— Гаразд, отже, не Сталін. Ім’я відоме в Росії.

Я скреготіла зубами. Карл.

— Достоєвський? Ленін? Маркс?

— Маркс! — залементувала Ніна. — Карл, я впевнена на всі сто!

Навіть попри страшенну нудоту, я усміхнулася через таке її бажання поборотися. Вона не могла почуватися переможеною, і не важливо через що — суперечку, настільну гру… Часто повторювала, що саме через це не займається ігровими видами спорту, просто не терпить комусь програвати, навіть якщо це Усейн Болт.

— Це ваша остаточна відповідь? — серйозно перепитала Фло. Я все ще сиділа із заплющеними очима, проте відчула, як поруч жваво киває головою Ніна.

— Карл. На «ка».

— Правильно! Питання друге. Який у Джеймса знак зодіаку?

— Він старший на рік, — одразу випалила Ніна. — Це я пам’ятаю. Народився або у вересні, або в жовтні.

— Ні, думаю, що в серпні, — вів Том. — Упевнений, у серпні.

Вони по-дружньому спекулювали думками, обмінювались фактами, аж поки Ніна не урвала:

— Норо, що ти… Чекай, з тобою все гаразд? Ти ж зелена.

— Мене трохи нудить, — коротко відповіла.

— Господи, — Ніна відсахнулася, проте далеко на вузькому задньому сидінні не втечеш. — Хтось відчиніть вікно. Томе, опусти і своє, — вона штовхнула мене під ребра, — розплющ очі. Дивись на дорогу, це допомагає. Так мозок отримує інформацію, що ти їдеш.

Неохоче розплющила очі. Фло вискалилася з переднього сидіння. Клер тихо вела машину, із дзеркала заднього виду я бачила її задоволену усмішку. Вона піймала мій погляд, й усмішка побільшала вдвічі. Тієї миті мені захотілося дати ляпаса її красивим, ідеальним вилицям.

— Упевнений, що в серпні, — знову відказав Том. — Я пам’ятаю, як ще колись із ним ходили на концерт, Брюс теж був.

— Я вас благаю, — урвала їхній лемент. — 20 вересня. Який це знак зодіаку — гадки не маю.

— Діва, — Том відреагував миттєво. На мою різкість він не зважав. — Норо, ти точно знаєш, що саме та дата? — я кивнула. — Гаразд. Діва. Це наша остаточна відповідь.

— Два бали команді на задньому сидінні! — задоволено вела Фло. — Ой Клер, доведеться помізкувати, щоб наздогнати. Наступне запитання. Яка улюблена страва Джеймса?

Хотілося заплющити очі, проте я не насмілилася. Цілковиті тортури.

Потупила очі на коліна, подалі від Клер. Нігті врізалися в долоні, треба було щось робити, щоб відволіктися від нудоти, спогадів про Джеймса, які тинялися наче привиди. Промайнула чітка картинка — Джеймс простягнувся на ліжку після школи, жує гору намазаних хлібних скибок, масло просоталося наскрізь. На мить аромат гостро засів у носі: теплі грінки, запах кімнати, м’ятих простирадл під ним.

— Пенанг-каррі? — непевно відповів Том, Фло скорчила гримасу.

— Майже, але за це лише півбала. Пенанг з?..

— Тофу, — швидко виправився Том. Фло кивнула.

— Три бали! Ще два запитання — і раунд Клер. Четверте. З якою п’єсою дебютував Джеймс на Вест-Енд?

— Що ти маєш на увазі під Вест-Ендом? — запитав Том. — Ти зараховуєш Національний театр до Вест-Енду? Особисто я б не став.

Якась метушня виникла між Фло та Клер, потім Фло знову обернулася.

— Гаразд, я перефразую. Його Лондонський дебют.

Я гуглила Джеймса. Одного разу. Лише єдиний раз. Гугл майорів його світлинами: в костюмах, на сцені, публічні фото, Джеймс усміхається на благодійних заходах, прем’єрах. Ті, які не могла стерпіти: він дивиться прямісінько в камеру, прямісінько з екрану на мене. Потім знайшла ще одну, де він стоїть голий на сцені у виставі «Екуус». Затремтіли руки, я закрила браузер, ніби натрапила на щось жорстоке та паскудне.

Том та Ніна радилися над моєю головою.

— Ми думаємо, що він був дублером у виставі «Любителі історії», — врешті-решт, відповіла Ніна. Фло глибоко вдихнула.

— Ого-о-о-о. Близько. Шкода, проте це його друга роль. Спроба Клер.

— «Вінсент у Брікстоні», — відповіла Клер. — Один бал мені.

— Ніколи про таку й не чула, — відповіла Ніна. Том нахилився через мене й ущипнув її.

— Вона виграла премію Лоуренса Олів’є як нова п’єса та премію «Тоні»!

