Він чекав, поки вона підведе погляд, і коли це сталося, помітив, що Енджі не надто рада його бачити. Поки Майкл ішов до її столу, вона відкинулася на спинку стільця й поклала ногу на ногу. Спідниця в неї була така коротка, що Майкл з міркувань дотримання пристойності відвів погляд.

— Чого ти прийшов? — спитала вона. — Господи, ти на чорта схожий.

Майкл провів пальцями по волоссю. Від пробіжки сходами виступив піт. У легенях досі лишався дим, і він викашляв щось схоже на передсмертне хрипіння. Боже, такими темпами він дуже скоро приєднається до Кена в інвалідному візку.

— Можна тебе на кілька слів? — спитав він.

В її очах з’явився сторожкий вираз.

— Про що говоритимемо?

Майкл перехилився до неї через стіл, щоб його більше ніхто не почув.

— Ого, — сказала вона і відштовхнула його, підводячись. — Ходімо в коридор.

Він пішов слідом за нею, відчуваючи на собі погляди всіх працівників відділу. Насправді Майклу подобалося працювати в «моралі». Тут можна було спостерігати за дівчатами, відловлювати їхніх клієнтів і практично ніколи не доводилося казати батькам, що труп їхнього сина чи доньки виловили в Чаттахучі[7]. Він звільнився не тому, що так хотів. Його проблемою була Енджі. Вони не надто ладнали, і те, що вона погодилася з ним поговорити, можна тепер ставити в один ряд з найбільшими дивами світу.

Зайшовши в закапелок навпроти ліфтів, Енджі обсмикнула на собі спідницю. Коло неї тихо мурмотів і блимав лампочками старезний торговельний автомат.

— Ти прийшов поговорити про Алішу Монро? — спитала вона.

— Проститутка? — Він навіть не подумав про те, щоб зазирнути в її справу.

— Ти що, забув її? Ми ж кілька разів її забирали, поки вона не знюхалася з Малим Джі.

— Ага, — відповів Майкл, хоча даремно Енджі сподівалася, що він пам’ятатиме одну повію з тисяч, що їх вони заарештовували під час вікендових облав. У деякі суботи їм доводилося викликати автофургон лише для того, щоб доправити всіх дівчат до відділка. А перед дільницею вишиковувалися таксі й через кілька годин розвозили їх усіх назад на вулиці.

— Я тільки… — почав Майкл.

За спиною дзенькнули двері ліфта. Він озирнувся через плече й побачив Вілла Трента.

— Чорт, — пробурмотів Майкл.

— «Кіт-кат», — промовив Трент, і до Майкла не одразу дійшло, що той мав на увазі.

Трент підійшов до автомата і заходився копирсатися у кишені в пошуках дріб’язку.

Майкл вирішив бути чемним.

— Це Енджі Поласкі, — сказав він. І додав, наче це не було очевидно з її одягу: — Відділ моралі.

Трент саме вкидав монети в автомат. Він кивнув Енджі, але в очі їй не подивився.

— Доброго ранку, детективе Поласкі.

— Трент із ДжБР, — повідомив Майкл. — Його викликав Ґрір, щоб допомогти нам зі справою Монро.

Майкл уважно дивився на Трента й чекав, що той виправить його, скаже, що насправді Ґрір його не викликав, що він сам з’явився в кабінеті у лейтенанта. Але Трент лише водив пальцем по склу на автоматі, намагаючись прочитати код під батончиками «Кіт-кат», щоб набрати його на панелі керування. Він сильно мружився, і Майкл зробив висновок, що йому потрібні окуляри.

— Ой, блін, — пробурмотіла собі під ніс Енджі. — Е-шість. — Вона сама набрала код, постукуючи кричущо довгими накладними нігтями по пластмасових клавішах. — Я дістану матеріали на Монро, — сказала вона, звертаючись до Майкла.

Не встиг Майкл навіть подумати, що відповісти, а вона вже йшла в бік офісу. Він помітив, що Трент проводжає її поглядом, дивиться, як вона йде, похитуючись на високих підборах і погойдуючи стегнами.

— Я колись із нею працював, — сказав йому Майкл. — Вона нормальна.

Трент зняв обгортку з батончика і відкусив.

Майкл відчув потребу пояснити поведінку Енджі.

— Але трохи гонориста.

— Якби мені доводилося щодня так одягатися на роботу, я б теж був не білим і пухнастим.

