Тільки тепер, коли швидкохідний плавець несподівано злетів і тим урятувався, командир підводного диска оцінив належним чином конструкцію професора Громова. Що це був зниклий Рессі, він не сумнівався: Громов, одержавши від диспетчера Океану фотографії, відразу впізнав підводного скарболаза. Командир знав також, що Рессі — невловима машина й володіє свободою дій. Проте, вирушаючи в погоню за Рессі, командир не міг собі уявити, що він не тільки не захопить скарболаза на місці злочину, а навіть не зуміє його наздогнати в швидкохідному диску. А без точних доказів диспетчер Океану не мав права затримати морську яхту “Альбатрос”, яка супроводила Рессі.
Командир підводного диска сердився на нових володарів Рессі: “Понівечити таку машину, пустити її розшукувати затоплені скарби… Ми тут блукаємо по дну морському, вивчаємо океан… І раптом якийсь кудлатий Рессі показує, що можна обійтися на глибині без підводних човнів, дисків, скафандрів. Значить, цей точний, безстрашний плавець здатний допомогти глибинникам…”…Диск безупинно йшов слідом за Рессі. Безшумний круглий привид котився за плавцем з моря в море. Рессі доводилося часто вмикати аварійне керування, щоб устигнути виконати завдання і вчасно вислизнути від переслідувача. Будь-яка машина з хвилини народження приречена на смерть: з часом вона зношується. Рессі ніколи не розв’язував задач про своє майбутнє: навпаки, стикаючись із труднощами, він працював щосили. Його загострені почуття були підпорядковані заданій меті: знайти черговий затонулий корабель і уникнути небезпеки.
У цій шаленій гонці відстали від яхти дельфіни й акули. Індекс сам доставляв на “Альбатрос” повні мішки. Капітан чортихався і кляв глибинну бестію, яка примушувала його мотатися по океану, але покірно йшов за Індексом, виконуючи наказ фон Круга. Біля капітана стовбичила квадратна постать Міка Уррі.
Доктор фон Круг, вивчаючи інформацію своєї обчислювальної машини, креслячи на карті маршрути Індекса, здогадувався, що за Індексом хтось полює; але від сміливих дій моделі доктор мав велике задоволення, бо Індекс уникав переслідувачів і, як і передбачалося, приносив йому реальні прибутки Із дна морського.
“Як це я раніше не побачив, що машина геніальна! — розмірковував фон Круг. — Тепер я можу сказати вголос: за своїми здібностями модель перевершила творця!..” А творець Рессі теж вивчав дані спостережень, які передавав командир плаского диска, й похитував головою. Здавалося, він здивований хитрістю скарболаза.
“Одна восьма золотого запасу людства, — згадував, морщачись, Громов. — Скільки ще залишилося? Скільки в мене часу? І що буде потім, коли вичерпаються підводні скарби? Може, я наділив Рессі надто великою самостійністю?” Професор був прикро вражений: не таким уявляв він майбутнє Рессі. А тепер, коли Рессі попав до фон Круга, він просто ставав небезпечним. Як буває небезпечний для суспільства дуже спритний розбійник. І от він, творець Рессі, мусить придумати для свого винаходу Заборонні Теореми…
Є вчені, які доводять те, чого не може й не повинно бути у природі. Це важливі для науки праці; вони застерігають: таким ось шляхом іти не можна, там — глухий кут. Але ці вчені не складають Заборонних Теорем.
Заборонні Теореми призначені для діючих машин. Вони припиняють життя будь-якого небезпечного механізму, і придумує їх той учений, котрий знає, як влаштовано збунтований механізм.
Це була болісна робота. В рядках звичайних рівнянь, що їх щодня писав на аркушах паперу Громов, крилася німа загроза. І не тільки для Рессі. Якщо досконально розробити Заборонні Теореми, то можна зупинити всі у світі машини. Професор дуже добре розумів, які ризиковані розрахунки виконував. Проте він сподівався врятувати Рессі, не руйнуючи його.
Диспетчера Космосу терміново викликав диспетчер Океану. Лишилися ввімкненими морські траси й міста, космодроми й орбітальні станції. Чотири океани, ближній і дальній космос слухали короткий діалог. Капітани, космонавти, доглядачі морів та планет розуміли: якщо один диспетчер просить поради другого, значить, комусь потрібна термінова допомога.
— Астронавте, вибач, лише кілька секунд. Потрібна порада. Прийом.
— Зрозумів тебе, Командоре. Слухаю, Прийом.
