Перш ніж містер Бакарді починає підійматися, я лізу в свої труси, мацаючи між тугою, еластичною тканиною матні та обвислою шкірою на моїх яйцях. Кажу зачекати. І обмацуючи свої яйця, я підстрибки роблю один, два, три кроки туди, де стоїть містер Бакарді.

Я кажу, щоб він убив її. Убив цю суку Райт. Замочив її.

«Ви не можете вбити її, — заперечує Ден Баньян. — Я збираюся на ній одружитися».

Містер Бакарді закриває телефон, усе повторюючи: «Сраних двадцять баксів…»

Я кажу, щоб він затрахав її до смерті, як і планував. І кладу піґулку йому в долоню.

Ну що б ви подумали? Я ще навіть не одружився на Кессі Райт, а вже невдовзі стану вдівцем. Будь ласочка, кажу я актору 72. Будь ласка, хай скаже мені, що дав Бакарді просто цукерочку М&М.

«Ціаністий калій, — каже ренґлер, нахиляючись, щоб підібрати з підлоги серветку. — У природі міститься в коренях маніоки, що росте в Африці, використовувався для розфарбовування архітектурних креслень, у вигляді темно-синьої фарби, відомої як «берлінська лазур». Звідси й відтінок синього кольору ціан…»

Звідси, каже вона, і термін «ціаноз», який раніше використовували для змалювання синюватого відтінку шкіри в отруєних ціанідом. Повністю, цілковито, довічно мертвих.

На моніторах, що звисають по всій кімнаті, лункій та порожній, якщо не рахувати нас трьох, повногруда Кессі Райт грає сувору санітарну сестру, безгрішну та деспотичну у своїй накрохмаленій білій уніформі та зручних туфлях, яка приносить радість і свободу мешканцям чоловічої психіатричної лікарні тим, що робить їм усім мінети. Класичне доросле кіно під назвою «Пролітаючи повз пизду зозулі».

Я кажу, як сильно я люблю цей фільм.

І юний актор номер 72 цікавиться: «Про що це ви?»

Він розповідає, що там показують фільм про пітчера-скандалістку, яка здобуває можливість грати в чоловічій команді з софтболу завдяки тому, що смокче в товаришів по команді.

Я примружуюся, стаю навшпиньки та пильно вдивляюся в екран над нами, одна моя рука все ще чіпляється за краєчок складаного столу. Мій якір. Мій орієнтир у темній кімнаті.

Актор 72 каже: «Це кіно називається “Погані оргазми «Ведмедів»”. Він каже: «Ви що, сліпі?»

Неважливо, дав Бакарді пігулку Кессі чи ні, каже ренґлер, складаючи в стовпчики паперові склянки та напихаючи в них зім’яті серветки. Вона каже, що кінокомпанія, певно, вже має свій труп. Мрець іде. Один чоловік може скопититись щохвилини. Ціанід, повідомляє вона, рухається кровотоком у вигляді іонів, вступаючи в звя'зок із атомами заліза, що містяться в ензимі цитохромоксидази в мітохондрії м’язових клітин. Ця сполука так змінює форму клітини, що та більше не може поглинати кисень. Вражені клітини, переважно центральної нервової системи та серця, не можуть далі виробляти енергію.

Моє реаліті-шоу, після того як я та Кессі одружимося, — я питаю, як щодо назви «Секс-бомба та приватний хрін»?

Збираючи порожні пакуночки від чипсів, бгаючи та запихуючи їх до чорного сміттєвого мішка, ренґлер каже: «Більшість отруєнь ціанідом відбуваються трансдермально». Дивлячись на актора 72, вона питає: «Як почуваєшся?»

Слабкість? Втрата слуху? Млявість у руках? Спітніння, запаморочення або тривожність?

Саме ціанід убив 900 людей у масовому самогубстві в Джонстауні 1978 року. Ціанід убив мільйони в нацистських концентраційних таборах. Він убив Гітлера та його дружину, Єву Браун. Під час «холодної війни», в 1950-х, американських шпигунів забезпечували окулярами з товстими, незграбними оправами. У випадку викриття вони вміли з буденним виглядом покусювати гнуту дужку, в пластику якої знаходилася смертельна доза ціаніду. Це саме ті самогубні окуляри в роговій оправі, каже ренґлер, які надихнули Бадді Холлі та Елвіса Костелло на їхній фірмовий стиль. Усі ці молоді всезнайки зі смертю на власному носі.

