— Одинадцять… — лічив Тім. — Дванадцять…

— Від тебе тхне, як од попільнички, — зауважила Джина.

— Я не курив.

— А я не сказала, що курив. — Вона вкинула жменю пластівців у коробку і простягнула сину руку за наступною порцією.

— Чотирнадцять… — продовжував Тім.

— Мені потрібен був час. — Майкл розлив каву в чашки. — Лео хотів поговорити про справу.

— Лео хотів мати привід нажертися до всирачки.

— Ой-ой, — проспівав Тім.

— Пробач, маленький, — перепросила Джина сина, а тоді сказала вже значно м’якшим тоном: — Ти пропустив число. Куди поділося тринадцять?

Тім стенув плечима. Поки що він міг лічити лише до двадцяти восьми, та Джина завжди дбала про те, щоб він жодної цифри не пропускав.

— Іди вдягнися, Ба-Ба скоро прийде, — сказала вона сину.

Тім підвівся і пострибав геть з кухні, перестрибуючи з однієї ноги на іншу.

Джина вкинула пластівці в коробку і зі стогоном сіла. На цих вихідних вона відпрацювала подвійну зміну, щоб заробити трохи більше грошей. День ще навіть не почався, а вигляд у неї вже був геть змучений.

— Важке чергування? — запитав Майкл.

Вона сьорбнула кави й подивилася на нього крізь пару, що курилася над чашкою.

— Мені потрібні гроші на нового логопеда.

Майкл зітхнув і прихилився до стола. Попередній логопед лікувала Тіма, як могла. Малому потрібен був хороший фахівець, а хороші фахівці не входили у програму обов’язкового державного страхування.

— П’ятсот доларів, — сказала Джина. — Цього б вистачило до кінця місяця.

— Господи. — Майкл потер очі пальцями, відчуваючи наближення головного болю. Йому згадалися «БМВ» і «лінкольн», які він учора бачив біля будинку в Ґрейді. За гроші, на які було куплено ті машини, Тіма можна було б зводити до п’ятдесятьох хороших логопедів.

— Візьми з заощаджень, — сказав він.

Вона зневажливо пирхнула від сміху.

— Яких заощаджень?

Різдво. Вони витрусили всі відкладені гроші на Різдво.

— Я попрошу в лікарні ще одну зміну. — Вона підняла руку, попереджаючи його протест. — У нього має бути все найкраще.

— У нього має бути мати.

— А як щодо твоєї матері? — відбила вона.

Майкл міцно стиснув зуби, і на його обличчі з’явився затятий вираз.

— Я більше ні цента в неї не попрошу.

Вона поставила чашку на стіл, так грюкнувши, що кава вихлюпнулася на руку. Майкл не мав ані шансу на перемогу в цій суперечці — він знав, бо за останні п’ять років ця розмова відбувалася між ними мало не щотижня. Він працював понаднормово, намагаючись заробити більше, щоб у Тіма було все необхідне. Джина двічі на місяць відпрацьовувала зміни у вихідні, але щодо її роботи у свята Майкл був непохитний: у жодному разі. Він майже її не бачив. Іноді йому здавалося, що такий був її задум. Вони більше не були подружжям — вони стали партнерами, неприбутковою корпорацією, яка працювала задля покращення Тімового здоров’я. Майкл уже не пригадував, коли в них востаннє був секс.

— Учора ввечері дзвонила Синтія, — сказала Джина. Їхня розбещена сусідка. — У неї там дошка від підлоги відстала чи щось таке.

— Дошка відстала? — повторив він. — А де Філ?

Джина сперлася долонями на стіл і встала.

— У Ботсвані. Блін, Майкле, я не знаю. Вона спитала, чи зможеш ти її полагодити, і я сказала, що зможеш.

— А зі мною порадитися ти не могла?

— Хочеш — роби, не хочеш — не роби, — відрізала дружина, рвучко виливаючи недопиту каву в раковину. — Мені час вдягатися на роботу.

