– Ми вважаємо своїм обов'язком, з огляду на щасливий випадок...

– Гей, на шхуні! – з вельми стурбованим виразом урвав його Голобля. – Гей, постривай трохи, кажу тобі, та повідай нам, хто ви всі в чорта такі й що тут робите, обчіплявшись тими снастями, мов трикляті пекельники? Чого хлепчете добре вино й пиво, якого трунар Вілл Вімбл, чесний мій друзяка, – а ми з ним чимало поплавали разом, – припас собі на зиму?

Від такої непрощенної невихованості товариство скочило на ноги й разом видало нестямний крик, достоту як щойно, коли своїм вереском привернуло увагу наших моряків. Перший, одначе, схаменувся старший і, звертаючись до Голоблі, заговорив із ще більшою гідністю:

– Ми з великою охотою задовольнимо цікавість таких високих, хоч і непроханих гостей і дамо відповідь на будь-яке розумне запитання. Тож знайте: я – монарх усіх цих володінь і правлю тут єдинодержавно під ім'ям король Чума Перший. Ця палата, яку ви, звісно, тільки через своє невігластво вважаєте за крамницю Вілла Вімбла, трунаря, чоловіка нам невідомого, чиє плебейське найменування до цієї ночі ще ні разу не осквернило наших королівських вух, це, кажу вам, тронна зала нашого палацу, призначена для нарад і різних високих зібрань нашого королівства, а також для інших священних та величних мет. Шляхетна дама, що сидить навпроти, – королева Чума, наша августійша дружина, а решта високих осіб, яких ви тут бачите, – це все члени королівської родини й мають відповідні титули: його світлість герцог Чумо-Mop Погибельний, його світлість герцог Моро-Чум Пошесний, його світлість герцог По-Шесть-За-Раз і її високість герцогиня Моро-Виця-Зар-Аза. А на ваше запитання, – провадив він, – з якого приводу ми тут зібралися, то це стосується єдино і виключно тільки до нашої королівської особи й ні для кого, крім нас самих, не має ніякого значення. Однак, беручи до уваги ті права, на які ви, можливо, претендуєте, бувши гостями й чужоземцями, ми пояснимо ласкаво, що зібралися тут цієї ночі, аби шляхом глибоких пошуків та ретельних досліджень вивчити, випробувати й до самого денця розпізнати невловний дух, незбагненні якості, природу й неоціненні смакові властивості вина, елю та інших хмільних напоїв нашої благословенної столиці. Ми це чинимо не так заради нашої власної втіхи, як задля справдешнього процвітання тієї неземної володарки, що панує над усіма нами, володіння чиї безмежні, а ім'я їй – Смерть!

– Ім'я їй Морський Чорт! – викрикнув Г'ю Просмолений, наповнюючи вином два черепи – для своєї сусідки й для себе.

– Нечестивий рабе! – вигукнув король Чума, міряючи поглядом достойного Г'ю. – Нечестивий і нікчемний виплодку! Ми вже сказали, що з поваги до прав, яких ми не схильні порушувати, навіть маючи справу з таким ницим створінням, як ти, ми зійшли до відповіді на твої грубі й недоладні розпитування. Одначе за те, що ви так по-блюзнірськи вторглися в нашу раду, ми вважаємо за свій обов'язок накласти пеню на тебе й на твого товариша: ви повинні, ставши навколішки, вихилити одним духом за процвітання нашого королівства по галонові рому, змішаного з патокою, після чого можете або йти собі далі своєю дорогою, або ж лишитися і зажити разом з нами радощів нашої учти, – вже як то душам вашим буде завгодно.

– Нам такого нізащо не втнути! – відгукнувся Голобля, кому вдавана гідність, із якою тримався король Чума Перший, навіяла, очевидячки, трохи пошани; тож він підвівся і, спершись для рівноваги на стіл, повів далі: – Коли буде ласка вашої величності, мені нізащо не вдасться залити в трюм бодай чверть того питва, про яке ваша величність зволила згадати. Не кажучи вже про баласти, взяті на борт іще зрання, та не згадуючи про ель та інші міцні напої, повантажені цього вечора в різних портах, трюми мої по саму стелю повні «веселим зіллям», що ним я напхався, належно за нього заплативши, в пивниці під вивіскою «Веселий моряк». Тож прошу вашу величність удовольнитися лише моїми добрими намірами, бо ж я ніяким робом не зумію влити в себе хоч би крапелину чого-небудь, а тим паче тієї препоганої трюмної водиці, що її називають ромовою патокою.

