Красивий п’є з виглядом звичним.

М’який, як віск, студент п’є непомітно, як воду. Випив і насів на закуску.

Інтеліґент закашлявсь, відставив склянку. Красивий протестує. Інтеліґент, давлячись, з труднощами й огидою, але силкуючись посміхатися – допив склянку. Довго кашляє й безглуздо моргає безтямними очима. Одразу спітнів. По вказівці красивого починає закушувати.

І ще раз скажу – коріння навчання гірке… І солодощі плодів його ви побачите самі в найближчий час…

Щось стороннє звернуло на себе увагу Інтеліґента. Відірвавшися від закуски, він дивиться в бік з певною тривогою. Красивий дивиться з посмішкою. М’який, як віск, глянув і зараз же знову повернувся до закуски…

За сусіднім столом бійка. Хлопчик-студент в новесенькому мундирчикові, заллятому чимсь масним, з розкуйовдженою зачіскою, цілком п’яний, плачучи крупними сльозами, що котяться по його ще ніжних, майже дівочих щоках, – одною рукою вчепився в волосся дівиці рядом і б’є її головою об стіл, обличчям у тарілку з недогризками солоних огірків, недокурками й попелом… Другою рукою б’є себе в груди.

Дівиця з другого боку регоче на всю пельку… Від реготу по її далеко не дівочих щоках теж котяться сльози…

Фізіономії поета і художника: одна – похмура і з надривом, друга – зворушена і співчуваюча…

Режисер з майстерністю, що доводить його талановитість, показав нам так саму подію, як і три типи вражінь, що створено цією подією. Я не знаю, хто ви, мій читачу – поет, художник чи дівиця з другого боку. Тому необережно мені виказувати своє вражіння. Врешті, це було б навіть неделікатним нав’язуваням… Дозвольте розказати вам одну веселу єврейську анекдоту…

Одного разу до рабина прийшов з позовом на сусіда Шмуля бідний єврей на ймення Хаїм. Як вимагає пристойність – приніс курку. «Мудрий ребе, – сказав Хаїм, – скажи мені, хто прав, хто винуватий?» Після цього він розповів детально справу, що зводилась до самовільного відвідування його двору й городу маленькими дітьми й великими козами сусіда Шмуля. Мудрий ребе подумав і сказав: «Ти Хаїм, правий, а винуватий – Шмуль». Сказавши так, він одержав курку від вдячного Хаїма. На другий день до мудрого ребе прийшов бідний єврей на ймення Шмуль з позовом на сусіда свого Хаїма. «Мудрий ребе, – сказав Шмуль, – скажи мені, хто правий, а хто винен?» Тримаючи курку під пахвою, Шмуль виклав справу, що зводилась до того, що сусіда його – Хаїм побив його, Шмулеву, козу і перекинув через тин його маленького синочка, що він же ще дитина й тому не розуміє, що можна, а що ні. Мудрий ребе подумав і сказав: «Ти, Шмулю, правий, а Хаїм ні». Сказавши так, він одержав курку від вдячного Шмуля.

… В цей момент із сусідньої кімнати вийшла дружина ребе на ймення Сара. Трапилось так, що вона чула обидва вироки. І щиро поважаючи вченість і мудрість ребе, вона була остільки все ж таки здивована, що сміливо спитала: «Як можна, щоб у тій самій справі був правий Шмуль, а винуватий Хаїм, і правий Хаїм, а винуватий Шмуль? Аджеж цього не може бути»… Тоді мудрий ребе подумав ще раз і сказав: «Знаєш що, Саро, – ти теж права»… Після чого передав дружині своїй Сарі другу курку…

Повернімось до чайної…

Красивий студент сміється й плеще руками.

Інтеліґент трошки розгублений, обводить очима кімнату. Бійка звертає на себе досить мало уваги. Навкруги – п’ють, кричать, цілуються, стискають дівчат, що верещать несамовито, лаються, розмахують руками, співають, регочуться або віддаються одчаю…

Мій герой ще молодий. Йому ще далеко до мудрости мудрого ребе – справжнього релятивіста. – Між іншим, один дуже принциповий товариш, з яким мені довелося балакати про оце найвище досягнення сучасної цивілізованої й культурної філософії, поставився до зразка закінченого релятивіста – до мудрого ребе – досить неввічливо, що, можливо, з’ясовується його (товариша) молодістю, якій властива відсутність поваги до старших. (До речі, кому ж, власне кажучи, властива оця повага? Невже ж тільки самим старшим? – Але кого ж їм поважати?.. Трудні все це питання). – А відносно релятивізму мій принциповий, але молодий товариш висловився не краще, назвавши його і «індиферентизмом», і «квієтизмом», і іншими термінами, шо визначають всякі соціяльно негідні речі…

Знаєте що, мій читачу? – Він теж правий.

