— Виходьте.

З дверцят, химерно зігнувшись, з’явилася масивна постать.

Чоловік вивів за собою собаку на повідку.

— Рессі!

Командор зупинив хлопців помахом руки.

— Прошу познайомитися, — уривисто сказав Командор. — Пан Мік Уррі, головний адміністратор лабораторій фон Круга. Професор Гель Іванович Громов.

— Ми знайомі, — іронічно відповів Громов.

А Мік Уррі, кинувши насторожений погляд, підтвердив:

— Зустрічалися.

— Тим краще. Пана Уррі затримано на яхті “Альбатрос”, коли… е-е… як би м’якше сказати… коли він привласнював собі чужі цінності.

— Може, пірати — родичі пана Командора? Чи знайшли власників стародавніх суден? — понуро сказав дотеп Мік Уррі.

Командор рвучко обернувся:

— За Кодексом Океану стародавні затонулі кораблі належать державі. Ви разом з вашим хазяїном відповідатимете по всій суворості закону.

— Треба ще довести… — пробурмотів Уррі.

— Так що панові Уррі нічого втрачати, — голосно мовив Командор, не звертаючи уваги на репліку адміністратора. — Крім ось цього собаки…

Кудлатий тер’єр спокійно сидів біля ніг адміністратора. Він і вухом не повів, ніби йшлося не про нього.

— Це мій. — Мік Уррі сіпнув за поводок. — І звуть мого пса, до вашого відома, Індекс…

— Це Рессі! — дзвінко сказав Сироїжкін і оглянувся. — Правда, Електронику? Правда, Гелю Івановичу?

Професор Громов та його учень мовчки дивилися на Рессі.

— Рессі, до мене! — наказав Сироїжкін і ступив крок уперед.

— Не підходь, — хрипло попередив Уррі.

— Вирішуйте самі — Рессі чи Індекс. Тут я вам не суддя. Підводного плавця я піймав на прохання професора Громова. Доти ніколи його не бачив, — закінчив Командор і відійшов убік.

В тиші залу прозвучало слабке дзижчання — це Електроник бурмотів команди для Рессі. А вслід за дзижчанням — гучний гавкіт. Рессі, ошкірившись, шалено гавкав на своїх колишніх господарів. Мік Уррі ледве стримував собаку на поводку.

— А що я казав! — хрипів Мік Уррі. — Можете забиратися геть. Усі. Поки цілі.

— Звідси не вийде ніхто без мого дозволу, — твердо сказав Командор.

І, мов у відповідь на його слова, Рессі з тріском розпустив прозорі крила й, вирвавшись з рук здивованого Уррі, злетів аж під склепіння. Всі задерли голови до блакитної стелі, а помічники диспетчера схопилися з місця. Вперше в Центрі Світового Океану ковзала така незвичайна істота.

— Продовжувати зв’язок з кораблями! — наказав Командор помічникам. І потім звернувся до адміністратора: — Вгамуйте його. Він заважає працювати.

Уррі лише посміхнувся, спостерігаючи жарти свого Індекса.

— Він нас не визнає, — пробурмотів Сироїжкін. — Електронику, як же це так? Доне, ти ж бачив, який він слухняний. Ти його впізнаєш?

Дон кивнув, а Електроник скрипучо сказав правду:

— Він вилучив нас із пам’яті.

Гель Іванович стежив за Рессі, який ширяв угорі. Потім він витягнув з кишені блокнот, написав щось на аркушику, вирвав його, простягнув Електроникові:

— Прочитай.

І поки Електроник монотонним гучним голосом вимовляв формули, професор задоволено спостерігав, як Рессі поступово знижується і ховає крила, перетворюючись на звичайного собаку; як він м’яко стрибає згори на всі чотири лапи й підходить до Мікка Уррі, сторожкий, недоступний, — ще не Рессі, але вже й не Індекс.

Командор звернувся до професора:

— Я бачу, ваш урок пройшов не без користі… Велике спасибі.

— Поки що так. Однак не забувайте, що в нашій дискусії бере участь ще один співрозмовник.

— Хто?

— Манфред фон Круг.

