Усі мовчки слухали, поки він пояснював нам процес. Дурощі, що точилися дорогою сюди, зникли без сліду. Було приємно, адже з’явилася можливість сконцентруватися на чомусь іншому і не думати про Клер та Джеймса. Здавалося, решта компанії відчувала те саме, принаймні більшість. Ніна та Клер одразу перевели розмову на другу тему, коли Фло взялася допитуватися про медовий місяць. Том мовчав, решту подорожі він провів, уткнувшись поглядом у БлекБеррі. Я помітила, як він мигцем зиркнув на нас із Клер, знала, що Том усе мотає на вус.

«Якщо ти про це напишеш, — подумалося мені, — я, хай тобі трясця, тебе приб'ю». Проте вголос нічого не промовила, лиш кивала у відповідь на Ґріґову розповідь про автоматичні пастки.

Нарешті інструктаж добіг кінця. Попрямували за Ґріґом до хатинки серед негустого соснового лісу. Дробовики висіли в переламаному положенні на плечі.

— О, слухай! Якщо тобі це до вподоби, то, може, додаси дробовик до списку подарунків на весілля? — звернулася Фло до Клер, гучно сміючись. — Просто таки скорострільне весілля, що скажеш?

Клер сміялася.

— Гадаю, Джеймс мене приб’є, якщо я знову візьмуся довбатися зі списком. Ми й так витратили майже весь день у магазині «Джон Льюїс», щоб привести його до пуття. Ти навіть не уявляєш, як ми сперечалися — на вибір кавоварки пішло майже дві години. Смаколики від Гестона Блюменталя — плюс чи мінус? А нам потрібен молокозбивач? Обрати з функцією перемелювання зерен чи купити капсульну?

— Звісно ж, з перемелюванням зерен, — втрутився в розмову Том. — Джордж Клуні має право говорити про свої смаки, проте капсульні кавоварки — це минулі часи. Віджили своє. Однак підкуповують насправді незручні та безглузді винаходи.

— Ти точно як Джеймс! — вигукнула Клер. — 3 перемелюванням зерен одна ліпша за другу. А що робити, коли поламається млинок? Це мій головний аргумент. Тобі лишається абсолютно непотрібна річ. От якщо млинок додається…

— Твоя правда, — кивнув Том. — То що ж ви обрали?

— Я ж чаєманка, ну ти знаєш. А Джеймс без кави — ні кроку. Тому право вирішального голосу передала йому, і він обрав кавоварку «Сейдж» від Гестона Блюменталя з помелом зерен, — Клер перечепилася через дровиняку, прийшла до тями і продовжила. — Як нам пояснив консультант, вона ще не цілком автоматизована, тому за бажанням її можна використовувати лише як кавоварку для еспресо. Тобто, розумію, що вони недешеві, проте сподіваюся, що інвестиції відіб’ються. Єдиний недолік — це неймовірні розміри. Мене аж трусить від думки, скільки ж місця вона вкраде на кухні.

— Брюс минулого року теж приглядався до однієї. Здоровенна, як лоша. Десь понад шестисот фунтів, якщо не помиляюся?

— Десь так, — погодилася Клер.

Ніна піймала мій погляд і закотила очі. Я докладала зусиль, щоб мій вираз обличчя залишався незворушним, але душею була з нею. Шістсот фунтів стерлінгів за кавоварку? Я люблю каву, проте шістсот фунтів?.. І список подарунків. Знаю, вона нічого поганого не мала на увазі, проте таки є щось обурливе, коли людина може витратити чи захотіти витратити на неї таку суму.

Чи, може, так вважає Джеймс. Від цієї думки стало неприємно.

— Отже, — озвався Ґріґ, а попереду вигулькнула галявина з травою. На іншому боці стояла невелика стіна зі шлакоблоків. — Усе, чекаємо тут. І щодо патронів, — тепер розповідь нагадувала стару, сто разів переказану байку, — калібр 7,5. Має досить непоганий заряд, ідеально підходить для стрільби по різного типу мішенях, стендової стрільби.

— Це, — він тримав патрон у руці, — справжній патрон 7,5 калібру, заряд дробу розташований на самому кінчику, — Ґріґ постукав по округлій частині. — По центру — гільза, в кінці — заряд пороху та капсуль. Перш ніж підемо далі, зараз продемонструю вам його вплив на людське тіло.

— Вам потрібні волонтери?! — зголосилася Фло. Ґріґ спокійно глянув на неї.

Фло нервово захіхікала. На вигляд вона була дещо шокованою та схвильованою.

— Дякую за відвагу, юна пані.

