Дівчинка знов занудьгувала. За кілька днів вона схудла, і на її обличчі з'явився той байдужий і безживний виразі що так здивував пана Томаша.  Невидюща, вона прагнула хоча б слухати різноманітні звуки. Але в будинку було тихо...

— Бідолашне дитя! — шепотів нерідко пан Томаш, дивлячись на сумне дівчатко.

«Якби я міг щось зробити для неї», — думав він, бачачи, як дитина з кожним днем худне й марніє.

Сталося так, що саме в той час один із адвокатових приятелів брав участь у судовому процесі і, як звичайно, передав йому папери, прохаючи переглянути їх і дати пораду. Щоправда, пан Томаш уже не виступав у суді, але як досвідчений правник умів підказати найкращий спосіб ведення справи і, сам вибравши адвоката, допомагав йому цінними вказівками.  Ця справа була заплутана. Чим глибше пан Томаш вчитувався в передані папери, тим більше захоплювався. В пенсіонері відродився адвокат. Він уже не виходив з дому, не перевіряв, чи витерто порох у парадних покоях, а, замкнувшись у своїм кабінеті, читав документи й робив нотатки.

Увечері старий лакей прийшов до пана Томаша із щоденним звітом. Він доповів, що лікарева дружина виїхала з дітьми на дачу, що зіпсувався водогін, що двірник Казімєж полаявся з поліцейським і його на тиждень посадили в холодну. Наприкінці він спитав, чи не бажає пан адвокат поговорити з новим двірником.  Але адвокат, схилившись над паперами, палив сигару, пускав дим кільцями, а на вірного слугу й не глянув.

Наступного дня пан Томаш, одразу взявся за документи; близько другої години пообідав і знову сів працювати. Його рум'яне обличчя зі шпакуватими баками на тлі об битих синьою тканиною стін нагадувало «шкіц з натури». Мати сліпої дівчинки та її подруга панчішниця говорили між собою, що в цього вдівця дуже свіжий вигляд, і диву вались, чому він з ранку до вечора дрімає за письмовим столом.

Проте пан Томаш, хоч і сидів з заплющеними очима, зовсім не дрімав, а міркував про оту справу.  Поміщик X. 1872 року відписав сестриному синові маєток, а 1875 року — братовому синові кам'яницю. Братів син твердив, що поміщик X. уже в 1872 році був душевно хворий, а сестрин доводив, що X. став ненормальним тільки в 1875 році. Тим часом чоловік рідної сестри небіжчика подав незаперечні докази того, що X. і в 1872, і в 1875 роках діяв як безумний, а ще 1869 року, тобто коли був при здоровому розумі, усі свої статки відписав сестрі.  Пана Томаша просили з'ясувати, коли ж насправді X. збожеволів, а потім помирити три посварені сторони, з яких жодна і слухати не хотіла про поступки.

І от, коли адвокат зосереджено розмірковував над цими заплутаними обставинами, сталася дивна, неймовірна подія.  На подвір'ї, під самим вікном пана Томаша, заграла катеринка!  Якби покійний X. воскрес, устав з могили і ввійшов у кабінет, щоб допомогти адвокатові розібратися в цій складній ситуації, пан Томаш, напевно, не був би такий вражений, як зараз, почувши катеринку!..  І коли б то була хоч італійська катеринка, яка грає гарні мелодії, майстерно зроблена, з приємним, подібним до голосу флейти звуком!  Де там!  Ніби на глум, катеринка була розстроєна, фальшиво грала банальні вальси й польки, і до того ж так голосно, що шибки дзеленчали. Мала вона і ще один гандж: басова труба в ній час від часу ревла, мов скажений звір.  Враження було приголомшливе.

Адвокат остовпів. Він не знав, що думати й що робити. Часами на якусь мить йому здавалося, що від читання посмертних розпоряджень божевільного поміщика X. він і сам стратив розум і це просто галюцинація.