Фон Круг, сидячи біля пульта машини, не чув, звичайно, свого імені. Діставши сигнал небезпеки від Індекса, він увімкнув екран і спостерігав боротьбу моделі з невідомим противником. На екрані дві точки носилися всередині замкнутого простору, який означав зал, підводний дім або глибинний корабель. Ясно одне: Індекс намагається вирватися на волю, щоб знову стати невловимим. Фон Круг, натискуючи на кнопки електронної машини, перебирав різні варіанти гри. Він був ладен пожертвувати своїм помічником і яхтою “Альбатрос” з усіма її знахідками, аби тільки лишився Індекс. З такою універсальною моделлю можна починати будь-яку нову справу на порожньому місці…

Коли Мік Уррі привіз із Індії сталевий капкан, доктор насамперед став змінювати пам’ять Рессі. На машину посипалися електричні розряди. Рессі вийшов із сталевого ящика з іншими законами всередині своїх електронних схем, і головними сигналами для нього стали: новий хазяїн, його помічник, велика електронна машина. Кругівська машина віднині давала йому команди на відстані в тисячі кілометрів; іноді до неї приєднувався сам господар чи помічник. І все.

Індекс виконував завдання так само сумлінно, як і колись, — від кінчика носа до хвоста це був чіткий механізм, і в постійно змінюваному візерунку його пам’яті ніколи більше й не поставали картини колишнього життя. Коли його оточили підводні кораблі й небезпека відродила в схемах якийсь старий зв’язок, він, послухавшись поради Електроника, ні на секунду не згадав свого попереднього володаря, як, до речі, і свого справжнього імені. І, відгукуючись на позивний “Індекс”, Рессі робив приємність фон Кругу.

Зараз фон Круг, єдиний хазяїн Індекса, турбувався за свою невловиму модель. Світна точка, покружлявши всередині кулі, застигла. Хтось — дуже сильний противник — втручався у дії Індекса, примушував не підкорятися наказам кругівської машини. “Але хто? Громов? Лише він один знає будову моделі, може керувати нею…” Фон Круг іронічно скривив губи. “Якщо це сам пан професор, він дістане зараз наочний урок від свого колишнього винаходу…” Пальці доктора нервово забігали по кнопках, піднявши Індекса на страусових ногах і кинувши його на противника.

Точка на екрані ковзнула до невидимого бар’єра, який розділяв учасників гри, а потім повільно відкотилася назад.

“Спокійно, — промовив фон Круг, — боротьбу не закінчено…” Він стукав по столу, не наважуючись на крайній вихід. Сильний удар струмом напевне заспокоїть невидимого ворога. Скандал? А хто знає, що саме він, доктор Круг, за тисячі кілометрів керує Індексом? Кінець кінцем, це тільки машина, й краще не мати свідків її дивних дій…

Фон Круг поворушив точкою на екрані, переконавшись, що він володар унікального Індекса. Тонкий палець натиснув кнопку.

Коли з пащі Індекса виліз сталевий бур і Громов крикнув якісь слова, ніхто в диспетчерській не зрозумів одразу, щo сталося. Індекс, що біг до професора, раптом метнувся вбік, і наступної миті блиснула іскра сильного розряду, погасло світло, запалилася синя аварійна лампа. Океани враз потемніли, кораблі зникли, капітани за хвилину позбавились диспетчера. Командор викликав чергових електриків.

Мік Уррі стояв зблідлий, добре розуміючи, наскільки небезпечний був Індекс кілька хвилин тому. Уррі зітхнув, помітивши двох морських інспекторів, які зайшли до залу.

— Відведіть його, — сказав Командор інспекторам. — І потім, заберіть, будь ласка, оце.

Спалахнуло світло, пробудивши океан, і всі побачили, що Командор показує під стіл, де лежав нерухомо собака.

— Не чіпайте його! — прозвучав дзвінкий хлопчачий голос, схожий на крик болю. — Це Рессі! Ні за що не віддам Рессі!

Сироїжкін, пірнувши під стіл, бережно взяв на руки кудлатого Рессі, Електроник тієї ж секунди опинився поряд; продзижчали його команди для Рессі.

— І навіщо я крикнув? — звинувачував себе Громов. — Коротке замикання! Як же я не здогадався, що він, звернувши, наштовхнеться на провід…

Командор дивився на хлопчаків із собакою.

— Яке основне правило вашої машини? — запитав він професора.

Замість Громова квапливо відповів Електроник, ніби від його слів залежало життя Рессі.

— “Чітке виконання наказів хазяїна. Самостійність і свобода дій допомагають моделі дотримуватись основного правила…”