— Його очі… Господи, глянь лишень у його очі! Любчику, вони твої, твої! І погляд твій, такий проникливий і глибокий! Як тільки таке можливо?!

Любомир дивився на світлину, і в грудях защеміло… Так… Життя — це суцільне диво. Щодня воно приголомшує несподіванками, розкриває нові таємниці й доводить: МОЖЛИВО ВСЕ!

…Сліпучі сонячні промені заливали просторий кабінет УЗД жіночої консультації. Любка лягла на застелений клейонкою лежак і здригнулась від холодного гелю, котрий лікарка в білосніжному халаті налила на її оголений живіт і заковзала по ньому чимсь холодним. Добре, що коханий поряд — сидить на стільці, поруч із лежаком, і міцно тримає її руку, посміхається лагідно, в очах — хвилювання. Він так непокоїться за неї, аж серце її від цього стискається. Але так приємно… Так приємно відчувати його турботу, ніжність і відданість.

— Ось ручка… ще одна ручка… ніжки… — неспішно промовляла лікарка, уважно дивлячись на екран. — Ось голівка… Сердечко… Бачите? Бачите, як воно б’ється? — кивнула вона Любомирові, котрий теж пильно дивився у екран, час від часу зиркаючи на Любку. — Все в порядку, воно здорове. Це… хлопчик. Ось вам і доказ, дивіться, — посміхнулась вона.

Любомир стиснув міцніше Любчину руку, радісно всміхнувшись.

— А ось тут у нас… ще одне… здорове сердечко! — повідомила лікарка. — Це… теж хлопчик! У вас двоє здорових хлопчиків! Вітаю!

Вони вийшли з кабінету, бережно тримаючи в руці роздруківку — перше фото їхніх синочків. Любка дивилась на Любомира, і хвиля запаморочливого тепла розтікалась усередині. Подумати лишень: у ній зараз б’ється цілих три серця — її власне і двох їхніх діток! Неймовірно! А поряд… поряд б’ється четверте — палке серце її коханого чоловіка. Про що ще можна мріяти?..

…Любка відставила порожню чашку з-під кави на підвіконня і замислено глянула у вікно, за котрим уже завзято малювала своїми сліпучо-золотистими фарбами осінь: вона справді вагітна чи знов була під владою видіння?..

Слухай… ти чуєш Рондо? Осіннє Рондо місячної ночі. А ось і нічна вуличка… Ти бачиш? На небі красується місяць уповні… сяйво ліхтаря ледь освічує мокру від дощу бруківку… під ліхтарем — Він і Вона… Отже, Вона виплуталась?.. Виходить, що так. Вона ж сильна… А… звідки ж у неї сила — це лише слабка жінка?.. О, так сила — в Душі, а не тілі, хіба не ясно?.. А як же та незвідана химера, що з нею? Вона існує?.. Від неї нікуди не дітися, на жаль, але… не така вона вже й сильна, як удає із себе. Зачаїлася десь у своєму мороці в очікуванні нової жертви… То… химера вже не зачепить Їх?.. Їх — ні. У них тепер імунітет… А що воно таке — імунітет?.. Узагалі-то, по-різному, але їхній імунітет — то є Любов, то їхнє Рондо місячної ночі, що повторюється знову і знову. Ти чуєш? Дивовижно, правда?..

Квітень 2010 — вересень 2011

Словничок львівської ґвари

Бздура — дурниця.

Бісоватий — шалений.

Вар’ят — божевільний.

Влюляний — п’яний.

Гальба — кухоль.

Галабурда — авантюра, сварка, скандал.

Галюкати — кричати на когось.

Гратися — займатися сексом.

Дефіляда — прогулянка.

Дрантя — старий одяг.

Зашпортатись — перечепитись, заплутатись у чомусь.

Здибанка — зустріч.

Коцюрбатий — малого зросту.

Нездалий — нікчемний.

Пампулі — щоки.

Пляцок — солодкий пиріг.

Рейвах — розгардіяш.

Рипатися — шарпатися.

Свірк — дивак.

Стирка — повія.

Туманити — дурити.

Файно — добре.

Фіранка — штора.

Фортеп’яно — фортепіано.

Фраєр — мудак.

Цидулка — записка.

Цофнутий — дурний.