Глоба і Вася вже сиділи біля стола, і дівчина в білому фартушку несла морозиво у кришталевих вазочках.

Затамувавши подих, кожної хвилини спиняючи один одного, хлопці залізли з глибину виноградного листя. Там, між поруччям веранди і зеленою стінкою, був маленький прохід.

Обережно рухаючись, намагаючись, навіть не дихати, хлопці долізли по цьому проходу до того місця, де стояв столик, за яким сиділи Глоба і Вася.

Від них столик відділяла тільки тонка дощана перегородочка, де було прорізано всякі нескладні візерунки. Кожне слово Глоби і Васі долинало сюди абсолютно чітко Хлоп’ята застигли, намагаючись не пропустити жодного слова.

Глоба глянув крізь прозору воду на світло й почав говорити. Він говорив так, наче розказував давно всім відому історію, — поволі й ліниво, але в той час його уважні, насторожені очі напружено стежили за Васею, за тим, як він слухає. Від цього залежало, чи пощастить Глобі виконати намічений ним план. Він мав усі підстави бути задоволеним. З початку і до кінця Вася слухав уважно, не пропускаючи жодного слова.

— В одному місті,— розповідав Глоба, — жив знаменитий скрипаль. Коли він грав, люди замовкали і ніщо не могло примусити їх розмовляти, поки звучала скрипка. Скрипаль жив у великому місті, він грав у концертах, але також часто грав у себе вдома, і біля відчинених вікон його будинку збирався натовп. У нього була скрипка, яких небагато на світі. Такі скрипки колись робили старовинні італійські майстри. Вони робили їх так, як художники пишуть картини, любовно, помалу, точно й акуратно припасовуючи кожну деталь. І кожна скрипка, зроблена старими майстрами, була справжнім художнім твором. Знаменитий скрипаль був дуже багатою людиною. У нього були прекрасні парки, замки, автомобілі. Прекрасна біла яхта завжди чекала його, коли йому хотілося приїхати до моря. Вона повільно, плавно погойдувалась у порту на якорі й нагадувала величезну чайку…

Глоба зупинився і хвилину помовчав, спостерігаючи, як слухає його Вася.

Глоба добре вибрав тему свого оповідання. Воно стосувалося того, чим жив Вася, до чого прагнув. Затамувавши подих, хлопець слухав розповідь Глоби.

У кафе грав невеличкий оркестр. Скрипка, піаніно, віолончель і барабан здіймали великий галас. Навіть за сусідніми столиками не було чути жодного слова Глоби. Вася слухав, як фальшиво й плутано виводила скрипка чіткоритмічну мелодію фокстроту, слухав і трохи презирливо всміхався. Вихований на суворій і високій класичній музиці, він вважав фокстроти чимсь негідним музики, але все ж інколи з приємністю слухав їх по радіо.

— Скрипаль жив, — помовчавши, продовжував Глоба, — грав на скрипці, і слава його розносилася широко по всій країні і по всьому світу. І от, коли сталася революція, скрипаль не захотів грати на своїй чудовій скрипці під акомпанемент пострілів. Він сів на свою яхту тоді, коли постріли вже зовсім наблизилися до міста, і наказав капітанові вийти в море

— Попросту втік за кордон! Читав я про таких! — трохи грубувато перебив Вася романтичну розповідь, але на його слова Глоба не звернув жодної уваги.

— І вони вийшли в море. Був дикий шторм, і хвилі котилися через палубу яхти. Скрипаль боявся за свою скрипку. Її могла намочити вода, і тоді старовинна скрипка загинула б навіки. Він зав'язав її в гумовий мішок і поклав на полицю в рульовій рубці, куди не могла дістатися жодна хвиля. Хвилі несли яхту невідомо куди. Шторм був такий сильний, що легеньке, хоч і швидкохідне суденце майже втратило управління. Капітан намагався тримати яхту далі від берега, щоб хвиля не викинула її на прибережні скелі. Скоро почалася страшна гроза, злива, і великий прожектор, встановлений на яхті, не міг освітити нічого, крім густої сірої пелени падаючої води. І сталося саме те, чого боявся капітан. У повній темряві яхта налетіла на підводну скелю, і невидиме каміння розідрало її дно своїми гострими краями Яхта затнула недалеко від берега. Кінчик її толи в ясну погоду можна бачити на хвилях. Але тоді, в шторм, ні скрипаль, ні капітан не змогли добратися до близького берега й загинули у розлютованій штормом пучині моря. Тепер лежить у глибині моря на потонулій яхті чудесна скрипка роботи старого майстра, лежить і чекає того часу, коли їй знову буде дано чарувати людей кришталевочистими звуками…

Глоба замовк і долив собі води в склянку. Потім присунув до себе вазочку з морозивом і почав їсти його, уважно розминаючи шматочки ложечкою.

