Один по одному вони, пересилюючи втому, рушили з командного вiдсiку, лише Павзевей горбився за пультом.

9

Лойо Майо поклав перед капiтаном чорну фотографiю i заклав руки за спину. Мовляв, дивися, чи розпiзнаєш, що тут є? Очi йому сухо зблискували.

Нескуба схилився над тiєю карткою, але, як не напружував зiр, нiчого не бачив, окрiм рiвномiрної чорноти. Протер очi пальцями - ефект був той самий: темрява, i жодних слiдiв руху.

- його безкiнечнiсть космос?

Астроном кивнув.

- Я такої мови не розумiю, - пiдвiв голову Нескуба. - Може, доповните цей негатив словами?

Лойо Майо переступив з ноги на ногу, провiв язиком по сухих губах.

- Це... таке... розумiєте... вражаюче вiдкриття...

- Я тут нiчого не бачу,- знизав плечима Нескуба.

- Перепрошую... - Лойо Майо заметушився, мацаючи кишенi комбiнезона. З однiєї вiн таки витяг те, що шукав. - Ось, будь ласка, - подав капiтановi лупу i вказав пальцем на праву половину фотографiї. - Подивiться сюди.

Нескуба почав нацiлювати лупу, то наближаючи, то вiддаляючи її вiд фото, проте знову нiчого не знаходив. "Химернi люди цi астрономи, - думав капiтан, - завжди щось пiдсунуть... Якийсь вiн екзальтований.."

- Бачите? - нетерпеливилось Лойо Майо. - Ось де вона. - Астроном простяг руку i торкнувся фотографiї тремтячим пальцем. - Одна-єдина крапочка в усьому просторi.

Нескуба навiв на це мiсце лупу i аж тепер помiтив малюсiньку бiлу цяточку,

- Хiба це не подряпина?

Лойо Майо хмикнув, трохи ображено вiдповiв:

- Технологiя у нас на висотi... А цей унiкальний документ має епохальне значення. Тут зафiксована уся наша Метагалактика - Всесвiт, з якого ми вилетiли...

- Оця свiтла крапочка? - перебив його патетику Нескуба.

- Вона, - хитнув головою астроном. - Звичайно, при дуже великому збiльшеннi.

- Хiба ми вiдлетiли так далеко? - з острахом у голосi спитав Нескуба. Та на таку вiдстань не вистачило б життя тисячi поколiнь!

- Вiдстань тут, може, й невелика. Як на космiчнi масштаби, це - поряд. Суть у розмiрах нашої Метагалактики. Ми бачимо її збоку, розмiр її становить мiкроскопiчну частину сантиметра: десять у мiнус тридцять третьому ступенi.

Нескубинi брови зiйшлися докупи, чоло прорiзали зморшки. Що це вiн городить? У мiнус тридцять третьому ступенi? Це ж нуль цiлих, за ним ще тридцять два нулi й одиничка. Чи вiн при своєму розумi, цей Лойо Майо?

- Це парадоксально, але...

- Але факт? - пiдхопив Нескуба i пильнiше поглянув на свого спiвбесiдника. Той не витримав погляду, вiдвiв очi вбiк, губи йому пересмикнулись, наче хотiв щось сказати, але не наважився.

"Ну, ясно: психiчний розлад, - подумав Нескуба. - В умовах безкiнечних стресiв не диво й звихнутися... Тривожно-манiакальний стан..."

Лойо Майо пояснював далi:

- До такого парадокса спричинилася велика концентрацiя маси, що з неминучiстю викликало викривлення простору...

У глибинi оглядового екрана капiтан помiтив купку золотих цяточок далекi зорi посилали йому на сiтчатку вiсть про своє iснування.

- Настав момент, коли простiр замкнувся... - провадив Лойо Майо.

- I тепер мiльярди зiрок спресувалися в одну елементарну частку, чи не так?

- Нi, тут не те. Нашi Галактики мiстяться в оцiй елементарнiй часточцi.

- Ай-я-яй, - скрушно похитав головою Нескуба, - бiдолашнi Галактики... I наша Земля там, людство, цивiлiзацiя... Чи не затiсно їм у такому об'ємi? Та ви не горюйте... - Удавано усмiхаючись, капiтан пiдвiвся, поклав руку на плече астрономовi. - Ну ж бо, вище голову! Ми теж не спресувались в який-небудь електрон, а лишаємось людьми!

- Ми вискочили звiдти... - нiяково сказав Лойо Майо, вiдступаючи вiд Нескуби. - Розумiєте - вискочили через горловину так званої чорної дiрки, так що... нам безпосередньо загрози... поки що... Не треба хвилюватися...

"Це вiдкриття травмувало капiтанову психiку, - подумав астроном, - бач, як зреагував... Не треба було так прямо... як лазером у голову... Може, викликати Iлвалу?"

- Я не хвилююсь, - сказав капiтан. - Але ж ви самi кажете: явище парадоксальне... Ну, гаразд, iдiть уже вiдпочивати, а зорi... зорi тим часом ще можуть висипатись iз тiєї гравiтацiйної пастки, i все стане на свої мiсця.