— Асте, скажи, що ви робите, коли обривається лаг, космонавт утрачає зв’язок з кораблем, летить у відкритий космос і треба його спіймати?
Кілька секунд мовчання.
— Розрахувати орбіту польоту. Наздогнати того, хто зазнав аварії. Підхопити на льоту… Ні в якому разі — в зустрічному польоті: розіб’ється. Прийом.
— Спасибі, Астронавте. Відбій.
Усі, хто слухав короткий діалог, розуміли, що мова йде про врятування чийогось життя.
І ніхто не здогадався, що Командор виручає з біди рідкісну машину.
— Сироїжкін, чого ти так дивишся на мене? — Таратар, розгорнувши журнал, вибирав, кого б викликати до дошки. — Ти хочеш щось сказати? — запитав математик Сергія.
Сироїжкін ледь помітно кивнув головою.
— Гаразд, сьогодні я тебе не чіпатиму. Про геометрію Всесвіту розповість нам Віктор Смирнов.
Сергійко з гордістю оглянувся на товаришів. Дослід удався! Він подумки переконав Таратара, щоб той не викликав його до дошки!
Ніхто в класі поки що не знав про нові експерименти Сироїжкїна. Навіювання подумки не потребувало ніяких слів. Сергій з ранку не відкривав ще рота. Зате від нього струмували невидимі хвилі.
Для Макара Гусєва, що сидів попереду, Сергій вибрав дослід простіший.
“Гусаче, торкнись до голови, — повторював він про себе, свердлячи поглядом широченну спину Макара. — Ну!” Макар почухав п’ятірнею потилицю, обернувся до Сироїжкіна, позіхаючи, промовив:
— Голова чогось тріщить. Думок багато, навіть на сон хилить. Скільки там до дзвоника, Сироїго?
Сергій, глянувши на годинник, п’ять разів махнув рукою.
— Ти що, онімів? — глухим шепотом пробасив Макар. — Підкажи, якщо мене запитають.
Сироїжкін мовчки розсміявся.
“Ха-ха, думок, кажеш, багато. Це я тобі звелів почухатися. Перевіримо ще раз. — І він уп’ялив очі у Вовку Королькова. — Ану чхни, Професоре”.
Професор чхнув, не відриваючись від зошита, в якому писав якісь символи.
Тепер Сироїжкін зосередив усю увагу на Електроникові. Це було дуже важливо. Він збирав свою волю, щоб керувати не якимось там Макаром чи Вовкою, а машинами. Він, один тільки він навчився після тривалих тренувань концентрувати волю. Електроник — слабак у цих питаннях і нещасний відмінник, усе робить однаково добре. Іноді він, щоправда, пританцьовує і наспівує своє “балі-балі”, відволікаючись таким чином від нерозв’язних для нього питань. Ну то хай, аби тільки не перегорів!
Електроник немов відчув свердлячий погляд друга, підвів голову. По ледь помітному рухові губ Сироїжкіна він прочитав безмовний наказ: “Скажи що-небудь розумне…” Цієї хвилини біля дошки мимрив Вітька Смирнов, заплутавшись у геометрії Всесвіту. Електроник підняв руку.
— Мій асистент хоче щось поправити у відповіді товариша? — запитав Таратар.
— Так. — Електроник устав. — Як відомо, — скрипуче сказав він, — не удар яблуком по голові спонукав Ньютона здогадатися про притягання тіл, а математично вивчені ним закономірності руху планет.
— Натяк ясний? — запитав математик Смирнова, ховаючи усмішку в вуса. — Сподіваюся, ти розвинеш свою думку, Електроиику.
Асистент учителя скрипучим голосом став говорити про різні моделі Всесвіту, й учні в класі притихли, уявляючи, як вони потрапляють у химерні світи, а Сироїжкін тим часом не слухав Електроника: він концентрував усю свою волю. Настала вирішальна хвилина його досліду: блискавкою своєї думки він був готовий пробитися до далекого Рессі…
“Рессі, це я. Відповідай!” Промінь його погляду-думки проник крізь шкільні стіни, полетів у Всесвіт, несучи наказ зниклому Рессі.
І хоч від сильного напруження в очах винахідника пливли вогненні круги, він вирішив перевірити керування на відстані. Решту енергії можна було витратити на Електроника.
“А тепер скажи яку-небудь дурницю”, — зажадав про себе Сироїжкін. Губи його ледь помітно ворушилися, й Електроник миттю відгадав команду й замовк, затнувшись на півслові.