— Ой, — Фло схаменулася. — Тобто… Я маю на увазі… Лише подумала, а чи не варто присвятити ці вихідні виключно тобі? Думала, сіль у тому, щоб хоч трішки забути про нареченого. Але якщо ти так бажаєш… За Клер та Джеймса!

— За Клер та Джеймса! — всі підтримали й пригубили шампанське.

Я пила також, бульбашки в'їдливо стрибали в горлянці. Ковтати було важко.

Клер та Джеймс. Клер та Джеймс. Я й досі не можу в це повірити — я не можу їх уявити разом. Невже він так змінився за десять років?

Я так і стояла, втупившись у келих, поки Ніна не штовхнула мене.

— Ти що — намагаєшся прочитати майбутнє в бульбашках шампанського? Не думаю, що з цього щось путнє вийде.

— Замислилася, — відповіла, намагаючись усміхнутися. Ніна здивовано звела брови. Заніміло все всередині від думки, що вона зараз гостро це прокоментує.

Проте, перш ніж вона встигла розтулити рота, Фло ляснула у долоні.

— Так, а тепер — до піци!

Ніна взяла тарілку й почала навалювати туди їжу, я не пасла задніх. М’ясні піци з дешевою пепероні капали хімічною червоною олією на тацю. Після бігу я страшенно зголодніла, тому схопила шматок із пепероні, шматок зі шпинатом та грибами, зверху додала піту та хумус.

— Якщо знадобляться, серветки ось тут. Не хочу, щоб заляпався килим, — мовила Фло, бігаючи над нами. — І простежте, щоб для Тома зосталися шматки без м’яса.

— Фло, — Клер поклала руку їй на плече. — Усе гаразд. Том, якби й захотів, то сам би те не з’їв. А навіть якщо й так, то в морозильній камері є ще.

— Знаю, — відказала Фло, намагаючись прибрати волосся з розпашілого обличчя. Її срібляста кофтинка забруднилася від піци. — Це лише питання принципу. Якщо люди не хочуть їсти м’яса, нехай замовляють. Я не люблю, коли стромляють носи у вегетаріанську їжу, якщо не подобається страва з м’яса. У такому разі вегетаріанці лишаються голодними.

— Вибач, — мовила я. — Дивись, я взяла шматок із грибами. Мені його покласти?

— Ні, — роздратовано кинула Фло. — Він же, мабуть, уже весь у пепероні.

Я хотіла їй тицьнути, що вже вся таця в ковбасі, тож якби вона аж так хвилювалася, то поклала б це на різні тарілки, проте прикусила язика.

— Усе гаразд, — сказав Том. На його тарілці височіли три шматки грибної піци та ціла купа хумусу. — Мені справді достатньо. Якщо я з’їм більше, Гарі змусить мене підтягуватися аж до Різдва.

— Хто такий Гарі? — поцікавилася Фло, вмостившись на дивані зі шматком пепероні. — Я думала, твого партнера звати Брюс?

— Гарі — мій особистий тренер, — Том самовдоволено поглянув на годинник. — Важка в нього робота, бідака.

— У тебе є особистий тренер? — подиву Фло не було меж.

— Люба, у будь-кого, хто хоч кимось себе вважає, є особистий тренер.

— А в мене нема, — обірвала Ніна, запихаючи шматок піци до рота. — Я просто тренуюся в залі. Я не потребую чиїхось криків над вухом, поки я займаюся, — вона проковтнула чималий кусень, — для цього у мене є айпод. Але я принаймні можу перемотати, коли звучить щось монотонне.

— Та годі вам, — Том сміявся. — Не вірю, що я один такий. Норо, а ти? Ти ж ніби не відсиджуєш булки?

— Я? — підняла очі й завмерла від неочікуваного прожектора уваги. — Ні, у мене навіть нема клубної карти. Лише бігаю. Єдині крики, що чую, — діти в парку Вікторії.

— Клер, ти? — Том благав. — Мелані? Нумо! Підтримайте мене, це ж звичайнісінька річ!

— У мене є тренер, — визнала Клер. — Проте, — вона підняла руку, коли Том почав радісно бурмотіти, — лише для того, щоб скинути кілька кілограмів, щоб влізти у весільну сукню.

— Ніколи не розуміла, чому люди це роблять, — зауважила Ніна, беручи ще один шматок піци. По підборіддю стікала крапелька олії, яку вона швиденько підібрала язиком. — Я про купівлю сукні на два розміри менше. Найімовірніше, мужик тобі освідчився, коли в тебе була стара величезна дупа.

— Прошу? — Клер сміялася, проте якось знервовано. — У мене не було тлустої дупи. І це не через Джеймса. Я лише для себе, бо мрію бути найкращою в цей день.

— Отже, лише худі люди виглядають добре?

— Я цього не казала!