Лойо Майо позадкував до виходу, пiдозрiливо поглядаючи на капiтана. Здогадався, що той думає про нього, i це тiльки пiдтвердило його власне припущення про капiтанову психiку: адже божевiльнi вважають хворими всiх, окрiм себе.

- Так, так, - бурмотiв астроном, - ви теж вiдпочиньте... Усi ми перевтомилися до краю.

Нескуба iшов за ним до самiсiнького виходу, заступаючи собою екран, i все непокоївся: "Хоча б вiн не помiтив зоряного скупчення, хоча б не помiтив..." Зачинивши масивнi дверi, зiтхнув, провiв долонею по чолу i повернувся на своє мiсце до пульта. Чорне фото, принесене астрономом, чомусь непокоїло, муляло око, i вiн рiзко вiдсунув його вбiк. Яка нiсенiтниця Метагалактика в елементарнiй часточцi! Велетенська маса замкнула простiр... А промiнчик? Як вiн мiг вирватись? Оце нафантазував! Гра хворої уяви i бiльше нiчого...

Перевiв погляд на оглядовий екран i аж усмiхнувся. Ось вiн - Всесвiт! Виринає нова Галактика, а вiн плете про якусь елементарну часточку... Ну, ясно - звихнувся бiдолашний.

Нескуба з'єднався з каютою Iлвали, та психолога не було. Передав радiовиклик по всьому кораблю, i хвилин через десять Iлвала з'явився.

- Поглянь, - капiтан вказав на чорне фото i пiдсунув лупу. - Це принiс Лойо Майо.

В очах Iлвали мигнув усмiх.

- Знаю, я оце був у нього.

- Ну, як вiн?

- Тривожиться, що травмував твою психiку.

Тепер i Нескуба засмiявся, його широка, як вiяло, борода задрижала.

- Який же ти ставиш дiагноз? Чи не pseudologia fhantastika?* Шкода, якщо такий учений...

______________ * Фантастична псевдологiя (грецьке) - розповiдь про подiї, яких не було в дiйсностi, при щирiй переконаностi в їх iстинностi.

- Не квапся з висновком, Гордiю. - Iлвала сiв поруч капiтана, повертiв фотографiю в пальцях. - Це ж документальний знiмок, i вiн мiстить iнформацiю...

- Яку? - прохопився Нескуба. - Про що?

- Про структуру Всесвiту. Нескуба вирячив на нього очi:

- Що тут дiється! I ти тiєї самої спiваєш?

- Бачиш, капiтане, вони там, в обсерваторiї, не припиняли спостережень нi на мить. Чому ж не довiряти...

- Ось чому! - Нескуба рiзким рухом правицi вказав на оглядовий екран, де було добре видно зоряне скупчення. Та на Iлвалу це не справило враження.

- Я не астроном i не фiзик, отож дискутувати з тобою не збираюся. Викликай фахiвцiв, а я послухаю, менi цiкаво, що вони скажуть.

Нескуба ошелешено поглянув на психолога, знизав плечима, мовляв, не чекав од тебе такого, але нехай буде по-твоєму, i схилився над мiкрофоном внутрiшнього зв'язку. Насамперед запросив астрофiзика Хоупмана, потiм звернувся до Iдерського i, звичайно, до астрономiв. Лойо Майо з'явився iз своїм колегою - сухорлявим Олександром Осиповим, який увесь час насуплював брови. Сам Лойо Майо здавався спокiйним, ледь не байдужим, але по тому, як затремтiли його пальцi, коли вiн брав "чорну фотографiю", Нескуба зрозумiв, що той погамовує свої емоцiї. Але що його хвилює? Чи оте несподiване "вiдкриття", чи обговорення, на яке вони зiбрались?

- Ну, що ж, товаришi, хоча перед нами вiчнiсть, гаяти часу не будемо. Капiтан скупо усмiхнувся i продовжував стриманим, рiвним тоном: - Ви, певно, вже трохи чули про астрономiчну сенсацiю, отож виникла думка обмiркувати її разом. Прошу вас, Лойо Майо, поiнформувати товаришiв докладнiше.

Астроном обвiв присутнiх якимось дивним поглядом, наче побоюючись, чи зрозумiють його, чи, може, сприймуть як маячню. Тремтячими пальцями пiдняв угору фотокартку i сказав:

- Оце портрет нашого Всесвiту, останнiй портрет... Зовнiшнi розмiри всiєї нашої Метагалактики, - Лойо Майо iронiчно скривився,- колишньої нашої Метагалактики - зараз становлять 10-33сантиметра. - Поклав картку на лискучий пластик пульта керування, передихнув. - Мусимо це усвiдомити, прокладаючи дальший маршрут... Коли б я сам одержав такi наслiдки, то подумав би, що збожеволiв. Але ж ми спостерiгали космос разом iз Олександром Осиповим...