Він провів її поглядом до коридору. Такими були всі їхні ранки: Тім створював безлад, потім вони разом прибирали і спалахувала суперечка про якісь дурні поломки. Для повного щастя от-от мала приїхати Барбара. Майкл не сумнівався, що теща неодмінно знайде, на що поскаржитися: хай то біль у спині, мізерна сума чеку соціального страхування чи те, що він нагородив її розумово відсталим онуком. Останнім часом у неї з’явилася нова фішка: чіпляти на холодильник статті про синдром війни у Перській затоці — прозорий натяк на те, що Майкл в Іраку скоїв щось жахливе і за це на голови її рідних пала ця кара.

Майкл пішов у спальню і швидко вдягнувся. Душ він не приймав, щоб не йти у ванну і знову не зустрічатися з Джиною. Він побачив, що на під’їзну доріжку заїжджає Барбарина «тойота», і витяг з ящика для інструментів молоток. Потім прокрався через чорний хід, поки Барбара заходила через парадний.

Частина сітчастої огорожі навколо заднього подвір’я провалилася, бо під час останньої хуртовини на неї впало дерево, але грошей на те, щоб її полагодити, не було. Він перестрибнув через поламану секцію, обережно, щоб не зачепитися холошею штанів за погнутий метал і не впасти лицем додолу. Вдруге.

Він постукав у задні двері й зазирнув у вікно, чекаючи, коли Синтія відчинить. Та вона не квапилася: повільно йшла коридором у коротенькому ляльковому халатику, такому відкритому, що під ним було видно топик і стрінґи. Усе було біле, майже прозоре. Майкл подумав, де це носить Філа. Якби Джина відчинила Філу в такому вбранні, Майкл убив би її, не роздумуючи.

Повільно відмикаючи двері, Синтія нахилилася вперед і трохи оголила груди. Її довге біляве волосся впало на обличчя. Виріз у топику був такий низький, що Майклу було видно кінчики її рожевих пиптиків.

Майкл зважив у руці молоток, відчуваючи, як у голові народжується електричне дзижчання. Він повинен був розвернутися й піти, нехай сама лагодить свою дошку. Чорт, і цей Філ, мав він хоч колись приходити додому! Нехай би прийшов тепер.

Синтія відчинила двері й осяяла його усмішкою.

— Привіт, сусіде.

— Де Філ?

— В Індіанаполісі. — Вона демонстративно прикрила ротика рукою, наче позіхала від нудьги. — Продає гумові панчохи народу, щоб забезпечити мені стильне життя, до якого я звикла.

— Авжеж.

Він зиркнув понад її плечем. Кухня була схожа на свинарник. Раковина завалена тарілками з засохлою їжею, скрізь коробки з-під піцци, недопалки вивалювалися з переповнених попільничок. У склянці з помаранчевим соком (начебто) росла цвіль.

— Джина сказала, у тебе дошка відстала.

Вона хитро, по-котячому всміхнулася.

— Її треба підтягти.

Майкл поклав молоток.

— Навіщо ти їй подзвонила?

— Сусіди мають допомагати одне одному, — сказала вона тоном «це ж так просто». — Ти обіцяв Філу, що подбаєш про мене, поки його не буде вдома.

Філ мав на увазі інше.

Синтія взяла його за комір сорочки й затягла в дім.

— У тебе дуже напружений вигляд.

— Я більше не можу це робити.

— А що ти робиш? — Вона підтягнула його ближче до себе.

Він думав про Джину, про те, що вона більше й не дивиться в його бік, про те, як боляче було, коли вона його відштовхувала.

— Просто не можу.

Її рука щільно притислася спереду до його штанів.

— А мені здається, ще й як можеш.

Майкл затамував дух, його погляд помандрував вигином її маленьких грудей до тугих сосків. Він відчував, що мимохіть облизує губи, і думав, як приємно буде припасти до цих грудей ротом.

Вона розстебнула йому ширінку і ковзнула рукою всередину.

— Тобі подобається? — спитала, водячи великим пальцем по колу.

— Господи, — видихнув він крізь зуби. — Так.