Майкл спостерігав, як рухається щелепа Трента, поки той енергійно жує батончик, і шрам у нього на щоці проступає чіткіше.

— Звідки у вас цей шрам?

Трент подивився на свою руку.

— Пневматичний молоток, — сказав він, і Майкл помітив рожевий шрам, що біг по шкірі між великим і вказівним пальцями.

Майкл не цей шрам мав на увазі, проте підіграв.

— Ви на дозвіллі ремонти робите чи що?

— «Середовище гуманності». — Трент запхав останній шматок «Кіт-ката» собі в рот і викинув обгортку до кошика. — Інший волонтер ненароком стрелив у мене оцинкованим гвіздком.

Ще один шматочок головоломки для Майкла став на місце. «Середовище гуманності» було волонтерською організацією, що зводила будинки для малозабезпечених родин. Більшість копів рано чи пізно починали волонтерити. Працюючи на вулицях, вони забували про те, що існують і хороші люди. Тому цю рану в психіці намагалися загоїти, допомагаючи людям, які справді цієї допомоги потребували. Майкл до народження Тіма працював у сирітському притулку. Навіть Лео Донеллі й той волонтерив у місцевій команді Малої ліги, аж поки йому не сказали, що на полі курити не можна.

— Я хотів би побачити місце злочину, — сказав Трент.

— Учора вночі ми перетрусили її квартиру, — зауважив Майкл. — Думаєте, пропустили щось?

— Зовсім ні, — заперечив Трент. Майкл спробував був знайти в його словах якісь підступи, але марно. — Просто хочу відчути атмосферу в квартирі.

— Коли інші справи розслідували, ви теж таке робили?

— Так, — сказав Трент. — Робив.

Повернулася Енджі. Високі підбори клацали по вимощеній плиткою підлозі. Вона простягнула жовту теку.

— Це все, що я маю на Монро.

Трент не потягнувся по папку, тож її взяв Майкл. Розгорнув на першій сторінці й побачив фото Аліші Монро в профіль і анфас. Як на повію, вона була приваблива. Очі жорстко і з викликом дивилися в об’єктив. Вигляд у неї був роздратований — певно, подумки вже підраховувала збитки, скільки грошей втратить, поки не вийде під заставу.

— Її сутенер — Малий Джі, — повідомила Енджі. — Гидотний сучий син. Затримували за побиття, зґвалтування, замах на вбивство, є підозри, що замовив ще двох, але повісити це на нього не вдалося. — Енджі показала пальцем на свої передні зуби. — У нього тут золоті коронки з вирізьбленими хрестами, наче він у Ісуса свій пацан.

— Де він живе? — спитав Майкл.

— У Домівці, — відповіла вона. — Його бабця живе в одному корпусі з Алішею.

Трент знову вклав руки в кишені й дивився на Поласкі таким поглядом, наче вона була марсіанка з космосу. Його мовчанка дратувала, і всіма порами свого тіла він наче випромінював зверхність, немовби знав більше, ніж казав, і подумки насміхався з них через те, що вони не можуть самі здогадатися.

— Може, вам є що додати? — запитав у нього Майкл.

— Це ваша справа, детективе, — відповів Трент і звернувся до Енджі: — Спасибі за допомогу, мем. — У когось менш зверхнього його усмішка могла б зійти за щиру.

Енджі подивилася на Майкла, перевела погляд на Трента, потім знову на Майкла. Звела брову, ставлячи запитання, на яке Майкл не міг відповісти.

— Та нехай, — пробурмотіла вона, здіймаючи руку в універсальному жесті: все, баста.

Вона повернулася до них спиною, але Майкл цього разу був надто сердитий, щоб повитріщатися.

— У вас що, якісь проблеми? — спитав він Трента.

— Що-що? — Трента його тон начебто спантеличив.

— Ви збираєтеся тут весь день простовбичити чи за діло візьметесь?

— Я ж вам сказав… я тут лише як консультант.

— У такому разі я дам вам кілька порад, містере Консультант. — Майкл так міцно стиснув кулаки, що нігті ввігналися в долоні. — Не грайтеся зі мною.

Це попередження Трента нітрохи не злякало, хоча нічого дивного в цьому не було — зважаючи на те, що Майклові довелося закидати голову вгору, щоб його виголосити.

— Гаразд, — мовив Трент. І невимушеним тоном, неначе непорозуміння між ними владналося, запитав: — Ви не проти з’їздити в Домівку? Я хотів би відвідати місце злочину.