- Конкретно, - нетерпляче перебив Нескуба.

- Дуже ушкоджена ендокринна система. Серцевосудинна також. Ми вживаємо всiх можливих заходiв... Нескуба пiдiйшов до Кантора, схилився над ним i обережно торкнувся плеча.

- Канторе... Чуєш, Канторе...

Фiзик не змiнив пози, лише клiпнули повiки i ледь зворухнулися губи може, хотiв щось сказати, але не змiг, не вистачило краплини енергiї.

- Чого ж ти, друже...

Спазм перехопив Нескубi горло, i вiн не змiг вимовити бiльше нi слова. Мовчки, навiть з якоюсь дивною цiкавiстю, дивився, як поволi зсуваються з Канторової бороди посинiлi пальцi, як западають, покриваючись сiрiстю, щоки i в очах залягає тiнь. Еола кинулась за шприцом, але це вже було непотрiбне. Капiтан скинув кашкета, може, з хвилину постояв, схиливши голову, а тодi, нi на кого не дивлячись, вийшов.

"Так, перша смерть... у космосi... - запульсувала думка. - Переступив межу Кантор... Ну, що ж, у свiй час кожен її переступить... У свiй час..."

Хотiлось якомога швидше дiстатися до каюти, впасти на лiжко i лежати, нi про що не думаючи. Ох, якi ноги важкi, нiби з чавуну...

"Е, починаю розкисати, - дорiкнув собi. - Ще чого не вистачало!.."

Змусив себе обiйти увесь корабель, щоб на власнi очi побачити кожен вiдсiк, майстернi, лабораторiї, склади. Спожив свою порцiю хлорели i тут же дав наказ про посилене харчування - старший кухар одразу ж узявся складати нове меню.

До командного вiдсiку Нескуба повернувся вкрай знесилений, важко опустився у своє командирське крiсло i кiлька хвилин сидiв, пiдперши голову руками.

- Внутрiшнiй зв'язок налагодили, - доповiв Павзевей, погладжуючи долонею лисину.

- Так... Добре... - Нескуба пiдвiв голову. - А що там було?

- Енергоблок. Батарея вичерпалась.

- Атомна батарея? - скинув бровами Нескуба.

- Так.

- Перевiрити причину. Атомна батарея... Неймовiрно!

- Причина одна - час. - Павзевей знову торкнувся лисини i вiдсмикнув руку, наче йому припекло.

Нескуба якусь мить мовчав, потiм ввiмкнув мiкрофон i, дивлячись на своє зображення на екранi (достеменний дiд!), заговорив:

- Товаришiв Хоупмана, Iдерського, Iлвалу, Лойо Майо прошу зайти до мене.

Коли психолог i фiзики з'явилися, - по-старечому повiльнi, неповороткi, - Нескуба довго клiпав очима, поки розрiзнив їх.

"Ох, i постарiли... - щемливий жаль ворухнувся в Нескубиних грудях. Мабуть, вiдчувають своє тiло, як чийсь поношений одяг. Так само, як i я... Ми ж не встигли звикнути до старостi... Певно, в кожного млоїться на душi що то з нами буде?"

- Не знаю, як i назвати нашу зустрiч, - розвiв руками. - Симпозiум? Колоквiум? Чи невеличка наукова конференцiя? Нам треба проаналiзувати ситуацiю. При цьому, я вважаю, не грiх дати волю фантазiї, Чим бiльше буде висунуто iдей, тим краще. На цiй основi, сподiваюсь, нам удасться хоч трохи пояснити... задачу, в якiй майже всi параметри невiдомi. Вiльна дискусiя дозволить нам вiдiбрати рацiональне зерно i зробити правильнi висновки. Починайте, Хоупман, вам слово.

Астрофiзик сiпнувся, щоб пiдвестись, але Нескуба нетерпляче махнув рукою, мовляв, не до церемонiй.

Хоупман пiдвiв голову i окинув присутнiх втомленим поглядом. Потiм час вiд часу позирав на чорний овал оглядового екрана i говорив упiвголоса, наче остерiгаючись когось стороннього:

- Останнiм часом на "Вiкiнгу"... дiється щось незвичайне. Окремi моменти можна пояснити хiба що... порушенням закону причинностi. А що як ми потрапили в таку систему координат колапсуючої зорi, яка характеризується... щiлинами в часi? Бо як iнакше пояснити перервнiсть у наших дiях? Я, наприклад, нiяк не можу пригадати, яким чином опинився бiля гравiтацiйного трансформатора...

- А ми з Еолою отямились у "Всякiй всячинi", - обiзвався Нескуба. Пам'ятаєте, якраз перед матчем? Досi не можу збагнути, чого ми там були i як туди дiсталися.