— Першою мусить бути майбутня наречена! — Фло запротестувала, коли Ґріґ покликав її до себе, але попри це підійшла й стала поруч. Розчервонілася, корчила гримаси, намагаючись приховати страх.

— Отже, у нас є волонтер Фло, яка погодилася продемонструвати, на що здатна рушниця з близької відстані, — інструктор зупинився й підморгнув. — Не хвилюйтеся, під дулом вона не стоятиме. Ось що в мене тут є, — він дістав великий аркуш паперу з чорним силуетом. — Це паперова мішень. Найчастіше використовується на тренуваннях зі стрільби по мішені.

Він щось пошукав у кишенях, дістав кнопки й прикріпив силует до найближчого дерева зі зраненою та вкритою шрамами корою. Що буде далі — здогадатися не важко.

— Усі назад. Фло, надягни навушники.

— Я ді-джей! — Фло усміхалася на всі тридцять два, надягаючи неонові навушники на голову.

— Зараз заряджаємо рушницю: засуваємо патрон у відповідне місце, потім закриваємо ствол — усе, як робили до цього в центрі. Фло, підійди сюди. Стань поперед мене. Так, рушницю до плеча, — він тримав зброю напроти дівчини, намагаючись знайти правильне положення. Фло істерично хіхікала.

— А наш Ґріґ дуже спокусливий, еге ж? — Том зашепотів мені на вухо. — Я не протестуватиму, коли він трохи відкоригує положення моїх ніг. Здається, у Фло точно не виникло жодних заперечень.

— Тримай міцно, — зауважив Ґріґ. — Кладемо палець на курок. Жодних різких рухів…

Оглушливий гуркіт, Фло відскочила й зачепила Ґріґові груди. Паперовий силует попереду розлетівся на клапті.

— Господи, — почулося від Тома.

Я бачила в американському кіно стрілянину по мішенях — такі собі охайні дірочки навколо центра мішені. Проте це було геть інше. Патрон поцілив прямісінько в грудну клітку силуета, тому середня його частина була цілком пошматована. Ноги тріпотіли на вітрі й легенько розвівалися поміж листя.

— Тихо, — Ґріґ забрав у Фло рушницю і підійшов до нас ближче. Фло йшла за ним, на обличчі відображено було щось схоже на суміш тривоги та захоплення, щоки пашіли. Чи то воно від пострілу, чи то, як зауважив Том, ефект Ґріґової уваги — сказати було важко.

— Як бачите, — вів Ґріґ, — єдиний постріл на невеликій відстані, а які наслідки… Якби це була людина, до рятувального загону не дійшло б, але кілька днів у місцевій лікарні вам забезпечено. Тож висновок такий, панове: до зброї — з повагою. Домовилися. Питання?

Усі мовчки закивали.

Лише Фло світилася.

Ніна геть спохмурніла. Я пам’ятаю ті вогнепальні рани, що вона лікувала разом із «Лікарями без кордонів». Цікаво, про що вона зараз думає?

Ґріґ кивнув у відповідь, таке його влаштовувало. І ми тихенько пішли услід за ним.

— Славно з’їздили! — Фло впала на диван і почала знімати черевики. На ній були рожеві пухнасті шкарпетки. Струсила сніг із волосся, він саме повалив дорогою назад.

— Оце так клас! Томе, ти просто снайпер!

Том заусміхався задоволено і вмостився у кріслі.

— Ще підлітком займався стрільбою з лука. Думаю, принцип схожий.

— Стрільба з лука? — Ніна спантеличено зиркнула на нього. — Так наче Робін Гуд та його банда? Колготки носив?

— Так, наче на Олімпійських іграх, — відповів Том. Вочевидь, до кепкувань він звик, тому через подібні кпини особливо не переймався. — Колготи не носив. Ще було фехтування. Корисна штука, вимагає добрячої підготовки. Це зараз я вже втратив форму.

Він напружив біцепс, пороздивлявся його (як йому хотілося здаватися) театрально пригніченим поглядом, проте нотки самовдоволення відчувалися.

Ніна скривила співчутливу гримасу.

— Лишенько, гадаю, це жахіття — мати м’язи на грудях, як у дівчинки-підлітка, а на доважок ще й пузо в кубиках. Навіть не знаю, як Брюс з тим ладнає.

— Ви обидві, припиніть негайно! — урвала їх Фло. Клер спостерігала за дійством із дальнього кутка дивана. Я зловила себе на тому, що й сама спостерігаю за нею. Пригадала, як вона полюбляла уважно за всім стежити, а потім кинути влучну фразочку, наче камінець у воду, а тоді й далі спокійно спостерігати за хвилями та людьми, які намагаються видлубати його з дна. Я розумію це, самій подобається бути спостерігачем, а не експонатом.