— Не чула ні про те, ні про друге. Хто цей Тоні?

— Господи, — Том ляснув у долоні. — Я в одній машині зі сліпими філістерами.

— Отже, — Фло намагалася перекричати його емоції. — Запитання п’яте, тобто останнє у вашому раунді. Коли і де Джеймс освідчився Клер?

Заплющила очі, дослухаючись до суперечки між Томом та Ніною.

— Це не чесно!

— Повинні ж бути хоч якісь запитання, які Клер може не знати.

— Він освідчився на її день народження, — відповів Том. — Це я знаю, бо наступного дня вони прийшли до нас із Брюсом на обід, а Клер вихвалялася обручкою. А де, Клер?

— Ой, я… — почулося від Клер, вона вовтузилася в кріслі, намагаючись перемкнути передачу: надто швидко увійшли в поворот. — Я залишила її вдома. Чесно кажучи, й досі ніяк не можу до неї звикнути. Починаю панікувати від думки, що можу її загубити.

— Так, а от де… — невдоволено мовив Том. — Або пан, або пропав — рибний ресторан «Джей Шікі».

— Майже в яблучко! — Фло зітхнула. — День народження — правильно, проте місце — бар у Саут-Бенк. Вибачайте, лише півбала дістаєте. Підсумовуючи, у вас три з половиною бали, у Клер — півтора.

— Деякі з них підмахлювали, — бубонів Том. — Проте, чекайте реваншу!

— Домовилися. Другий раунд для Клер. Як звали першого домашнього улюбленця Джеймса?

— Блімні, — невпевнено відповіла Клер. — Думаю, це був хом’як, проте, правду кажучи, не знаю.

— Заднє сидіння?

— Не маю жодного уявлення, — відказала Ніна. — Норо?

Господи, її слова звучали незграбно, так, ніби Ніна знала, як мені все боліло.

Відповідь я знала. Проте чорта з два б те сказала. Лише завертіла головою.

— Морська свинка на ім’я Мінді. Нуль балів. Питання номер два. Хто ідеальна жінка-знаменитість для Джеймса?

Клер вибухнула сміхом.

— Заради самоповаги скажу, що це жінка, яка якнайбільше схожа на мене. Отже, це… От блін. На кого я схожа? Хоч би що сказала, це все одно маячня. Так, він любить сильних жінок, дотепних. Тому скажу… Біллі Пайпер.

— Ти цілковита її протилежність, — заперечила Ніна. — За винятком того, що ви обидві блондинки.

— Ну це не Біллі Пайпер, — роздумувала Фло. — Це… вона уважно зазирнула до папірця, — Господи, й гадки не маю, хто це. Джин, як це вимовити, Морроу? Клер?

— Сама ніколи про неї не чула. Вона акторка театру, Томе?

— Тут праворуч, — перервала Фло, на повороті нас хитнуло, як на гойдалці.

— Жанна Моро, — пояснив Том. — Французька акторка. Грала у фільмі Трюффо «Жуль і Джим», здається, я не помиляюся. Проте не знав, що вона улюблена Джеймсова акторка.

— Не знаю, чи її можна назвати знаменитістю, — бурчала Клер, поки нас гойдало на горбатому мосту, потім знову пришвидшилася. Нудота знову-таки дала про себе знати. — Наступне запитання.

— Яка у Джеймса улюблена марка дизайнерського одягу?

Улюблена марка дизайнерського одягу? Джеймс, якого знала я, сміявся б із будь-якого варіанта. Я думала, може, це каверзне питання, на яке Клер заявить, мовляв, «Оксфам».

Клер тарабанила пальцями по керму, роздумуючи.

— Вагаюся між Александр МакКвін, — нарешті почулося від Клер, — та Ком де Гарсон. Але… обираю МакКвін. Через те, що він переважно одягається в МакКвін.

Трясця б вас побила.

— Правильно, — підтвердила Фло. — Відповідь, власне, така: якщо говорити про людей, яких я вважаю справді крутими — це Вів’єн Вествуд. Але якщо йдеться про дизайнерів, одяг яких ношу, тоді МакКвін. Тому, гадаю, можемо зарахувати. Питання четверте. Тілесне, — Фло засміялася. — Яку частину тіла Джеймс випадково відтяв у десятирічному віці на уроці праці?

— Шкіру на кулаці, — миттю випалила Клер у відповідь. — У нього й досі там шрам.

Щосили стулила повіки. Як же чудово я пам’ятаю цей шрам. Біле коло на кісточці маленького пальця і довга срібна лінія, що тяглася до внутрішньої частини зап’ястка, така бліда на тлі його засмаги. Я пам’ятаю, як виціловувала її, цілувала передпліччя, м’який згин ліктя. Джеймс лежав, завмерши, і тремтів, ледь стримувався від сміху, поки мої губи пестили його боязку до лоскоту м’яку шкіру рук.