Найдивніше трапилося пізніше, коли мадам Кивенко стала вимагати, щоб Вася віддав їй свій денний заробіток. Він, пополотнівши від жаху, відповів, що грошей в нього немає.

Знав: на цей раз Варвара Павлівна вже його не помилує. Але зовсім несподівано підвівся Глоба, який весь час мовчки сидів за столом і, здавалось, про щось зосереджено думав.

Він узяв Васю за плечі і запропонував піти погуляти. Вони вийшли, супроводжувані здивованим поглядом мадам Кивенко.

Вася і Глоба вийшли на вулицю і, не поспішаючи, пішли до набережної. Темрява південної ночі охоплювала їх. Вона була свіжа, прозора, і це нагадувало, що насувається осінь. Зорі висіли з темряві, великі й холодні, вони теж уже стали по-осінньому яскравими. Темрява була сповнена безліччю звуків, які невідомо звідкіля з’являлися й зникали, нічого не залишаючи в пам’яті.

Вася йшов поруч із Глобою. Сотні думок з’являлися в маленькій голівці. Цей вечір був справді зовсім незвичайним. Він розраховував перетерпіти бурю найлютішого гніву мадам Кивенко, а замість того йде зараз гуляти з Глобою на набережну.

Вася не міг зрозуміти ні раптової зміни настроїв Варвари Павлівни, ні причин дивної поведінки Глоби. Така прогулянка була для нього зовсім незвичайною. Правда, вона рятувала його від багатьох лих, і Вася був тільки вдячний Глобі.

Вони помалу йшли вздовж вулиці по тротуару, складеному з великих сірих кам'яних плит, і стиха розмовляли. Між словами траплялися кількахвилинні паузи. Власне, говорив тільки Глоба, а Вася відповідав на його незначні, навіть байдужі запитання.

Так вони дійшли до гранітного парапету і кілька хвилин дивилися на море. В порт заходив великий пароплав; він рухався по воді безшумно й швидко. Вогні на його щоглах і палубі здалека здавалися зорями.

Це був вечір перед вихідним днем, один з прекрасних останніх вечорів літа. Багато людей гуляли по набережній; вони то заходили в міський парк, то знозу з'являлись біля моря.

Вася і Глоба кілька хвилин посиділи на лаві, роздивляючись натовп. Раптом Васі здалося, ніби він бачить Вітю Огрінчука. Це занепокоїло його. Була вже десята година, і присутність Віті на набережній була дивною.

Вася кілька хвилин вдивлявся в темряву, потім вирішив, що помилився.

Хвилі набігали на набережну, одкочувалися з шумом назад, а потім вода на камінні, дзвінко хлюпаючи, намагалася наздогнати хвилю і повернутися в море. Вася добре знав голос і розмову хвиль, коли море не грає, а тільки дихає. Вони говорили йому про те, що кілька день продержиться хороша погода. Про це ж говорила ясна безхмарна заграва на заході й кришталеві росяні краплини на травах. Завтра Васі доведеться багато працювати, щоб віддати борг Варварі Павлівні. Проте завтра — вихідний день, всюди буде багато гуляючих і заробити гроші буде легше.

Глоба запропонував Васі піти в кафе з’їсти морозива й випити води. В той вечір Вася не дивувався ні з яких несподіванок, а тому спокійно підвівся й пішов по набережній поруч з Глобою. Вони не поспішаючи зайшли на веранду кафе «Спартак».

Несподівано в натовпі, який проходив по набережній повз кафе, знову з’явилося і відразу ж зникло захоплене обличчя Вітьки Огрінчука. Вася не був певний, що бачив саме його, і тому цілком спокійно пішов слідом за Глобою, вибираючи столика. Зрештою, він не робить нічого поганого, шкільні товариші можуть зустрічати його хоч поодинці, хоч цілим класом. Непокоїтися тут нічого.

Кафе «Спартак» стояло на набережній біля самого синього моря. Широка веранда, вся чисто увита густими лозами дикого винограду, і дві невеличкі кімнати, де за буфетом хазяйнував високий чорний грек, — оце й усе кафе. На веранді стояли легенькі плетені крісла і такі ж столи, в кімнатах меблі були трохи солідніші, але влітку в кімнати ніхто не заходив, Всі відвідувачі завжди спинялися біля зручних крісел, зовсім закритих від вулиці густою завісою виноградного листя. В літню спеку нікому й на думку не спадало зайти в душні кімнати, і папа Мустам’які — так усі звали грека — у білосніжному халаті одиноко височів за своїм буфетом. Інколи він виринав з-за нього і проходив по довжелезній веранді, критичним оком оглядаючи підлогу, стільці й білі скатерки на столах.

