Здавалося, гість, який вочевидь уже збирався натиснути на курок, завагався.
— Не вбивай… — з новою силою заблагав господар, повзаючи на колінах. — Я віддам… Скільки тобі заплатять за мене? Я дам тобі більше! У мене є гроші! Тільки пощади!
Бородань сперся однією ногою на стільчик, на якому щойно сидів, поклавши руку з пістолетом на зігнуте коліно.
— Гаразд, шість тисяч, — несподівано промовив він таким тоном, ніби звертався не до господаря, а до стін його квартири. І повторив: — Шість тисяч.
На обличчі господаря миттєво відбився зміст сказаного. Шість тисяч! Його не вб’ють! Гроші врятують. Йому можуть подарувати життя! Всього шість тисяч!
— Шість тисяч… — повторював він самими губами, схлипуючи і тремтячими руками роблячи якісь нерішучі рухи, наче не знаючи, за що взятися. Не встаючи з колін, він поповз ближче до кутка, ще раз озирнувся і заходився відривати плінтус від підлоги. Пальці його зірвалися і зламався ніготь, але болю він не відчув. Якби не тремтячі руки, він упорався б набагато швидше. Але гість нікуди не поспішав і не підганяв його. У самому низу стіни з’явилася щілина менш як півметра завдовжки і кілька сантиметрів заввишки. — Шість тисяч… Я дам тобі… десять! Трин… Чотирнадцять тисяч! У мене є майже п’ятнадцять! Це все, що я маю, тільки не вбивай мене…
Крізь щілину з пустотілої стіни-перегородки між кімнатами господар витягав одну за одною пачки грошей, запаяні в поліетилен. Нарешті пачки закінчились.
— Там більше нічого немає… — Він продовжував тремтіти. — Ви можете перевірити… У мене більше взагалі нічого немає! Ви казали шість тисяч, а тут… Все…
Він пхав руку в щілину, демонструючи, що там пусто.
— Фортепіано, — перебив бородань.
Інструмент стояв у протилежному кутку.
— Форте… Там нічого немає! — вигукнув господар. — Я чув, у піаніно часом ховають, але… Там нічого не сховано! Ви можете перевірити… Нічого!
На обличчі чоловіка з пістолетом жоден м’яз не ворухнувся. Не прочитавши з його виразу ніякої підказки, товстун, який уже сидів під стіною на підлозі, спробував зустрітися з ним очима. Бігме він не знав, що ще можна сказати цій людині. Проте перший жах якось минув.
— Ну, якщо вам треба, забирайте… Звичайно! Беріть собі і його… Форте…
Він несміливо штовхнув пакет з грошима по підлозі у бік бородатого. Той лише скосив на гроші очі й знову промовив ні до кого:
— Гроші не ті. Інструмент також…
Господар роззявив рота.
— Й-як… Як н-не ті? Що ви м-маєте на увазі? Це д-долари… Справжні… Купюри нові… Які ви хочете г-гроші? Кращих не буває!
— Шість тисяч карбованців, — голос незнайомця, як і погляд, був наче неживий.
— Карбованців… — повторив господар. — У мене стільки нема… Але ж… долари…
Він миттю підхопився на ноги, та від хвилювання заточився і мало не впав. Відкривши шухляду комода, витяг з-під білизни інші папірці й нерішуче простяг бороданю.
— Ось, тут усе, що є, трохи більше як дві тисячі, але долари кращі… — Він заходився відкривати бороданю Америку, поки той не промовив майже по складах:
— Це гривні. Я казав карбованці.
— Карбованці… — повторив господар.
Тепер у нього був такий вигляд, наче його почастували по голові чимось важким.
— К-карбованців давно н-немає… Д… де ж їх узяти? Та й на них ви нічого не купите! Зараз вони вже не ходять. А ось долари…
Напевно, він вирішив, що кілер не сповна розуму. Тон товстуна став запобігливим, наче він хотів підлеститися до того, хто погрожував йому зброєю.
— Фортепіано також не годиться, — без жодної емоції промовив гість.
— А… А яке вам потрібно?
— «Україна», чорне.
— Це краще! — захоплено вигукнув товстун, наче в нього лише тепер прорізався голос. — Це «Петроф»!…Найвідомішої фірми! Воно новісіньке! Його не можна навіть порівняти з «Україною»! Тут таке звучання! Я вам зараз п-продемонструю. Ви так мене перелякали, в мене руки тремтять… але ви тільки послухайте, як звучить…
І він, підскочивши до інструмента, відкрив кришку, але клавіш устиг лише торкнутися, так і не видобувши звука.
— Я не тямлю в цьому, — відрубав бородань. — Те, що ви пропонуєте, мені не потрібне.