У ту мить, коли ренґлер вимовляє «Джонстаун», актор і я дивимося на чашу для пуншу, напівпорожню — недокурки та апельсинові очистки плавають у рожевому лимонаді.

Я питаю про моє нове реаліті-шоу з Кессі: що як ми назвемо його «Парування під прикриттям»? Я питаю, чи це не надто пікантно для мережевого телебачення.

І актор номер 72 каже: «А що воно оте транс…»

«Трансдермально, — пояснює ренґлер. — Це значить “крізь шкіру”».

Змітаючи крихти ребром долоні, прибираючи зі столу, ренґлер повідомляє, що більшість отруєнь ціанідом стаються крізь шкіру. Вона пропонує юному актору: «Понюхай свою руку».

Малий підносить складену човником долоню до носа і втягає повітря.

«Ні, — каже ренґлер, — понюхай ту руку, в якій ти тримав піґулку».

Актор нюхає іншу руку, нюхає ще раз, і каже: «Мигдаль?»

Цей запах гіркого мигдалю — це ціаністий калій з піґулки, який прореагував із вологою на його долоні та утворив синильну кислоту. Отрута вже всмоктується в його кров.

«Треба просто помити руки», — радить актор.

І ренґлер хитає головою, кажучи, що це не єдине місце, де піґулка його торкалася. Не єдина спітніла точка на його тілі, помережена порами та нервовими закінченнями.

Я питаю про моє майбутнє реаліті-шоу із моєю майбутньою, ймовірно мертвою, дружиною: чому б нам не назвати його «Місис Круті Стегна та Пласка Ступня»?

Актор номер 72 переводить очі з ренґлера на свою мотню, притискаючи підборіддя до грудей, і каже: «Тільки не це».

Ренґлер витирає калюжку розлитої содової жмутком серветок.

Ренґлер збирає незужиті кондоми, червоні, рожеві та сині кондоми, й кидає їх у порожній мішечок з-під поп-корну.

Актор 72 знову нюхає свою руку, а тоді нахиляється. Іншою рукою він відтягає гумку своїх трусів. Нахиляється вперед, його хребет перетворюється на криву із бугрів під шкірою, актор довго втягає носом повітря. Він знову згинається й знову робить довгий, довгий вдих. Розпроставшись, він каже: «Я не можу нахилитися так близько».

Він каже мені: «Зробіть мені послугу, а?» Він просить: «Понюхайте мої яйця».

Ренґлер збирає жменями розсипані цукерки, льодяники, солодкий поп-корн та жувальну гумку, що катаються собі по столу.

«Благаю, — умовляє мене актор номер 72, — моє життя залежить від цього».

Ну що б ви думали? Це мало трапитися саме після того, коли я виявив, що насправді я гетеросексуал.

Якщо молодий чоловік їв цукерки, каже ренґлер, то, можливо, саме через це він так довго залишається в живих. Глюкоза є натуральним антидотом до отруєння ціанідом. Орієнтуючись на випадкові факти, глюкозу додають до ціаніду, щоб створити менш токсичні суміші.

Актор номер 72 кидається до столу та зупиняється біля моєї руки, яка все ще чіпляється за край. Його пальці починають судомно хапати залишки «Лемон-хедів» і «Скіттлзів», крихітних «Баттерфінґерів» і «Херші Кіссіз» та запихати їх до рота. Жуючи лакричні цукерки «Ред Вайнз» та «желебоби», з в’язким від цукру ротом, що плямкає слиною, актор номер 72 каже, повернувшись до мене: «Благаю». Крізь цілу купу м’ятних цукерок та шоколадних черепашок він просить: «Просто понюхайте мене, добре?»

Божевільний чернець, Григорій Распутін, який зваблював жінок із російського царського двору та маніпулював ними за допомогою свого, за чутками, 18-дюймового члена[35], ренґлер каже, що розпусний чернець пережив кілька замахів на його життя з використанням ціаніду, бо всі вбивці змішували отруту з чимось солодким: десертним вином, цукерками чи тістечками. Змішували токсин із його найефективнішим контрагентом.

На даний момент, каже ренґлер, Бренчу Бакарді треба просто помістити піґулку в Кессі Райт. Проковтне вона її чи це буде якось інакше, Кессі почне потерпати від запаморочення, помутніння свідомості, головного болю. Шкіра Кессі стане блідо-блакитною, а серце торохтітиме так, ніби хоче прогнати більше кисню, ніж клітини можуть засвоїти. Вона впаде в кому, отримає серцевий напад та помре за час, за який можна вимовити всього кілька слів.