– Тю на тебе! – урвав його Г'ю Просмолений, вражений не так довжиною товаришевої промови, як причиною його відмови. – Тю на тебе, недоладний ти лобуряко! Годі базікати! Мій-бо трюм ще й досі легкий, хоча ти, Голобле, либонь, хильнув чи не забагацько. І чого б то здіймати бучу, коли в моєму трюмі знайдеться місце і для твоєї пайки вантажу...

– Це не відповідає умовам присуду, чи то вироку, – заперечив голова. – Адже наш рішенець – як закон мідян: його не можна ані змінити, ані скасувати. Умови мають бути виконані беззастережно і то без найменшої загайки. В разі ж невиконання звелимо прив'язати вам ноги до шиї та, як бунтівників, утопити он у тому барилі жовтневого пива!

– Вирок!.. вирок!.. Правильний і справедливий!.. Славний рішенець! Найчесніший, найдостойніший і найправдивіший! – криком закричала вся чумна сімейка.

На королевому чолі заходили хвилі незліченних зморщок; подагричний дідусик засопів, як ковальський міх; молода особочка в погребному укривалі завертіла носом на всі боки; пан у бязевих кальсонах нашорошив свої нездоланні вуха; дама в савані роззявила рота, мов риба, що здихає на піску, а той, що в труні, лежав собі закостеніло й тільки закочував догори очі.

– Ух-ха-ха! – зареготався Г'ю Просмолений, мовби й не бачачи загального сум'яття. – Ух-ха-ха! Ух-ха-ха! Я ж казав, коли пан король Чума стукав своєю гомилякою, що такому міцному й малонавантаженому кораблеві, як мій, завиграшки проковтнути ще якихось два-три галони рому з патокою. Але пити за здоров'я диявола (якого Господь побиває), та ще навколішках перед оцією поганючою величністю, коли він – усього-на-всього Тім Недотепа, комедіянт, і це така сама чистісінька правда, як те, що я гріховодник, – ні, дзуськи! Це вже зовсім інша справа, і мені вона аж ніяк не до шмиги.

Він іще щось хотів сказати, так не дали. Щойно він вимовив ім'я Тіма Недотепи, як усе збіговисько скочило на ноги.

– Зрада! – закричав його величність король Чума Перший.

– Зрада! – пропищав подагричний дідочок.

– Зрада! – зойкнула її високість герцогиня Моро-Виця Зар-Аза.

– Зрада! – прошамотів пан із зв'язаною щелепою.

– Зрада! – прогарчав пан, убраний в труну.

– Зрада! Зрада! – заверещала її величність Ротяка і, вхопивши злощасного Г'ю Просмоленого, що саме заходився наливати собі в черепочок вина, ззаду за штани, високо підняла його і геть безцеремонно пожбурила у величезне відкрите барило з його улюбленим жовтневим пивом. Протягом кількох секунд він то поринав на дно, то виринав, мов яблуко в келиху з пуншем, аж поки щез у вирі пінявого напою, що від його відчайдушного борсання завирував ще дужче.

Одначе довготелесий матрос не змирився з поразкою свого товариша. Штовхнувши короля Чуму у відчинений льох, доблесний Голобля, лаючись, хряснув за ним лядою і одним кроком опинився посередині кімнати. Він зірвав кістяка, що гойдався над столом, і заходився ним лупцювати бенкетарів по головах так ревно та завзято, що з останнім спалахом гаснучого жару вибив дух із подагричного дідусика. Тоді, щосили навалившись на те фатальне барило з жовтневим пивом і Г'ю Просмоленим, він ураз його перекинув. Пиво ринуло з барила таким бурхливим, лютим і нестримним потоком, ба навіть потопом, що залило геть всю крамницю від стіни до стіни. Заставлений напоями стіл перевернувся, підставки для трун попливли ніжками догори, діжечка з пуншем закотилася в камін, а обидві дами істерично заверещали. Складені попід стінами труни попливли. Келихи, кухлі, склянки змішалися в загальній melee,[2] оплетені соломкою карафи відчайдушно наскакували на портерні пляшки. Трясун тут-таки й захлинувся, закостенілий панок виплив із своєї труни, а звитяжний Голобля, обхопивши за стан опасисту даму в савані, рвонувся з нею на вулицю, беручи курс на «Волю вільну». Слідом за ним, чхнувши три чи чотири рази, пихкаючи й сопучи, мчав під легкими вітрилами грізний Г'ю Просмолений із її високістю Моро-Вицею Зар-Азою.