І все ж таки жодного разу не було так, щоб папа Мустам’які помітив якийсь непорядок у державному кафе «Спартак». Папа Мустам’які раніше був боцманом на пароплаві далекого плавання і вимагав, щоб кафе блищало так само, як найчистіше з усієї ескадри військове судно.

Три офіціантки розуміли завідувача кафе з одного погляду. Сюди було приємно зайти і не хотілося виходити. Морозиво у папи Мустам’які було смачніше, ніж десь-інде, хоча всім було відомо, що в кафе «Спартак», як і в інші кафе, його привозять з центрального заводу.

Покуштувати цього морозива вирішив Глоба. Разом з Васею вони вибрали столик біля самого поруччя копанім. Виноградне листя сплітало густий килим, і окремі листочки близько нахилялися до чистої скатертини, відтіняючи її білість.

Висока дівчина в білій пишній наколці й туго накрохмаленому фартушку принесла їм жовте й червоне морозиво. Вода у високій пляшці, вкритій дрібними росинками, кипіла від бульбашок. Глоба налив її у дві склянки, посунув одну Васі, другу підніс до рота, надпив, потім глянув крізь прозору воду на світло й почав говорити.

Коли Васі здалося, що в натовпі він бачить Вітю Огрінчука, це зовсім не було помилкою. Вітя справді помітив, що його товариш довгенько сидів на лаві поруч з тим самим підозрілим незнайомим, про якого батько казав, що це «шахрай, а може, ще більше, ніж шахрай».

Вітя у першу хвилину остовпів від здивування і страху.

«А що, — подумав вій, — коли цей шахрай замислив зробити щось нехороше з піонером нашого загону?»

Чи не краще йому, Віті, зараз же побігти й привести міліціонера? Але за хвилину він зміркував, що з нього можуть тільки посміятися і не повірять. Тому Вітя вирішив чекати дальших подій.

Він сховався у тіні за стовбуром старого платана і став дожидати

Тут його і знайшов Андрюша Кравченко. Андрюша поспішав додому, але, побачивши товариша в такий незвичайний час на набережній, не міг пройти мимо. Вітя ховався за платаном. Це здалося надзвичайно таємничим і цікавим. Андрюша зразу ж почав говорити пошепки. Він сподівався почути яку-небудь захоплюючу розповідь про гру, в якій бере участь Вітя, але дійсність перевершила всі його навіть найтаємніші мрії. Від почуття величезної відповідальності Андрюша навіть затремтів. Хвилювання здавлювало йому горло.

Вони дивилися на лаву, де сидів похмурий Глоба, з такою настороженістю й жахом, немовби там сидів випущений з клітки звір. Їхні широко розкриті оченята не пропускали жодного Глобиного руху. Потребу йти додому було давно відкинуто й зовсім забуто. Хлоп’ята думали, як їм попередити Васю про страшну небезпеку.

Глоба і Вася сиділи на набережній дуже довго. Саме тоді, коли терпець хлопцям уже готовий був увірватися, Глоба раптом підвівся з лави і слідом за ним підвівся Вася. Підводячись, він озирнувся по сторонах, і хлоп’ята за деревом знітилися, заклякли, припали до кори свого платана і стали зовсім непомітними. Вони вільно зітхнули тільки тоді, коли Вася й Глоба помалу пішли разом з натовпом по набережній. Вітю охопив страх; зараз Глоба і Вася зникнуть у натовпі, а знайти їх потім буде неможливо.

Хлопці швидко побігли по тротуару, немов в’юни пробираючись між густим натовпом, і наздогнали Глобу. Вони провели Васю та його супутника до самих дверей кафе «Спартак», ховаючись за двома веселими компаніями молоді. Але в самому кінці занадто захоплений Андрюша зробив, безперечно, помилку, виткнувшись трохи вперед. У ту ж мить Вітя боляче схопив його за руку й потяг назад, але Кравченкові здалося, що Вася його помітив.

Хлопці кинулися тікати й спинилися, пробігши півкварталу. Тільки впевнившись, що ніякої погоні за ними немае і Вася, мабуть, нічого не помітив, вони насмілилися знову наблизитись до повитої густим виноградним листям веранди кафе.