Коли звукове кіно повіло світові, що елегантна, аристократична Мері Превост говорить пролетарським бронкським баском, вона пішла. Напилася до смерті. Померла за замкненими дверима своїх апартаментів, і її зголодніла такса, Максі, жувала її не один день, перш ніж менеджер зволив постукати.

«Мері Превост перетворилася з найвидатнішої кіноакторки на корм для собак — отак», — каже міз Райт і клацає пальцями.

Кінозірка Лу Теллеген став навколішки над купою своїх публічних фото та газетних вирізок та розкраяв собі пузо парою ножиць. Джон Боверз зайшов у океан. Джеймс Мюррей стрибнув у Іст-Рівер. Джордж Хілл відстрілив собі голову з мисливської рушниці. Мілтон Сіллз спрямував свій лімузин у «поворот мерця»[32] на бульварі Сансет. Красуня Пеґ Ентвістл забралася на літеру «Н» в знакові «Hollywood» та кинулася назустріч смерті. «Дівчина з обкладинки» Квілі Андре спалила себе на купі своїх фото з журналів.

Трохи парфумів. Кілька рухів щіткою для волосся, — і я закінчила.

Міз Райт відкриває очі.

Ніякої отруєної вати в носі. Ніякого анального клапана. Блакитні контактні лінзи легко слизають на її очах. Зовсім не розрізані навпіл м’ячики для пінг-понгу.

Бездоганна блондинка Гітлера, блакитноока фантазія про секс-ляльку.

Міз Райт дивиться на своє відбиття над туалетним столиком. Крутить шиєю, щоб побачити свій правий профіль, лівий профіль. Каже: «Завжди є гірший спосіб врізати дуба…» Її пальці висмикують паперову хусточку з коробки, і її губи кажуть: «Я все життя прожила для себе». Обома руками вона туго натягає серветку та притуляє до неї губи. Промакує. Каже: «Мене, звісно, не порівняти з Джоан Кроуфорд».

Її губи відлипають від серветки, залишивши на ній ідеальний червоний поцілунок, і міз Райт каже: «Але, можливо, цього разу я зроблю щось для своєї дитини».

Сягаючи рукою по серветку, я питаю: «Для свого хлопчика?»

І міз Райт нічого не каже. Бере серветку, поціловану її ідеальними губами. Простягає мені брудну серветку.

Чувак із ведмедиком відвертається від мене боком, повертає голову в інший бік. Чувак думає, я не бачу, але мені видно, як із свого нафарбованого помадою рота він витягає пожований, зужитий гандон. Якийсь старий гандон, який він вдягав, чи якийсь, що він його на сцені знайшов, — мені не хочеться знати. Після того що я бачив у підарських порнушках, я не дивуюся, що їх заводить пожирання власної сперми. Будь-чиєї сперми.

Малий показує йому обидві пігулки, віагру та ціанід.

Чувак з ведмедиком вказує. Чувак знизує плечима та тицяє пальцем, кажучи: «Оця, я думаю».

Шейла тримає двері відчиненими, світло з майданчику сліпить нас. Шейла каже: «Номер 72, може, ви зволите нарешті до нас приєднатися… будь ласка».

Малий віддає того просякнутого сечею ведмедика. Пальці малого пофарбовані в чорне, шкіра на біцепсі та грудях, на косому пресі поплямована чорно-синім, кольору отих ушкоджень, які залишає саркома Капоші[33], підарський рак. Імена Барбри Стрейзанд чи Бо Дерек полиняли на всю його руку, і малий каже: «Дякую».

На телеках перед моїми очима проходить усе моє життя. На одноіму з них я якийсь там президент, засаджую свій інструмент то в першу леді, то в Мерилін Монро, поки мені врешті-решт не прострелюють голову, коли я їду по вулиці в авті з відкидним верхом. На іншому я юний рознощик піци, що приніс подвійну салямі до приміщення жіночого клубу.

Малий номер 72 підіймається сходами, де Шейла чекає на нього в прорізі дверей. На верхній сходинці він зупиняється та дивиться назад, такий тощавий у світлі всіх цих прожекторів. Шейла подає йому напівповну пляшку з водою, і він п’є її великими ковтками, за кожним випускаючи у воду бульбашки. Двері зачиняються, і він зникає.

Чувак із ведмедиком стискає край столу, прихилившись до нього, Я питаю його, чи його старий коли-небудь говорив з ним про секс.

Чувак з ведмедиком каже: «Не позичиш мені свій мобільний?»