- Може, це провали пам'ятi? - кинув реплiку Iлвала.

- Можливо, - погодився Нескуба. - Але яка причина? Адже цих дивних провалiв зазнали майже всi. А от якщо прийняти припущення про щiлини в часi, тодi все стане на мiсце.

- А оце наше постарiння? - обернувся вiд пульта Павзевей. - Перед сном екiпаж був молодий... Не могли ми справдi проспати... майже сорок земних рокiв i лишитися живими!

- А чому ви назвали саме цю величину? - спитав Лойо Майо.

- Акумулятори живлення внутрiшнього зв'язку, розрахованi на п'ятдесят рокiв, цiлком вичерпались. Довелося мiняти пластини.

- Так, це вже щось iнше, - роздумливо сказав Iдерський. - Щiлиною це пояснити не можна. Навпаки, тут, очевидно, вiдбулося ущiльнення часу, велике його пришвидшення.

- Виходить, за вiсiм годин - сорок рокiв? - пробубонiв Нескуба. - Ще цього не вистачало!

- Теоретично, в просторi, який Iнтенсивно стискується, час може летiти з нескiнченно великою швидкiстю, - сказав Хоупман. - Тисячолiття можуть промайнути за одну коротку мить, цiлi тисячолiття. Так що нам... в цьому розумiннi пощастило.

- Справдi, - зiтхнув Павзевей, - якби з такою швидкiстю...

- То ми б отут не сидiли i не обговорювали б парадокси часу i простору, - iронiчно усмiхнувся Iлвала.

- Це вже так, - хитнув головою Iдерський. - На тисячу рокiв нас би не вистачило.

Аж тепер Нескубi трохи вiдлягло вiд серця: жартують, усмiхаються значить, не все втрачено. Заговорив розважливо, нiби мiркував уголос:

- Колапсуюча зоря, простiр, замкнутий на себе... Всi ми зiйшлись на тому, що "Вiкiнг" потрапив у гравiтацiйну пастку чорної дiрки. Але от минуло досить часу...

- Понад сорок рокiв, - докинув Павзевей.

- Так, - хитнув головою Нескуба, - понад сорок рокiв, а ми все падаємо i падаємо... Чи одержано якiсь новi характеристики... цього об'єкта?

- Самої зорi як такої досi намацати не вдалось, - сказав Лойо Майо. - А от конфiгурацiя неба дуже змiнилася. Галактики стягуються докупи. Усi видимi галактики.

- Стягуються докупи? - перепитав Нескуба, i рiденькi брови його скинулися вгору. - Наслiдок швидкостi "Вiкiнга"?

Лойо Майо потер пальцями чоло, нiби хотiв розгладити зморшки. Сказав роздумливо:

- Нi, наша швидкiсть тут нi до чого... Тобто вона якоюсь мiрою... Але це не головне. Очевидно, мiняється геометрiя простору. Ми заглибились у таку частину Всесвiту... де можливi парадоксальнi явища. Втiм, висновки робити ще рано, спостереження продовжуються.

Iдерський теж був такої думки:

- Треба провадити спостереження простору всiма наявними засобами, щоб охопити не лише Метагалактику, а й елементарнi часточки. Якнайширший спектр спостережень - ось що дасть нам змогу розiбратися в новiй картинi свiту.

Дослухаючись до мiркувань учених, Нескуба намагався втiлити їхнi абстракцiї у якiсь конкретнi образи, пробував уявити отi "щiлини в часi", викривлення простору, його замикання на себе, мигтючий плин часу... I нiчого не виходило. Уява оперувала звичними образами евклiдового простору i не могла збудувати нiяких iнших конструкцiй. Звичайно, Нескуба розумiв, що тут може послугуватися лише математичне мислення, що абстракцiї треба ловити сiткою формул, i все одно вiдчуття отiєї невидимої перепони, яка обмежувала уяву, гнiтило душу.

У дверях з'явилась жiноча постать, i вiн, придивившись, впiзнав Еолу. Дружина причовгала до нього, прихилилась до вуха:

- Уже спорядили.

- Що? - не второпав Нескуба.

- Кантора спорядили, кажу.

- Ага, так... - Невблаганна дiйснiсть нагадувала про себе, вимагала свого, i вони мусили облишити принадну сферу гiпотез. Нескуба пiдвiвся. - От що, друзi, настав час попрощатися з Кантором...

Iдерський скинув головою, на очах йому зблисли сльози.

- Невже... Кантор... - прошепотiв, благально дивлячись на Еолу. - Невже вiн...

Еола мовчки похитала головою i подалась до виходу. Iдерському здалося, що то посунула зловiсна тiнь.

- Так. - Нескуба обвiв поглядом своїх товаришiв. - Першi похорони в космосi...