Господар квартири наче знову вловив у монотонному голосі свого гостя якісь загрозливі нотки, тому в очах його промайнув переляк.
— Так… а… де ж мені взяти… я не… Я не зможу дістати з-зараз…
— А ти напружся. Напружся…
Лише тепер кілер глянув йому в очі. Їхні погляди зустрілися. Напевно, товстун побачив у них свою смерть, бо погляд його і вираз обличчя почали миттєво мінятися. Очі широко розплющилися, рука, що тримала пачку грошей, стислася, зминаючи купюри, а рот, хоч і роззявився, вимовити бодай слово вже був не ладен.
— Я… По…
Це виявилося ніби сигналом. Гість швидко підняв руку, і пістолет наче плюнув у живіт своєї жертви. Господар помешкання хапнув повітря, обличчя його перекривило, і він, відкинутий ударом кулі назад, осів по стінці комода на підлогу. Тепер його обличчя висловлювало німе здивування. Він часто дихав, хапаючи ротом повітря і гакаючи під час вдиху. Очі почали панічно блукати по стінах, ніби він сподівався відшукати там якийсь порятунок. Кілька разів він навіть мацнув підлогу, наче збирався перевернутися на бік, потім його руки обвисли. Дихання на якусь хвилину почастішало, потім стало нечастим і глибоким. Тепер він дивився на свого вбивцю байдуже і спокійно.
Чоловік у шкіряній куртці спокійно спостерігав за результатом своєї праці. Ноги жертви несподівано випросталися, пальці рук напружилися, після чого все тіло поступово розслабилося. Він більше не дихав.
Убивця зняв ногу зі стільчика і, ступивши кілька кроків, байдуже глянув на жертву. Рука з пістолетом ворухнулася, але контрольного пострілу він не зробив. І пістолет не полетів на коліна жертви. Натомість він поклав зброю у кобуру, застібнув блискавку і рушив до виходу. Але біля дверей загальмував і обернувся. На підлозі біля тіла лежав поліетиленовий пакет з грошима.
Він вагався недовго, повернувся і підняв пакунок з валютою. Гривневі купюри так і залишилися валятися на підлозі. Поміж них зупинилася і маленька блискуча гільза, викинута при пострілі з патронника. Кілер задер куртку, скрутив пакунок з доларами й запхав його за ремінь джинсів. Неквапно зігнувшись і відкинувши пальцем, ніби якийсь непотріб, п’ятдесятигривневу купюру, підняв блискучу гільзу й опустив до кишені. Погляд його зосередився на теці. Присівши на край стільця, він наступив кросівкою на її кутик і потяг пообтріпаний шкіряний хлястик. Брови його здивовано ворухнулися. У теці лежав закордонний паспорт. Новенький, з блискучими літерами на палітурці. З нього стирчав складений навпіл тоненький аркушик з якимись штампами. Це був квиток до Сполучених Штатів.
Дзвінок у двері різонув по вухах голосно і так несподівано, що він мимоволі здригнувся. Той, хто, здавалося, не мав нервів. Рука сіпнулася до зброї, та за мить він знову був собою. Документи опинилися в кишені, а кілер підвівся і завмер на місці. Дзвонити перестали, і відразу ж у двері загупали — голосно і наполегливо. Він стояв і чекав — знову спокійний та незворушний, лише пальці зручніше обхопили рукоятку зброї.
Двері почали здригатися, наче їх дійсно хотіли висадити. Раптом з-за дверей почувся галас суперечки, серед якого виразно розрізнявся жіночий голос. Гупання припинилося, а затим стихла і сварка. Стукнули двері під’їзду і ще одні — очевидно, квартири навпроти. Запанувала тиша.
Бородань ще раз озирнувся на труп господаря, сховав пістолет, тихо прочинив двері, оглянув порожній під’їзд і вийшов із помешкання.
Молодий чоловік з борідкою, у джинсах та шкірянці не був кілером-профі, проте ніхто з нечисельних пасажирів тролейбуса, придивившись до його худого і, здавалося, змарнілого обличчя, не помітив би навіть сліду хвилювання. За вікном пропливали будинки, проходили люди. Він їх не помічав. На одній із зупинок чоловік підвівся і вийшов у натовп. Проходячи повз урну для сміття, він непомітним рухом опустив туди зім’ятий папірець. Як для папірця він виявився на диво важким і, розштовхавши інші, з вигляду схожі на нього, впав на дно урни. У ньому були загорнуті ключі від квартири з трупом. Кілер загальмував. Рука його зробила зусилля, зминаючи в кишені щось тверде. Небагато людей викидають до урни закордонні паспорти із квитками до Сполучених Штатів, проте той, хто це зробив, не був схильний замислюватися над нестандартністю свого вчинку.