Я стояла і дивилася у вікно, проте було надто темно, щоб щось розгледіти. Яскраве світло перетворило скло на дзеркало. Окрім примарного мерехтіння місяця, все, що бачила, — відображення власного тіла в склі. Намилилася, поголила ноги. Що за жінка — тітка Фло? Будинок для вуаєристів. Ні, це ж ті, які люблять споглядати за збоченнями. Хто їм на противагу? Ексгібіціоністи. Ті, що люблять виставляти все на показ.

Можливо, коли влітку світло заповнює усе навколо аж допізна, воно інакше. Можливо, саме тоді будинок ставав зручним місцем, щоб спостерігати за лісом. Але зараз, у темряві, відчуття було геть інше. Скляна вітрина, де кишать усілякі дива, які так кортить побачити. Чи клітка в зоопарку. Огорожа з тигром, і нікуди звідти не втечеш. Я думала про тварин у клітках, які день за днем ходять повільно з одного кутка в другий, так минає тиждень за тижнем — і вони поступово скаженіють.

Помилася, обережно вилізла з кабінки, подивилась на себе у запітніле дзеркало. Витерла рукою крапельки.

Обличчя у дзеркалі злякало. Воно було готове до битви. Частково такого виразу додавало коротке волосся, яке після душу агресивно та зухвало стирчало, як у боксерів між раундами.

У яскравому світлі обличчя здавалося блідим та заціпенілим, темні очі були сповнені звинувачення, а навколо синці, так, ніби я билася.

Я зітхнула й дістала косметичку. Косметики зазвичай ношу мінімум, проте зараз із собою прихопила туш та блиск для губ — основу основ. Рум’ян не було, тому я нанесла на щоки трохи помади, намагаючись хоч якось приховати блідість. Чисті вузькі джинси, сіра кофтинка.

Унизу заграла музика. Біллі Айдол. «Чудовий день для весілля». Це хтось так жартує?

— Лі, тобто Норо! — голос Фло линув нагору по східцях, перекрикуючи Біллі Айдола, що пропонував розпочати все спочатку. — Ну що, перекусиш?

— Уже йду! — гукнула я у відповідь. Зітхнула, загорнула брудну білизну в рушничок, підняла косметичку. Відчинилися двері назустріч реальності.

Поки я приймала душ, вечірка набирала обертів.

У вітальні Том та Клер увімкнули айфон і пританцьовували, Мелані споглядала це з дивана й сміялася.

На розкочегареній, наче в пеклі, кухні хтось вигрібав гори піци на таці та висипав хумус, соус гуакамоле, сир та цибулю-різанець у тарілки. Я спочатку подумала: то Клер — сірі джинси та срібляста кофтинка, точнісінько, як у Клер, що в сусідній кімнаті. Потім вона підвелася і прибрала волосся з лоба — це була Фло. Однаковісіньке вбрання.

Мої думки вже почали критикувати побачене, запах горілого їх зупинив.

— Щось горить?

— Господи! Піта! — залементувала Фло. — Лі, ти можеш її врятувати, поки не спрацювала пожежна сигналізація?

Я швидко побігла задимленою кімнатою до тостера. Витягнула хліб і викинула його до раковини. Побігла до дверей у протилежному кінці кімнати. Вони були зачинені, та ще й дивакуватий замок, проте, врешті-решт, я впоралася. Свіже морозяне повітря залетіло в дім, калюжі перед будинком замерзали.

— Обнишпорила винну шафу, проте так і не знайшла текіли, — почувся Нінин голос. — Трясця вам, тут же холодно. Ви що, хворі?! Зачиніть двері!

— Піта згоріла, — спокійно відповіла я й ляснула дверима. Принаймні в кімнаті температура тепер була більш-менш комфортною.

— У підвалі нема? — Фло випрямилася, прибираючи спітніле волосся з розчервонілого від спеки обличчя. — Де ж, у дідька, вона може бути?

— Холодильник? — запитала Ніна. Фло похитала головою.

— Морозильна камера? — запитала я. Фло ляснула себе рукою по лобі.

— Морозилка! Ну звісно! Тепер пам’ятаю. Думала, а раптом нам закортить холодненької маргарити. От дурепа.

Амінь! Ніна скорчила гримасу, нахилилася та відчинила морозильну камеру.

— А ось і вона! — голос губився серед гулу морозильної камери. Підвелася, тримаючи скрижанілу пляшку. Схопила два лайми із тарілки з фруктами. — Норо, тягни дошку та ніж. О, і сільничку. Фло, а де ти казала чарки?

