- А я подумав... Пробачте, може, ви хочете вiдпочити?

Вiн трохи схилив голову в її бiк, i Клара завважила, що рiдкувате його волосся має зеленавий вiдтiнок, очi спокiйнi, сумирнi, здається, жовтавi, голос якийсь сухий, офiцiйний.

- Та вже перехотiлося, - стримано сказала i з досадою подумала: "Завжди хто-небудь причепиться..."

- Ви вже подорожували цим човником?

- Нi, вперше.

- А далеко?

- Антарктида.

- У справi, звичайно?

- Так, я там працюю.

"Годилося б i його щось спитати, - подумала Клара, - та нащо це менi?"

- А я до Космiчної Пращi... Стартовий острiв. Знаєте, звичайно?

- Чула.

- Хiба не лiтали на Мiсяць?

- Боюсь невагомостi.

- А я звичний до космiчних перельотiв. Брав участь в експедицiї до Урана. Ну, ви ж знаєте, вона закiнчилася не зовсiм вдало... Тепер вирiшив поцiкавитися Землею.

Клара спiвчутливо поглянула на сусiда. Виходить, це один iз тих, що два роки тому повернулися з Урана. Бiльшiсть загинула, так нiчого особливого й не вiдкривши на пустельнiй жорстокiй планетi, а цьому, значить, пощастило...

- Бiльше не хочете на Уран?

- Нова експедицiя готується, але я залишаюся на Землi. Зрештою, я iсторик i археолог.

Помовчали. Потiм супутник iз зеленавим вiдтiнком волосся запропонував:

- Може, подивимось краєвиди?

- З-пiд землi? - здивувалась Клара.

- Так, з-пiд землi. Ось цей об'єктив нам усе покаже... - сказав незнайомець, поставивши на столика чорний ящичок iз золотистою передньою стiнкою. Швидкими пальцями торкнув умикача. - Ось зараз i побачимо, де ми є...

Спочатку золотисте тло екрана прокреслили iскорки, потiм шугонуло полум'я, наче вiд тертя об кам'яну породу, i ось уже човник нiбито вирвався на поверхню землi. Iлюзiя цiлковита! Клара примружила довгi вiї чи то вiд сонячного свiтла, чи вiд задоволення. На екранi, як в iлюмiнаторi, поплив справжнiй, ну справжнiсiнький краєвид. Наче вони летiли понад полями, мало не черкаючись колосся пшеницi. А он зблиснула вода - море чи рiчка? праворуч, на гористому березi, мiсто, велике мiсто в зеленi садiв...

- Iстанбул. Колишнiй Царгород, Вiзантiй.

- Гарний, - сказала Клара, не вiдриваючи погляду вiд екрана.

- О, там досить багатi музеї: Софiйський собор, Голуба мечеть... Он бачите чотири списи? То мiнарети коло Софiї. Все реставровано в первiсному виглядi.

Мiсто пропливло, як видиво, як великий морський лайнер iз сяючими на сонцi палубами. I знову - поля, сади, стрiчки дорiг i легкi, ажурнi мости.

Уранос (так подумки Клара прозвала спiвбесiдника) пояснив, що цей об'єктив бачить за допомогою нейтрино - космiчнi зливи їх пронизують товщу Землi. Апарат фiльтрує потоки нейтрино в такий спосiб, щоб одержувалось потрiбне зображення.

- Так можна заглянути i в глибини Всесвiту? - зацiкавилась Клара.

- У певному розумiннi. Я працюю над удосконаленням приладу. Це мiй винахiд - нейтринний лiхтар.

Клара поглянула на попутника з повагою.

За бортом вочевидячки хлюпнули ультрамариновi хвилi Середземного моря. На обрiї в срiблястому маревi виднiлися острови.

- Ви вже бачили колоса Родоського?

- На жаль, не встигла.

- Ефектна статуя. Реставратори використали двi тисячi тонн титану на каркас i, здається, три тисячi тонн мiдi. Та ось вiн, дивiться!

Клара не зводила очей з екрана, видовище було неповторне: на тлi великого амфiтеатру мiста високо в небо здiймається постать колоса, сонце дробиться на його могутнiх грудях, гордовито пiднесенiй головi...

- Багато монументальних витворiв стародавнього свiту вiдновлено, сказав Уранос. - Шкода тiльки, що до цiєї програми не включено Вавiлона.

- А може, це й добре, - заперечила Клара. - Вавiлон залишився в пам'ятi iсторiї як символ тяжкої неволi, нечуваного насильства i рiдкiсної розбещеностi. Навiщо його воскрешати?

- Iсторiя - це iсторiя, - зiтхнув Уранос.

Острiв Родос зi своїм колосом вiдплив у далечiнь, окутався серпанком i швидко зник за обрiєм. Знову навколо плюскотiли синi хвилi, де-не-де бiлiли кораблi.

