— Не знаю, — сказав він. — Я саме стояв на пероні.
— І я.
— Тоді щось блиснуло — і враз я опинився тут. Мабуть, це якісь чоловіки з Марса, чи Венери, чи ще звідки.
Мардж закивала головою.
— І я так думаю. Летючі тарілки, чи що… Ви злякалися?
— Ні. Аж чудно. Мабуть, здурів, а то б злякався.
— Комедія. І я теж не злякалась. Господи, ось одне сюди суне. Як воно до мене доторкнеться, я закричу. Дивіться, які руки, наче черв’яки. А шкіра, вся в зморшках і в слизові. Мене аж нудить.
Ботакс, хитаючись, підійшов і сказав рипучим і пронизливим голосом, по змозі наслідуючи людський:
— Істоти! Ми вас не скривдимо. Ми тільки попросимо вас взаємодіяти, коли ваша ласка.
— Ти ба, воно балакає! — здивувався Чарлі. — Як це — взаємодіяти?
— Між собою. Одне з одним, — пояснив Ботакс.
— Гм… — Чарлі глянув на Мардж. — Ви розумієте, чого він хоче, дамочко?
— Нічого я не розумію, — гордовито відказала вона.
Ботакс ще раз пояснив:
— Я хочу сказати, щоб ви… — і він ужив короткого слова, яке чув одного разу: воно теж означало ту взаємодію.
Мардж почервоніла й вереснула на все горло:
— Що таке?
Ботакс і капітан Гарм затулили руками слухові цятки на боках, що нестерпно заболіли від пронизливого голосу.
А Мардж торохтіла обурено:
— Що це таке! Я заміжня жінка! Якби це мій Ед почув, він би вам сказав! А ти, розумнику, — вона сіпнулась до Чарлі, перемагаючи гумовий опір середовища, — я не знаю, хто ти, але якщо ти думаєш…
— Бог з вами! — розпачливо запротестував збентежений Чарлі. — Мені воно й не в голові. Я й не думав про щось таке. Я теж чоловік жонатий, у мене троє дітей.
— Що сталось, досліднику Ботаксе? — спитав капітан Гарм. — Які жахливі звуки!
Ботакс відповів ліловим спалахом збентеження.
— Та знаєте… У цієї взаємодії дуже складний ритуал. Спочатку вони ніби опираються їй. І це підсилює дальший ефект. Після цієї початкової стадії слід здирати оболонки.
— Вони мусять обдирати одне одного?
— Та ні, не зовсім. На них штучна шкіра, і вона скидається безболісно. Отож її й треба скидати. Особливо з меншої форми.
— Ну, гаразд. Скажіть їй, хай вона скине із себе шкіру. Але в цьому мало приємного, Ботаксе.
— Ні, навряд чи слід казати меншій формі, щоб вона скидала з себе шкіру. Мабуть, краще точно дотримуватись ритуалу. Ось у мене є уривки з тих космічних оповідань, про які дуже схвально висловлювався «Любитель розваг». У цих оповіданнях шкіру знімають силою. Ось тут описано такий випадок: «І він, немов шалений, почав здирати одяг зі стрункого дівочого тіла. На мить він відчув щокою тугий, теплий дотик її напівоголених грудей…» — і так далі. Розумієте, оте здирання, усунення силоміць діє як збудник.
— Грудей? — перепитав капітан. — Я не розумію цього спалаху.
— Та я придумав його, щоб позначити оті опуклості на передній верхній частині тіла меншої форми.
— Зрозумів. Ну гаразд, скажіть більшій формі, хай здере шкіру з меншої. Яка це все гидота!
Ботакс обернувся до Чарлі.
— Сер, — сказав він, — здеріть одяг зі стрункого дівочого тіла, будьте ласкаві. Я звільню вас із силового поля, щоб ви могли це зробити.
Очі в Мардж зробились аж круглі від гніву, і вона розлючено шарпнулась до Чарлі.
— Ану спробуйте! Не смійте й доторкнутись до мене! Сексуальний маніяк!
— Та що ви! — жалібно відказав Чарлі. — Хіба це я придумав? Невже ви гадаєте, що я здираю одяг з усіх жінок підряд? Слухайте, — звернувся він до Ботакса, — у мене жінка й троє дітей. Як вона дізнається, що я здираю з когось одяг, то голову мені розіб’є. Ви знаєте, що вона витворяє, коли я тільки гляну на іншу? Слухайте!…
— Він і досі не хоче? — нетерпляче спитав капітан.