В очах Інтеліґента чайна трошки подвоюється і злегка здригує.

Половий з бруднішою серветкою на руці приносить нову порцію чаю. Студенти знову п’ють. Інтеліґенту випити вдруге вже трошки легше. Красивий випив красиво, а м’який, як віск, випив, як воду, і насів на закуску…

Красивий продовжує програму вечора. Підмигнув Інтеліґенту й показав на стіл вакантних дівиць…

Ще одна проблема. Чому всякий раз, коли культурний індивідуум отруює себе алькоголем, його негайно всією істотою тягне до женщини? Чому вино, жінка й пісня – три гіпостасі людської веселости й радости?.. Алькоголь! Тобі співали гімни жерці Діоніса. Тебе прославляли у всенародних святах в божественній Греції. Про тебе читають лекції сучасні лікарі, демонструючи діяпозитиви розпухлих нирок і перероджених сердець. Про тебе сказав Бернард Шов: «Що ж робити, коли в наші прокляті часи не можна бути одночасно тверезим і щасливим?» Радість і щастя, що ти даєш, справедливо потребують оплати (нирок і серця). Але ж хіба ти завжди даєш радість і щастя? Хіба інколи ти не буваєш шахраєм?..

Женщина!.. Тут я вже нічого не можу сказати… Про женщину було сказано більше, ніж про що б то не було в світі. Але з того часу, коли Монтеск’є заявив, що «все, що сказано, говориться й буде говоритися за женщину – все справедливо», – мені здається, треба б було припинити ці балачки… Мовчати про женщину – теж справедливо… Це – не релятивізм… В нашім проклятім світі – чи можна бути щасливим, кохаючи? Чи можна бути щасливим, не кохаючи? Чи можна бути щасливим взагалі? Можна! Звичайно, можна… Як? – коли небудь я вам розкажу, як. А зараз іде сеанс – і ніколи. Коротко: слухайтесь Христа – будьте, як діти, слухайтесь мене – будьте дорослими. Ми обидва праві…

Пісня… Перший наслідок усвідомлення нашим предком великої ритмічности світу. Безглуздими звуками, риканням і ревом вітав волосатий пітекантропос еректус схід сонця. Нині, через півтораста тисяч років, злетівши на велетенську культурну височінь, цивілізований, культурний індивідуум так само часто вітає безглуздими звуками, риканням і ревом схід сонця, – виходячи на світанку з якоїсь Петровської чайної… Вино, жінка, пісня… Вино вже було. Жінка на черзі. Пісень не буде. Ми – в кіні…

Інтеліґент уже п’яний. З добре зробленою розв’язністю всміхається. Звичайно, він згоден.

Красивий студент біля столу з дівицями провадить акт статевого добору. Вибрав двох, безцеремонно відштовхнувши інших, що їх неуспіх спроби образив мало, – звичка.

Дівиці з виглядом добрих знайомих влаштовуються біля столика студентів. Красивий негайно наливає склянку для своєї сусідки. Друга дівиця, рядом з Інтеліґентом, наливає собі сама. Брудніший половий приніс нову порцію чаю. Всі чаркуються з чисто світською ввічливістю. П’ють. У дівиць в цій справі помітна добра школа.

М’який, як віск, не п’є, дивиться на товаришів, обмірковує справу. Мовчки встав, пішов. Скоро повертається – не один. Одною рукою волочить дівицю, а другою – стільця. Мовчки пропонує їй сісти і приступає негайно до обіймів. Дівиця протестує. Усвідомивши некоректність своєї поведінки, м’який, як віск, наливає склянки й підсовує тарілку з закускою. Дівиця випила єдиним духом, закушує. М’який, як віск, піднімає склянку, подумав, одставив. Про щось коротко запитав дівчину. Та вклонила голову… Інтеліґент серйозно занятий із своєю сусідкою. М’який, як віск, тикнув його пальцем у бік. Інтеліґент повернувся. М’який показує йому три пальці й робить жест, що зазначає «дай».

Інтеліґент з п’яною готовністю витягає гаманця й дає м’якому відповідну кредитку. Дівиці насторожились. Інтеліґент готовий і їх задовольнити. Красивий рішуче припиняє потік благодіяння. М’який, як віск, і третя дівиця встають, коротко прощаються, відходять. Решта влаштовується зручніше.