Ба ні, то була не галюцинація. То була справжня катеринка, з зіпсованими дудочками й ревучою трубою.  В серці пана Томаша, звичайно такого поблажливого, такого лагідного, прокинулись дикі інстинкти. Він пожалкував, що природа не створила його дагомейським царем, який має право вбивати своїх підданців, і уявив собі, з якою насолодою порішив би зараз катеринщика!  А оскільки люди такого темпераменту, як він, у гніві дуже легко переходять од сміливих фантазій до відчайдушних вчинків, пан Томаш ту ж мить скочив, мов тигр, до вікна, наміряючись вилаяти катеринщика найгіршими словами.

Він уже вихилився надвір і розкрив рота, щоб гукнути: «Ах ти ледацюго!» — аж раптом почув дитячий голосок.  Пан Томаш глянув у вікно навпроти.  Маленька сліпа дівчинка, плещучи в долоні, танцювала по кімнаті. Бліде личко її розчервонілось, губи всміхались, а з потьмарених очей котилися сльози мов горох.  Вона, бідолашна, в цьому тихому будинку ще ні разу не зазнала таких сильних вражень. Якими прекрасними здавались їй фальшиві звуки катеринки! Як чудово ревла ота труба, що мало не довела адвоката до апоплексичного удару!

А катеринщик, побачивши, як радіє дівчинка, ще й почав притупувати по бруку своїм здоровенним закаблуком та раз у раз посвистувати, мов паровоз на роз'їзді.  Боже, як гарно він свистів!..  До кабінету пана Томаша вбіг вірний слуга, тягнучи за собою двірника й вигукуючи:

— Я, ваша милость, казав цьому лайдакові, щоб негайно прогнав катеринщика! Казав, що ви будете йому платити, що в нас є умова... Але ж це хам! Він тільки тиждень тому приїхав з села і не знає тутешніх звичаїв. Ну, а тепер послухай, — кричав лакей, торсаючи за плече приголомшеного двірника, — послухай, що тобі скаже сам пан адвокат!

Катеринщик грав уже третю п'єску, так само фальшиво й голосно, як і дві перші.  Невидюща дівчинка була в захваті.  Пан Томаш повернувся до двірника і, хоч був трохи блідий, мовив стримано, як звичайно:

— Слухай-но, голубе... Тебе як звати?

— Павел, вельможний пане.

— Так от, Павле, я платитиму тобі десять злотих на місяць, але знаєш за що?..

— За те, щоб ти ніколи не пускав на подвір'я катеринщиків! — вихопився слуга.

— Ні, — заперечив пан Томаш. — За те, щоб якийсь час ти щодня пускав сюди катеринщиків. Зрозумів?

— Що ви говорите? — нешанобливо вигукнув лакей, збитий з пантелику цим незрозумілим розпорядженням.

— Я хочу, щоб він, поки я сам йому не скажу, щодня пускав катеринщиків до нас на подвір'я, — повторив адвокат, закладаючи руки в кишені.

— Я не розумію!.. — пробелькотів ображений і здивований слуга.

— Бо ти дурний, мій любий! — добродушно відказав пан Томаш.— Ну, йдіть собі до роботи,— додав він.

Лакей з двірником вийшли, і адвокат помітив, як його відданий слуга щось шепотів у вухо своєму супутникові й тицяв себе пальцем у лоб...  Пан Томаш усміхнувся і, ніби на потвердження сумних здогадів камердинера, кинув катеринщикові десять грошів.  Потім узяв адрес-календар, знайшов у ньому список лікарів і записав на аркушику паперу адреси кількох окулістів.

Катеринщик тим часом обернувся до адвокатового вікна і на віддяку за десять грошів став притупувати й висвистувати ще гучніше; тут уже панові Томашу терпець урвався, він схопив папірець з адресами лікарів і вийшов, пробурмотівши:

— Бідна дитина! Давно треба було про неї подбати...