— Очевидно, — відказав Ботакс. — Незвичне оточення, мабуть, подовжує цю стадію взаємодії. Оскільки вам неприємно, я сам виконаю цю частину ритуалу. В науково-фантастичних оповіданнях часто пишуть, що це робить інопланетянин. Ось, наприклад, тут, — він погортав свої нотатки, шукаючи потрібної, — описана така істота з іншої планети, неймовірно огидна. Бачте, в тутешніх істот такі недоладні уявлення. Їм і на думку не спаде уявити собі вродливі створіння з гарною слизовою оболонкою, як у нас…
— Ну, давайте вже, робіть що треба! — перебив його капітан. — Бо ви згаєте цілий день.
— Гаразд, капітане. Тут сказано, що прибулець із космосу «підступив до дівчини й ухопив її в обійми. Вона істерично закричала, а щупальця вже дерли на клапті її спідницю». Розумієте, ці істоти кричать від збудження, коли з них стягують шкіру.
— Ну то швидше, Ботаксе, стягуйте. Але, будь ласка, не дозволяйте їй кричати. Від цих звуків мене дрож б’є.
Ботакс ввічливо сказав Мардж:
— Коли ваша ласка…
Плескатий, мов лопаточка, палець потягся до застібки на спині в жінки.
Мардж розпачливо засіпалась.
— Не торкайте мене! Не торкайте! Обмажете своїм слизом! Ця сукня в Орбаха коштує двадцять чотири долари й дев’яносто п’ять центів. Не підходь, потворо! Дивіться, які в нього очі! — Вона аж засапалась, ухиляючись від незграбної руки інопланетянина. — Слизька, баньката потвора! Я краще сама скину, чуєш? Тільки не торкайся своїм слизом, ради бога.
Вона розстебнула блискавку й злісно шепнула до Чарлі:
— А ви не дивіться!
Чарлі покірливо знизав плечима й заплющив очі.
Сукня впала додолу.
— Ну, що? Ви задоволені? Капітан Гарм із досади зціпив пальці.
— Оце ті «груди»? А чого друга істота відвернула голову?
— Це опір. Нехіть, — пояснив Ботакс. — Крім того, груди ще прикриті. Треба зняти й інші оболонки. Оголені груди — дуже сильний збудник. Їх завжди змальовують як «кулі з слонової кістки», «білі чаші» тощо. У мене тут є малюнки — візуальні зображення — з обкладинок фантастичних журналів. Перегляньте їх — і самі побачите, що на кожному є така істота з більш або менш оголеними грудьми.
Капітан замислено поглядав то на Мардж, то на ілюстрації.
— А що таке «слонова кістка»?
— Це матеріал, з якого складаються ікла одного виду великих напіврозумних істот на цій планеті.
— А… — Кольорова цятка над капітановими очима забарвилась у пастельну зелень задоволення. — Тепер розумію. Ця менша істота належить до войовничого племені, а це в неї ікла, щоб завдавати ударів ворогам.
— Ні, ні. Вони, скільки я знаю, зовсім м’які. — Маленька брунатна рука Ботакса простяглася до того, про що мовилось, і Мардж вереснула й відсахнулась.
— То яке ж їхнє призначення?
— По-моєму, — помітно вагаючись, сказав Ботакс, — для вигодовування дитинчат.
— То дитинчата їдять їх? — спитав уражено капітан.
— Та ні. В них виділяється рідина, яку споживають дитинчата.
— Споживають рідину з живого тіла? Тьху! — капітан прикрив голову всіма трьома руками, вихопивши третю, середню, так рвучко, що мало не збив Ботакса з ніг.
— Трирука потвора, слизька й баньката, — сказала Мардж.
— Еге ж, — погодився Чарлі.
— А ви не дивіться на мене!
— Та я ж не дивлюся.
Ботакс знову підійшов ближче.
— Скиньте, будь ласка, й решту.
Мардж сахнулась, притиснувшись до силового поля.
— Нізащо в світі!
— Ну то я сам скину.
— Не торкайтесь! Ради бога, не торкайтесь! Весь у слизу!… Ну гаразд, я скину, — прошепотіла вона й ненависно глянула на Чарлі, роздягаючись.
— Нічого не сталося, — сказав капітан глибоко невдоволено. — І екземпляр, видно, неповноцінний.
Ботакса вразив цей докір.
— Я привіз два повноцінні екземпляри. Що вам не подобається?
— Груди — не кулі й не чаші. Я знаю, що таке куля й чаша, та й на малюнках, що ви мені показували, вони зображені не такими. Там справді великі півкулі. А в цієї істоти якісь два клаптики сухуватої шкіри. І безбарвні якісь.
— Пусте, — заперечив Ботакс. — Це можна пояснити як природний варіант. Ось я її саму спитаю.
Він обернувся до Мардж:
— Пані, ваші груди неповноцінні?