— Ти ж сама сказала, що виглядати якнайкраще — це сукня, менша на два розміри.

— Мінус кілька кілограмів, — Клер жваво заперечувала. — Це ти сказала про два розміри. У будь-якому разі, чиє б нявчало, ти ж худа як тріска.

— Це випадковість, — гордовито зауважила Ніна. — Не моя мета, я за розмірами не женуся. Запитай у Джес.

— Господи, помилуй, — Клер поставила тарілку на стіл. — Так уже сталося, що собі я подобаюся з десятим розміром, не з дванадцятим. Гаразд? А все інше тут ні до чого!

— Ніно, — Фло мовила з пересторогою. Але Ніна саме почала смакувати дискусію й майстерно грала під здавлений Томів смішок та вдоволену усмішку Мелані.

— Ага, ну я розумію, — вона вела далі. — Це не має нічого спільного з дурнуватою ідеалізацією на Заході анорексичних моделей та блиманням худорлявих палок по телебаченню. До того ж…

— Ніно, — Фло гнівно прикрикнула. Вона підвелася, грюкнула тарілкою. Ніна підняла очі, здивована, через те, що її обірвали на півслові.

— Прошу?

— Ти все чула. Я не знаю, що з тобою, але облиш це, добре? Це вечірка Клер, і я не дозволю тобі влаштувати тут бійку.

— Хто влаштовує бійку? Я тарілками не гупаю, — Ніна відповіла спокійно, як удав. — Яка прикрість, це ти так дбаєш про тітчині речі?

Ми повернули шиї туди, куди було спрямовано її погляд, і помітили тріщину на тарілці Фло, якою вона грюкнула об стіл.

Мені навіть здалося, що переді мною розлючений бик, готовий розірвати будь-кого на шмаття.

— Послухай, — Фло шаленіла від люті. Кімната принишкла серед тиші, шматки піци й надпиті келихи чекали на вибух, що ось-ось мав прогриміти.

— Усе гаразд, — мовила Клер, перервавши напруженість. Посадила Фло поруч із собою, сміючись. — Чесно, це ж Ніна зі своїм почуттям гумору. Ти звикнеш до неї. Вона не має нічого проти мене.

— Звісно, ні, — підтвердила Ніна, киваючи. — Вибач, я лише вважаю, що очікувати нереальної покаліченої статури від жінок — це дурість.

Фло уважно подивилася на Ніну потім знову на Клер. Вона виглядала непевно, потім розсміялася, але якось непереконливо.

— Годі вам, — Том вирішив якось залагодити ситуацію. — Ця вечірка ще не достатньо хмільна та бешкетна, щоб насолоджуватися нею сповна. Кому наступну чарку? — він оглянув усіх й зупинився на мені. На засмаглому обличчі з’явилася гріховна усмішка. — Норо, ти щось надто твереза. Такого шоту, перш ніж розпочати трапезу, ти ще ніколи не пила.

Я важко зітхнула. Ніна захоплено кивнула й тицьнула повну чарку до рук, Том тримав шматочок лайма та сіль.

Нічого не вдієш. Потрібно перетерпіти, це як з ліками.

Том насипав сіль на моє зап’ястя, я її злизала, взяла в Ніни чарку й глитнула міцну рідину, заївши те лаймом із Томових рук.

Сік вибухнув між зубами, а текіла тим часом обпікала стравохід. Почекала хвилинку, задихаючись від присмаку, що й досі зціплював зуби. І ось тепло покотилося судинами. Я помітила, як щось спало мені на очі — штора, що затінила реальність.

Можливо, ці вихідні будуть кращими, ніж я думала. Лише трішки хмільними.

Я зрозуміла, що всі дивилися на мене, на щось очікуючи. Чарку я й досі тримала в руці.

— Є! — я грюкнула нею по столику й виплюнула шкурку лайма на порожню тарілку. — Хто наступний?

— Спробуємо роял? — Том поцікавився лукаво, тримаючи білу торбинку.

Клер штрикнула мене в ребра.

— Нумо, згадаймо старі часи! Пам’ятаєш першу доріжку?

Я пам’ятала, проте була переконана, що то був не кокаїн.

Розтовчений аспірин, але й тоді мені не хотілося цього робити. Я тупо повторювала за Клер. Наче теля, що боїться зостатися без мамки.

— Усі будуть, — Клер обернулася до Тома. — І Ніна також. Вона теж скуштує, ви згодні, лікарю?

— Ви ж знаєте лікарів, — Ніна відповіла сухою усмішкою. — Самолікування — наше все.

Том став навколішки біля скляного столика з торбинкою та кредиткою в руках. Ми захопливо спостерігали, як він урочисто насипає, подрібнює та ділить порошок на чотири рівненькі доріжки. Потім підводить голову й здіймає допитливо брови.