Я питаю: для чого?

І чувак з ведмедиком каже: «Хотів би викликати підкріплення».

Звісно, в мене є телефон. У моїй спортивній сумці. Я простягаю його, розповідаючи, як у старшій школі зустрічався з дівкою на ім’я Бренда, справжньою лялечкою, цілковито незрівнянною лялечкою і водночас істинною леді.

Чувак із ведмедиком підносить телефон просто до свого носа, заливши місце тільки для пальця, яким тисне на кнопки. Скосивши очі, він каже: «Я слухаю…»

На іншому телеку я старий чудило, який дрючить якусь сестричку-волонтерку в будинку престарілих. У той самий час ще один телек показує мене у вигляді каб-скаута[34], який дере керівницю загону.

Базікаючи, я розповідаю, як бачив Бренду своєю супутницею життя, як ми одружимося, заведемо діточок, як ми з Брендою збудуємо будинок та состаріємо разом. Що завгодно, тільки б ми завжди були разом. Що я почував до неї, я так її кохав, що навіть не намагався її трахнути, так сильно, що не наважувався навіть полизати її цицьки чи засунути руку їй спереду в джинси. У нас була ота сама взаємна любов і повага.

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «Денні?» Усе ще чіпляючись за стіл іншою рукою, він каже: «Мені треба зробити термінове замовлення».

На другому курсі я кохав Бренду так сильно, що показав її фото моєму старому.

Отаким він був завжди: мій старий узяв знімок із моїх пальців. Подивився на нього, хитаючи головою. Віддав Бренду мені назад, кажучи: «Хіба такий тупак, як ти, заслуговує на таку красу?» Мій старий додав: «Малий, ця теличка зовсім, зовсім не твого рівня».

І я повідомляю, що хочу одружитися з нею.

У телевізорі я солдат, рядовий піхотинець, що ховається від японських бомб та дрючить гавайських кралечок на Гаваях у «Від неї до вічності».

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «Мені потрібен ескорт, просто зараз, будь-хто з членом, будь-якої раси чи віку, тільки б він міг дістати стояк, встромити, скінчити та звалити». Чувак із ведмедиком каже: «Ні, це не для мене». Чувак каже: «Я не буваю аж таким нетерплячим».

Коли я оповів про намір одружитися з Брендою, мій старий посміхнувся. Він посміхнувся та поклав руку мені на плече. Він питає: «Ти їй уже засадив?»

Я хитаю головою: ні.

І мій старий каже: «Хочеш знати певний спосіб трахнути дівку без зальоту?»

Чувак із ведмедиком ловить на собі мій погляд і каже: «Говори, я слухаю, присягаюся…»

Мій старий каже, що в давнину, до гондонів, протизаплідних піґулок і всього цього лайна, чуваки знали спосіб, як обійтися без зальоту: за мить після того, як спустив, коли член був усе ще глибоко там, оті стародавні чуваки знали, що треба трішечки підісцяти. Дозволити маленькій цівочці сечі витікти назовні. Сеча, сказав мій старий, містить достатньо кислоти, щоб убити сперму.

Він має на увазі насцяти прямо в неї.

Він каже, що Бренда і не помітить.

Мій старий каже, що ця хитрість — це така штука, яку всі турботливі татусі розповідають своїм синам. Це ніби спадок, який передається з покоління в покоління, і якщо в мене колись теж буде маленький хлопчик, я оповім йому те саме.

Той другий курс був останньою чудовою порою мого життя. У мене була дівчина, яку я любив. У мене був тато, який любив мене.

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «П’ятдесят баксів — це чи нічого». Чувак сміється і каже: «Ви ж, напевно, маєте якогось лузера, якого-небудь наркомана, який не полінується зазирнути за п’ятдесят баксів…»

Та ніч, коли я нарешті покохався з Брендою, вона була прекрасна. Ми розстелили коцик попід деревом із маленькими рожевими квіточками, тільки квіточки та зорі в нас над головами. Ми взяли пляшку вина, яку мій старий дав мені з такої нагоди. Шампанське. Бренда напекла шоколадного печива, і ми трохи захміліли та зайнялися коханням. Не так, як у фільмах, де член і піхва сходяться в смертельній борні, штрикаючи, і гупаючи, і ляпаючи, а радше так, ніби наші тіла шкірою розмовляли між собою. Запахами, смаками й дотиками ми дізнавалися все одне про одного. Казали те, чого не скажеш словами.