розгляд енергетичних, просторових і часових чинників українського етнотворення, ще раз наголошуємо на тому, що явище етнотворення, феномен нації належать до найсуттєвіших і наймогутніших проявів третьої іпостасі Триєдиного Вседержителя — еволюціонуючого Життя.
Феномен України обумовлюється і спрямовується цілим комплексом космічних та планетарних чинників і без, бодай найзагальніших, знань про їх дію суть такого явища лишилась би закритою для пізнання.
Простір національного енергетичного поля — національного егрегору — не вичерпується сумарним біополем (сумою біополів) етнічно споріднених людей. Це також простір вияву високої духовної індивідуальності, Істоти планетарного рівня, яка має своє призначення і свою долю в еволюції земного людства.
Умовою нормального функціонування, виживання та поступу етносу є наявність у нього енергетичних зв’язків з космічною енергетикою Трійці, з планетарною енергетикою та постійний інформаційно-енергетичний контакт зі своїм національним егрегором. Підтримання та вдосконалення всіх цих зв’язків забезпечується проникненням релігійного світогляду у національний менталітет при умові, що цей світогляд вірно відбиває основні принципи структурування й функціонування Всесвіту. Лише в такому разі можлива оптимальна орієнтація етносу (нації) в середовищі і створення надійного ґрунту для розвою духовної, інтелектуальної, господарської та громадської активності.
Світоглядна ідеологія українського етносу, який нині формується в націю, однозначно відповідає найвищому з відомих нині рівневі знань про світобудову. А якщо це так, то українська нація як частка Вседержителя несе в собі Альфу і Омегу і є не тільки тим, що є, а й тим, що було і що має прийти…»