Ця історія, розказана ним так, між іншим, глібоко зацікавила маленького скрипаля.

Перед Васиними очима постала чудесна скрипка, краща за професорову в багато разів. Вона світилася, як відбиток сонця, на морському дні, і риби торкали її своїми плавцями, немов намагаючись викликати мелодійні звуки.

Глоба хитро мовчав, даючи Васі час добре обдумати й просмикувати цю історію. У Глоби був чіткий, певний план.

Після розповіді Глоби за столиком почалася звичайна малоцікава розмова. Глоба розпитував Васю, де він вчиться, чи цікаво вчитися, чи є в нього товариші. Вася відповідав, але чудесна скрипка не йшла йому з думок.

Що б він не почав говорити, думки його відразу ж поверталися до цієї привабливої історії.

І коли Глоба так, ніби між іншим, спитав Васю, ким мріє бути хлопець, Вася, ні секунди не замислившись, але трохи зніяковівши, відповів:

— Скрипалем. От мені б ту скрипку з дна моря!

— Скрипалем? — удавано здивувався Глоба. — А ти хіба вмієш грати на скрипці?

— Вмію, — кивнув головою Вася. Зараз він уже шкодував, що признався

Глобі,— тон ще сміятиметься з нього.

Але Глоба зовсім не думав сміятися. Хвилину він помовчав, потім глянув на Васю, і зовсім несподівано встав з-за столика. Вася підвівся теж, але Глобина рука лягла йому на плече. І він знову сів на своє місце.

Глоба підійшов до оркестру, хвилину поговорив зі скрипалем, щось сунув йому в руку і взяв його скрипку. Несучи її, як палицю, він підійшов до столика, ткнув скрипку і смичок у руки Васі і наказав:

— Грай!

Вася почервонів, але не зміг втриматься від спокуси і взяв скрипку в руки.

Це була поганенька скрипка. Вона анітрохи не нагадувала чудового інструмента професора, та Вася не зважав на не. Він уже взяв скрипку під підборіддя, але раптом оглянувся і опустив її на коліна.

Від усіх столиків до нього тягнулися зацікавлені насмішкуваті очі. Усі відвідувачі кафе, а їх було досить багато, зараз дивилися на маленького хлопця із скрипкою в руках.

— Грай, не звертай на них уваги! — підбадьорив Глоба, і в голосі його чулося нетерпіння.

І тоді Вася заграв. Він не звик до цієї скрипки, грав погано, у багато разів гірше, ніж там, на затишній веранді у професора, але спинитися вже не міг.

В кафе одразу ж стало тихо. Матроси й вантажники задумано слухали Васину гру, і навіть сам папа Мустам’які вийшов з-за свого буфету і, немов білий монумент, з’явився в дверях веранди.

Вася грав усе, що приходило йому в голову.

Коли музика скінчилась, в кафе розляглися одностайні й гучні оплески, а Вася почервонів ще дужче. Віддавши Глобі скрипку, він сів на своє місце.

— Прекрасно граєш! — зітхнув Глоба, який нічого не розумів у музиці.

Скрипаль з оркестру підійшов до Васі, ні слова не кажучи, взяв скрипку із стола, сердито повернувся, і за хвилину уривчастий фокстрот уже наповнював собою все кафе.

Папа Мустам’які поморщився і зник за дверима.

— Прекрасно граєш! — ще раз повторив Глоба, — прекрасно граєш, а скрипки в тебе нема. Я б допоміг дістати тобі скрипку того славетного скрипаля та тільки там дуже глибоко.

— То це не казка? Ця скрипка справді в морі лежить? — стрепенувся Вася, і очі його вп’ялися в обличчя Глоби.

— А звичайно, не казка. На яхті «Галатея», що затонула недалеко від скелі Дельфін і кінчики щогл її ще й зараз видно з води, на верхній полиці в рульовій рубці лежить скрипка і чекає, поки хтось її дістане.

— Я дістану її звідти, — скрикнув Вася. — Як ви гадаєте, скільки там може бути глибини?