Він це сказав так, щоб ні в кого не лишилося сумнівів, що його предки сумлінно виконували закон.

— То як там, Барті, роботи багато? — жваво поцікавився Беґмен.

— Дуже, — сухо відповів містер Кравч. — Розмістити летиключі на всіх п'яти континентах було непросто.

— Ви, мабуть, будете щасливі, коли це все закінчиться? — припустив містер Візлі.

Лудо Беґмен ошелешено глянув на нього. — Щасливі?! Та мені вже давно не було так весело, як зараз... Але ми, Барті, ще не все зробили, правда? Нам ще багато чого треба організувати, ге?

Містер Кравч здивовано підняв брови. — Ми ж домовлялися не робити ніяких оголошень, поки всі деталі...

— Ох, ці деталі! — махнув рукою Беґмен, ніби відганяв комарів. — Вони ж підписали, правда? Вони ж погодилися, скажи? Та ці дітлахи і так незабаром про все довідаються. Це ж відбувається в Гоґвортсі...

— Лудо, нам треба зустрітися з болгарами, — різко урвав Беґмена містер Кравч. — Дякую за чай, Везербі.

Він віддав Персі недопитий чай і зачекав, поки встане Лудо. Беґмен важко звівся на ноги, досьорбуючи останні краплі чаю. В кишенях у нього весело бряжчали монети.

— Бувайте! — попрощався він. — Будете зі мною у Верхній ложі — я коментуватиму матч! — Лудо помахав рукою. Барті Кравч стримано кивнув — і вони роз'явилися.

— Тату, а що відбувається в Гоґвортсі? — відразу запитав Фред. — Про що це вони казали?

— Скоро довідаєшся, — усміхнувся містер Візлі.

— Це таємна інформація — поки в міністерстві не вирішать її оприлюднити, — пихато сказав Персі. — Містер Кравч правильно зробив, що промовчав.

— Ой, Везербі, заткнися, — скривився Фред.

Наближався вечір і над наметовим містечком густою хмарою нависло загальне збудження. Застигле літнє повітря аж мерехтіло від хвилювання й очікування, а коли темрява завісою опустилася над тисячами чарівників, вони перестали прикидатися маґлами. Міністерство змирилося з неминучим і припинило марну боротьбу з відвертими й повсюдними проявами чарів.

На кожному кроці являлися з повітря торгівці, що несли таці або штовхали візочки з дивовижними товарами. Там були світлові стрічки (зелені для Ірландії й червоні для Болгарії), що вигукували імена гравців, гостроверхі зелені капелюхи, оздоблені танцюючими ірландськими трилисниками, болгарські шарфи з левами, що гарчали наче справжні, прапори обох країн, що виконували національні гімни, коли ними розмахувати. Були ще крихітні летючі моделі "Вогнеблискавок" та колекційні фігурки відомих гравців, які самовдоволено походжали по вашій долоні.

— Я ціле літо економив для цього кишенькові гроші, — пояснив Гаррі Рон, коли вони разом з Герміоною ходили поміж торгівцями, купуючи сувеніри. Рон придбав собі не тільки капелюха з танцюючим трилисником та велику зелену стрічку, а й маленьку фігурку Віктора Крума, болгарського ловця. Мініатюрний Крум швендяв туди-сюди по Роновій долоні, сердито зиркаючи на зелену стрічку над собою.

— Ого, ви подивіться! — вигукнув Гаррі, підбігаючи до візочка, з горою заповненого штуками, схожими на мідні біноклі з чудернацькими ручками та шкалами.

— Це всеноклі, — завзято пояснив чаклун-торгівець. — Показують повтори гри... можна сповільнені... а якщо треба, то дають рухомим рядочком прямий коментар матчу. Дешево... всього по десять ґалеонів.

— Краще б я оце не купував, — показав Рон на капелюха з танцюючим трилисником і жадібно глянув на всеноклі.

— Дайте три штуки, — рішуче звернувся до чаклуна Гаррі.

— Ні... не треба, — зашарівся Рон. Він завжди ніяковів у таких випадках, адже Гаррі, що отримав спадщину від батьків, мав грошей більше, ніж він.

— Зате на Різдво я тобі вже нічого не даруватиму, — сказав йому Гаррі, вкладаючи всеноклі у Ронові й Герміонині долоні. — Причому років десять поспіль.

— Тоді нехай, — усміхнувся Рон.

— Ой, Гаррі, дякую, — знітилася Герміона. — А я зараз дістану програмки, зачекайте...

Коли гаманці відчутно полегшали, друзі повернулися до наметів. Білл, Чарлі та Джіні також почіпляли на груди зелені стрічки, а містер Візлі тримав у руках ірландський прапор. Тільки Фред та Джордж не мали ніяких сувенірів, бо віддали Беґменові всі свої гроші.

І тут десь за лісом пролунав низький і гучний звук ґонґа. Відразу ж на деревах засяяли зелені й червоні ліхтарі, освітлюючи стежку до стадіону.

— Пора! — вигукнув містер Візлі, схвильований так само, як і всі. — Ходімо!