— За скляними дверима в кінці вітальні. Як гадаєш, нам варто почати з шотів? Може, розумніше почати з чогось більш збадьорливого — мохіто?

— До біса розум! — відповіла Ніна і вийшла з кухні. У коридорі тихенько прошепотіла мені, — мені варто випити щось максимально міцне, щоби це пережити.

Нашу появу у вітальні зустріли лементом. Клер танцювала довкола, взяла пляшку текіли у Ніни, у мене ніж, повернулася до столика й з гуркотом все це поклала. Її кофтинка розсіювала мерехтливе сяйво в напівтемряві кімнати.

— Настав час текіли! Востаннє нею бавилася у двадцять один. Саме час, бо те похмілля вже давно вивітрилося.

Ніна кинула лайми й пішла за чарками, Клер стала навколішки й почала нарізати цитрус.

— Наречена перша! — вигукнула Мелані, Клер усміхнулася. Ми всі спостерігали, як вона насипає дрібку солі на зап’ястя, бере шматочок лайма, Ніна наливає чарку по вінця й тицяє їй до рук.

Клер лиже зап’ястя, ковтає поспіхом текілу, міцно заплющує очі й кусає лайм.

Потім випльовує його на килим і гупає келихом по столі, здригається та сміється.

— Господи! Град сліз! Якщо я вип’ю ще кілька, туш розпливеться по всьому обличчю.

— Панянки, — суворо промовила Ніна. — Це лише початок. Лі, тобто, Норо, — ти наступна!

— Агов, — втрутився Том, поки я ставала навколішки біля столика. — Якщо бажаєте щось елітарне, пропоную текілу роял!

— Текіла роял? — текіла в Ніниних руках вихлюпнулася з маленької чарки на скляну поверхню. — Це що таке? Шампанське?

— Можливо. Проте дещо інший спосіб приготування, — Том дістав із кишені маленький пакетик з білим порошком. — Щось цікавіше за сіль.

Дідько, ще й восьмої нема. З такою швидкістю до півночі лазитимемо по стінах.

— Кокс? — поцікавилася Мелані. Вона схрестила руки й незворушно поглянула на Тома, в голосі вчувалися нотки відрази. — Справді? Ми ж ніби більше не студенти. Дехто навіть уже й батьки. Не думаю, що зціджування може тому зарадити.

— А тебе ніхто й не примушує, — Том роздратовано повів плечима.

— Підкріпимося! — Фло розірвала тишу. Вона стояла на порозі, руки тремтіли від важелезної таці, вщерть заповненої гарячою піцою. Під рукою стирчала пляшка.

— Хтось може прибрати столик, поки я не розквецяла все по тітчиному килиму?

— Ось що, — підсумувала Клер, спостерігаючи, як Ніна звільняє місце для їжі. Вона дотягнулася до Тома й поцілувала солоними, цитрусовими вустами. — Давай прибережемо це на десерт.

— Без проблем, — відповів безтурботно Том і засунув торбинку знову до кишені. — Не маю жодного бажання втюхувати дороге зілля особам, що це не оцінять.

Мелані натягла усмішку, забрала пляшку у Фло. Нарешті тацю примостили.

— До речі, про шампанське…

— Отже, привід у нас сьогодні особливий, — мовила Фло, її губи розійшлися в усмішці. Вигляд у неї був дещо спантеличений через напруженість, що дзвеніла між Мелані та Томом. — Мел, відкорковуй, а я дістану келихи.

Поки Мелані знімала обгортку, Фло відчинила скляну шафу й почала там нишпорити. Нарешті шість келихів, постріл, корок летить догори, відскакує від плаского екрана телевізора.

— Ой-йой, — Мелані затуляє рота рукою. — Фло, перепрошую.

— Нічого страшного, — спокійно відказує Фло. Проте поки Мелані наповнює чарки, господиня будинку ретельно оглядає екран та витирає його рукавом.

Ми беремо келихи, я намагаюся видавити із себе усмішку. Не люблю шампанське, від нього лише жахливе похмілля та розлад травлення. Напої з бульбашками — не моє, проте нема жодної можливості відмовитися.

Фло тримала келих, повернулася та оглянула наше невеличке коло й зупинила погляд на Клер.

— За чудову дівич-вечірку! Ідеальну дівич-вечірку для найкращої подруги, яку лишень можна уявити. За мою фортецю. За мого бест-друга. За мою героїню та натхнення — за… Клер!

— Та Джеймса, — усміхаючись додала Клер. — Інакше пити не буду. Я ж не егоїстка, щоб пити за себе.