2.3. Живі організми з більш розвиненою здатністю сприймати інформацію, але такі, що не володіють «самосвідомістю». До категорій даного рівня належать тварини.
2.4. Люди, що характеризуються самосвідомістю, мисленням і нетривіальною поведінкою.
2.5. Соціальні системи та соціальні організації.
2.6. Трансцендентні системи або системи, що знаходяться в даний момент за межами нашого пізнання.
Згідно з даною ієрархією, об’єкти нашого дослідження належать до рівнів 2.4 і 2.5, частково 2.6. Тому саме на таких системах ми зосередимо свою увагу в подальшому викладі і словом «система» будемо називати системи саме цих рівнів ієрархії. Спільною властивістю таких систем є наявність психіки («душі»), тому ці системи ми називаємо психоінформаційними. Прикладом таких системи може бути людина, сім’я, підприємство, нація, раса, людство. В цьому контексті можна дати таке визначення системи:
Система — це сукупність елементів, що взаємодіють одне з одним і з навколишнім середовищем для досягнення певної мети, утворюючи при цьому нерозривну цілісність.
Будь-яка система обов’язково входить до якоїсь надсистеми. Наприклад, людина (сама по собі надзвичайно складна система) є елементом (підсистемою) системи «нація», яка входить до складу системи «людство», що є підсистемою «ноосфери», яка входить до системи «Земля», що є підсистемою «Сонячна система» і так далі.
У загальному випадку система може одночасно входити до кількох систем більш високого рівня, наприклад, систему «людина» можна розглядати як елемент систем «сім’я», «підприємство», «спортивна команда», «місто» тощо.
Системи виникають тоді, коли з’являється «замовлення згори», коли цього «хоче надсистема». Наприклад, система «підприємство» виникає тоді, коли суспільству потрібні відповідні товари чи послуги. Так само підприємство створює собі структурні підрозділи (відділи, групи), місто створює комунальні служби, нація створює підсистеми «збройні сили», «освіта», «охорона здоров’я» тощо.
На кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за своїми циклами, і чим більші масштаби системи, тим триваліші ці цикли. Для всесвіту вони складають мільярди років, для планети Земля — мільйони, для людства — тисячі, для рас і народів — сотні, для людини — десятки років. Розвиток систем, створених людиною (технічних систем, підприємств, державних інституцій), розвивається здебільшого за циклами від кількох місяців до десятків років — залежно від складності цих штучних систем.
2.4. Емпіричні узагальнення
Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів. Гельвецій
Багатовіковий досвід вивчення різноманітних об’єктів і явищ, його колективне осмислення і суспільна оцінка дозволяють сформулювати деякі твердження загального характеру — так звані «Системні принципи», застосування яких для створення, дослідження та використання систем визначає методологію системного підходу [21]. Системні принципи — це емпіричні узагальнення, тому що вони спостерігаються в природі і досі людству не відомі приклади, що їм суперечать.
2.4.1. Принцип ефективного цілепокладання
Ціль, яка визначає ефективну поведінку системи, завжди задається надсистемою[22].
Для прикладу розглянемо підприємство, яке поставило собі за мету виробляти новий товар. Воно процвітатиме, якщо цей товар потрібен споживачам, тобто відповідає цілі, яку ставить надсистема «ринок споживачів». Якщо система «підприємство» не буде відповідати поставленій їй згори цілі — вона буде знищена надсистемою «ринок споживачів» (залишиться без покупців і збанкрутує).
Таким чином, якщо система ставить перед собою цілі, які суперечать цілям надсистеми, вона порушує «принцип ефективного цілепокладання» і наражає себе на небезпеку. Саме в цьому розумінні ми говоримо, що цілі системі задає надсистема.
2.4.2. Принцип цілісності
Система має властивості, які не виводяться з властивостей її елементів і способів їх поєднання.
Система як ціле володіє властивостями, яких немає у її підсистем (елементів) [23]. Це, зокрема, пов’язане з тим, що система й організовувалась надсистемою для отримання нових властивостей, які б задовольняли нові потреби надсистеми на шляху досягнення своєї мети. Тому система — це не просто множина елементів (підсистем), а цілісний об’єкт; сума властивостей системи не дорівнює сумі властивостей елементів, що її складають.
Ціле більше суми його складових.
Для прикладу візьмемо якусь зрілу, стабільно працюючу фірму. Розглядаючи її як систему, ми можемо оцінити її виробничий потенціал, культуру обслуговування, філософію фірми, внутрішній мікроклімат. Ці якості є у підприємства як у єдиного цілого. Але все це кудись зникає, коли ми розглядаємо не фірму в цілому, а кожного її працівника зосібна.
Зі свого боку, системні властивості накладають відбиток на елементи, що складають дану систему. Наприклад, до системних властивостей системи «нація» належить національний характер, який визначає відповідний стереотип поведінки членів цієї нації.
2.4.3. Принцип згоди
Цілі підсистем не повинні суперечити цілі системи.
Підсистема, яка має мету, що не збігається з метою системи, дезорганізує функціонування системи (збільшує ентропію системи). Така підсистема або повинна «випасти» із системи, або загинути; інакше — небезпека загибелі всієї системи [24].
Наприклад, якщо цілі якоїсь соціальної групи суперечать загальнонаціональним цілям, то це приводить до конфлікту, який потребує вирішення. Якщо система «нація» не вирішує конфлікт, то це знижує її ефективність і загрожує національній безпеці.
2.4.4. Принцип детермінізму
Причина зміни стану системи завжди знаходиться поза системою.
Іншими словами, зміна стану системи завжди є наслідком впливу на неї надсистеми. Це, зокрема, пов’язане з тим, що будь-якій живій системі властива самостабілізація [25]. Згідно з принципом Ле Шательє, який справедливий для всіх видів систем рівноваги, на будь-які зовнішні впливи система реагує так, щоб зберегти свою стабільність.
Жива система завжди знаходиться в стані певної динамічної рівноваги з навколишнім середовищем і має тенденцію зберігати цю рівновагу, опираючись силам, що її порушують. Наприклад, людське тіло на охолодження відповідає посиленням процесів окислення, що виробляють теплоту, а на перегрівання — тим, що посилює процеси випаровування, які відводять теплоту; при наявності зовнішнього ворога людина мобілізується для відсічі, нація консолідується й діє енергійніше і т.п.
Для того, щоб система почала змінюватися, обов’язково потрібні зовнішні стимули. Наприклад, переважна більшість людей починає активно діяти лише тоді, коли зовнішні обставини створюють для них загрозу. Аналогічно система «нація»: енергетична криза примушує її підвищити ефективність свого виробництва, економічна блокада примушує більше покладатись на власні сили тощо.
2.4.5. Принцип виходу із системи
Щоб зрозуміти поведінку системи — потрібно вийти у надсистему[26].
У старому підручнику фізики колись так пояснювався рівномірний і прямолінійний рух: «…перебуваючи в закритій каюті парусного корабля, що рухається рівномірно і прямолінійно по спокійній воді, неможливо ніякими фізичними методами установити факт руху… Єдиний спосіб — вийти на палубу і подивитися на берег…». В цьому простенькому прикладі в закритій каюті — система «людина-корабель», а вихід на палубу і погляд на берег — вихід у надсистему «корабель-берег».