Колона перших поселенцiв Гантелi посувалася високим берегом рiчки, схожа на мастодонта, який вишукує собi мiсце, щоб залягти. Нарештi зупинилися бiля невисоких гiр, порослих лiсом. "Мабуть, Алк вважає цю мiсцину оптимальною для закладки поселення, - подумалось Нескубi. - Що ж, можливо, вiн має рацiю: пагорби захищатимуть од вiтрiв, за будiвельними матерiалами далеко не ходити - i деревина, i камiнь пiд рукою, та ще водна артерiя... I мiсцевiсть - навiть звiдси видно - мальовнича. Скiльки ж тут пагорбiв? Сiм? Оце збiг - точнiсiнько, як у Римi або в Києвi!"

I враз в уявi постали зеленi київськi гори, блакитноводий Днiпро,- аж серце защемiло. Таємничi слiди пам'ятi в мозку враз ожили яскравими картинами. Але їхня реальнiсть була така ж, як i реальнiсть сновидiння.

Гордiй Нескуба вимкнув зйомку i почав несамохiть малювати на екранi план майбутнього мiста, прив'язуючи забудову до рельєфа. Начеркав кiлька свiтних прямокутникiв, овалiв, провiв двi-три вулицi, перекинув через рiчку мiст i, нiяково усмiхнувшись, облишив це заняття. Спочатку, очевидно, доведеться жити в одному будинку, максимум у двох. Та ще спортивний комплекс. Минуть десятилiття, доки селище розростеться, то навiщо ж нав'язувати матрицю майбутнiм поколiнням? Чи не краще пустити рiст першого на планетi мiста на самоплив? Такi мiста завжди своєрiднi, неповторнi, як неповторний рельєф, подiї та обставини життя кожного людського осередку.

Плин думок Гордiя Нескуби перервала несподiвана поява Лойо Майо. Астроном влетiв до рубки керування, як метеор. Очi його сяяли, палали вогнем, i вже по цьому капiтан здогадався, що Лойо Майо заряджений якоюсь важливою iнформацiєю.

- Капiтане! - гукнув Лойо Майо, немов до глухого. - Тепер можна не боятися пiдступних чорних дiрок!

- Тобто? - Нескуба запитливо подивився на чорноголового астронома. Винайшли спосiб нейтралiзувати?

- Я закiнчив серiю випробувань... Ми з Осиповим сконструювали прилад приставку до телескопа, що дозволяє виявляти чорнi дiрки!.. Нейтринний спектрометр.

- Цiкаво, - досить байдуже сказав Нескуба. Його тон трохи охолодив астронома.

- Вам не цiкаво? - здивувався Лойо Майо.

- Я ж сказав: цiкаво, - iронiчна посмiшка скривила капiтановi губи. - Я слухаю.

- Але ж... - розгубився астроном. - Ви так говорите...

- Викладайте суть, Лойо Майо, не треба чiплятись до мого тону.

- Розумiєте, давно помiчено, що чорнi дiрки - це, найчастiше, системи подвiйних зiрок. Якщо з видимої зiрки витiкає матерiя, це значить, що її висмоктує невидима сусiдка, тобто чорна дiрка, яка має надзвичайно сильне гравiтацiйне поле. I ось коли шлейф зоряної речовини дiєю цього поля розганяється майже до швидкостi свiтла, виникає iнтенсивне випромiнювання нейтрино, яке реєструє наш спектрометр.

Розповiдь Лойо Майо зацiкавлювала капiтана з кожною хвилиною все дужче i дужче. З його обличчя зник вираз байдужостi, пальцi нетерпляче постукували по пiдлокiтнику.

- А як же намацати таку пару серед мiльярдiв зiрок? - не втерпiв Нескуба.

- Я вже зареєстрував одну пару. Ось як це сталось. Спостерiгаючи яскравiсть зiрок, я помiтив, що в однiєї вона то збiльшується, то зменшується. Амплiтуда коливань за перiод у три днi становить 0,3 зiркової величини!

- Що ж це означає? - знову прохопився Нескуба.

- Це означає, що зiрка витягується у бiк чорної дiрки i втрачає форму кулi, перетворюючись на елiпсоїд. При обертаннi навколо спiльного центру тяжiння, вона повертається до нас то малою, то великою вiссю. Дальшi спостереження виявили i шлейф...

Нескуба схопився та так рвучко, що мало не злетiв у повiтря. Стиснув своїми ручищами астрономовi плечi.

- Це ж здорово! Дуже здорово, Лойо Майо! Вiтаю! Це таке вiдкриття...

Астроном тiльки клiпав своїми густими чорними вiями.

- Тепер нам, вважай, вiдкритий шлях до нашого Свiту, до Землi!

- Хiба ви... збираєтесь?..

- I я, i ви, Лойо Майо, полетимо, правда?