- У тi часи мистецтво розвивалося наче якимись вибухами, - помовчавши, продовжував Уранос. - То в Межирiччi, то на берегах Нiлу, то в Грецiї, Римi...

- Це влучно: вибухами.

- Але вже недалеко той час, коли таємницi iсторичного процесу будуть простеженi.

- А хiба iсторична наука ще не осягла всього процесу? - Клара кинула на свого спiврозмовника зацiкавлений погляд.

- Бачте... Вона зiбрала, мабуть, увесь фактичний матерiал, який можна зiбрати, проаналiзувала його i дала приблизно правильну картину того, як проходив iсторичний розвиток. А от чому саме так, а не iнакше, чому вилився такий варiант, а не iнший, на це вiдповiдi ще нема.

- I, певне, нiколи й не буде, - замислено сказала Клара.

-Чому не буде? Ми терплячi, ми про все дiзнаємось i поставимо крапку.

- Хто це - ми?

В Ураноса проскочила iскорка в жовтизнi очей.

- Ну... iсторики, звичайно.

- Он уже Нiл! - вигукнула Клара. - Пiрамiди, пiрамiди бачу...

На якусь мить блиснула думка: вийти! Запросити його i вийти! Та Клара вiдкинула цей намiр. Дивилася, як пропливають величнi рукотворнi гори, малесенькi постатi людей бiля них...

- Ну, от хто пояснить: чому фараон Хеопс вирiшив збудувати собi таку грандiозну могилу? Спорудження пiрамiд, певне, дуже пiдривало економiку Єгипту, i, може, коли б не такi безглуздi витрати людської енергiї, iсторiя пiшла б по iншому руслу? Могли б же фараони вдовольнитися хоча б удесятеро меншими гробницями?

- Все це можливо, - хитнув зеленавою головою Уранос, - i на всi подiбнi питання наука таки одержить вiдповiдь.

- Яким чином? - з iронiєю в голосi спитала Клара. - Може, як у фантастицi, пошлють iсторикiв у далеке минуле, щоб вони там, на мiсцi, все зафiксували?..

- Зараз розробляється складний, занадто складний, але й дуже цiкавий проект,- зумисне не помiчаючи її iронiї, сказав Уранос- Вiн уже й назву має, але поки що тiльки назву...

- Як же вiн зветься, цей таємничий проект?

- Модель Iсторiї Людства - МIЛ скорочено.

- Що це означає?

- Тут може бути кiлька варiантiв. Ось, наприклад, такий. В одному з найбiльших циркiв Мiсяця, на невидимому боцi, спорудити зменшену модель Середземномор'я з прилеглими до нього територiями: Єгипет, Дворiччя, Мала Азiя, Європа... Тектимуть рiчки, здiйматимуться бурi, будуть запрограмованi землетруси, вибухи вулканiв, словом, усi природнi компоненти. На цiй аренi дiятимуть бiороботи, створенi на основi електронiки бiлкових молекул,шумери, єгиптяни, ассiрiйцi, греки, римляни... Запрограмованi до розвитку, розмноження, з усiма людськими iнстинктами. Можна буде побачити, так би мовити, в натурi Рамзеса, Накуходоносора, Олександра Македонського, Юлiя Цезаря... Взяття Вавiлона персами, бiй у Фермопiлах i зруйнування Карфагена...

- Цiкаво було б побачити Клеопатру, - сказала Клара i зашарiлася.

- Звичайно, цiкаво. Або засiдання Ареопагу чи римського Сенату. Вони створять i свої пiрамiди, i колоса Родоського, i Парфенон, i Колiзей.

- Заждiть, вони, значить, i кохатимуть i ненавидiтимуть?

- Звичайно. Все, як у людей.

Клара здригнулася.

- I рабство в них буде?

- Аякже.

- I вбивства, i муки?

- Все, як у людей. Дiятиме той самий закон причинностi. Гiгантський моделюючий центр лише збиратиме iнформацiю для аналiзу, нiякого втручання в процес аж до кiнця експерименту.

Клара подивилась на нього довгим, уважним поглядом:

- А ви не вважаєте, що це... жорстоко?

- Жорстоко? Залежить, як на це дивитись. Фiнiшний iмпульс миттєво зiтре пам'ять у мiльйонiв роботiв, i згодом можна буде пiдготувати iншi фази iсторичної моделi. Яка ж тут жорстокiсть? Це станеться миттєво, нiхто з них не встигне вiдчути жах загибелi.

- А що, як вони здогадаються про фiнал? Ну, iнтуїтивно чи внаслiдок неточностi в програмуваннi... Нi, нi, таке моделювання... Коли цей проект винесуть на затвердження громадськостi?