Астроном не встиг нiчого сказати, як Нескуба обернув його й пiдштовхнув до виходу.

- Ходiмо швидше, я хочу побачити ту зiрку!

15

З великим зусиллям Гордiй Нескуба розлiпив повiки i довго не мiг збагнути, де вiн i що з ним. Замiсть круглого iлюмiнатора - чотирикутне вiкно з рожевим полиском, висока рiвна стеля...

- Ну як?

Упiзнав Еолин голос, але звiдки вiн лунає - важко було встановити. Спробував повернути голову, та вона чомусь навдивовижу важка, неначе налита оловом, i вiн ледве зворухнув її на подушцi. Проте й цього було досить, щоб поле зору розширилось, i крiзь рудувате марево проступило перед ним Еолине обличчя.

- Ти мене чуєш?

"Авжеж чую", - хотiв проказати голосно, як це було ранiше, та слова чомусь застряли в пересохлому горлi, губи ворушилися, а звуку не було. Тривога пройняла Гордiя Нескубу, прошила гострими голками. Чи вiн втратив мову? Ще цього йому бракувало!

- Не треба хвилюватися, любий... Усе буде добре... Голос її даленiв, слабшав, обличчя почало розпливатися в червоному серпанку, втрачати обриси...

Еола швидкими, несхибними пальцями взяла шприц, уже наповнений стимулiном, i зробила укол у передплiччя. Минуло не бiльше хвилини, як датчики кров'яного тиску, пульсу, температури показали, що цi системи органiзму Нескуби починають працювати трохи краще.

Помiтно обважнiла Еола сiла в головах у чоловiка, не вiдриваючи тривожного погляду вiд його змученого, посiрiлого обличчя. Бiдний, як йому тяжко...

Сама вона змарнiла, пiд очима синцi - не досипала, змучилася, були хвилини, коли вона втрачала надiю, розпач краяв серце гострими лезами, i дивно, як воно тiльки витримало. А їй же не можна, не можна хвилюватись! Та зараз безкiнечна нервова напруга спала. Гордiєва хвороба почала вiдступати, криза минула, тепер вiн доправлятиметься з кожним днем. Глибоко зiтхнувши, Еола важко опустилась бiля узголiв'я Нескуби. Позирала на його змарнiле обличчя, дослухалася, чи рiвно вiн дихає. I треба ж - отакий мiцнющий, кремiнь-чоловiк, який, здається, нiколи не хворiв, раптом злiг... Перший хворий на Гантелi. А як вiн кепкував, коли хто-небудь занедужає! "Людський органiзм - то космiчний корабель. I якщо ти поганий капiтан, не вмiєш керувати, от вiн i виходить з ладу". А сам? Докерувався...

З чого ж це почалося? У нього з'явилося легке запаморочення голови... Уперше це вiн зауважив, коли читав лежачи. Потiм загальна слабкiсть... Наступного дня симптоми хвороби проявилися рiзкiше. Бiль то вiдчувався у шлунку, то у м'язах рук i нiг - наче прокочувався хвилею по всьому тiлу. Переходячи кiмнату, Нескуба хитався, як п'яний. Ще через день не мiг уже й читати - усе розпливалося перед очима, звузилось поле зору... Еолi прикро згадувати, але спершу, коли Гордiй поскаржився на нездоров'я, вона... зрадiла, так, зрадiла! Хворiй, хворiй на здоров'ячко, тiльки не помишляй нi про який полiт!

Звичайно, тiєї хвилини їй i на думку не спадало, яка це небезпека: чужий, iнопланетний збудник накинувся на людину... Це вона втямила, коли побачила, як на звiстку про хворобу Нескуби пополотнiв головний лiкар, - а йому витримки не позичати! Одразу ж у селищi оголосив стан медичної тривоги, усi пройшли ретельну перевiрку - навiть лiмфатичну рiдину було взято на аналiз; проведено повторну стерилiзацiю примiщень, вихiд - лише в скафандрах БЗ (бiологiчний захист), проведено профiлактичнi заходи - мiкробiологiчнi, вiрусологiчнi i, звичайно, епiдемiологiчнi.

Он яка веремiя зчинилася!

Хто вiн - збудник захворювання Нескуби? Якi його агресивнi можливостi? Чи виробить людський органiзм iмунiтет проти цього збудника?

Настрiй колонiї землян помiтно пiдупав. Досi такi жвавi, енергiйнi, радi з того, що космiчний Гольфстрiм винiс їх до твердого берега, зараз всi посмутнiли. Патогенний вибух заскочив зненацька, посiяв непевнiсть i страх. Що на них чигає завтра? Нiхто нiчого не знав. А брак iнформацiї пригнiчує особливо дошкульно.

Сидячи бiля недужого чоловiка, Еола чого тiльки не передумала. Та його рiвне дихання потроху заспокоювало її, вiдчувала: тривога спадає, даючи мiсце надiї.