Спускатися з восьмого поверху можна різними шляхами. Два роки назад вона вибрала найпростіший шлях, за що сьогодні платила подвійну ціну: на спуск пішло удвічі більше часу, ніж зазвичай.

А скільки триватиме підйом? Чи відважиться вона коли-небудь піднятися цими сходами?

(Знати б, скільки часу Бог піднімався на Голгофу?

І як Він відважився на ТАКЕ?)

На вулиці Олена намацала лавку і сіла. І тільки після цього роззирнулась довкола.

Світ залишився таким самим, як два роки тому. Тільки яблуня зісохла.

Від цього відкриття дужче заломило у крижах і загуло у голові.

Якби могла, то стала б перед мертвим деревом на коліна. А так — піднялася з лавочки, вийшла на газон і притулилась губами до порепаної сухої кори, під якою вже ніколи не заструмують весняні соки.

Неподалік пара, прогулючись з дитячим візком, дружно витріщила на неї очі.

Що вони знають? Цілувати мертвих — це давній ритуал прощання з ними.

(А тебе я не поцілувала, мам. Я не бачила, як тебе несли у труні, як опустили в яму, як засипали яму землею… Я нічого цього не бачила, — як можу повірити в це?

Фомо Невіруючий! Ти мене зрозумієш. Тобі потрібні були рани Бога, як доказ Його смерті, та Його живе тіло — як доказ Воскресіння. Ти не хотів вірити у перше і боявся повірити у друге. Ти простив Богові Його смерть лише тоді, коли переконався, що смерті немає. Не раніше.

Прощання і прощення — такі схожі слова.

Ми з тобою ще не попрощались, мам, не договорили, не…

Я пробачу тобі твою смерть лише тоді, коли ти прийдеш і скажеш, що Бог не брехав — смерті немає. Не раніше.)

Олена відняла обличчя від сухого дерева і подивилась угору.

ВОСЬМИЙ ПОВЕРХ…

Звідси, знизу, ця висота виглядала запаморочливо піднебесною, і тільки яблуня знала, що буває, коли піднебесся раптом обвалюється на землю.

— Перепрошую…

Олена здригнулась.

— Вам погано?

Олена повернулась.

Милосердна бабуся позадкувала.

— Ні, мені добре…

— Але…

— І у мене більше немає золота, щоб заплатити вам за добро, тому йдіть собі.

— Якась придуркувата…

Бабуся зникла з-перед очей. Одночасно з більшою частиною світу. Добре, що поруч була яблуня і не дала впасти.

(А в російських мелодрамах у подібних випадках поруч обов’язково опиняється твоє найбільше кохання і несе тебе на руках у рай.)

Олена підвела погляд до неба. Бог заслонив від неї свій рай сірими клубами хмар. Відчутно похолодало. Якщо вона не хоче замерзнути або дочекатись, коли повернеться її наглядачка, треба негайно рухатися. Осінь має так багато недоліків, за що її люблять? Вона ж любила зиму… колись, коли любити зиму було так просто.

Будинок залишився за спиною, а попереду був відкритий простір і вона, неначе хвора на аерофобію, пішла в обхід цього простору, вздовж смуги кущів і дерев. Не важливо як. Важливо, що вона пішла з замкненого простору геть.

Рано чи пізно вона знайде Того, Хто її воскресив, і подивиться Йому у вічі. І запитає про справедливість.

Олена все-таки озирнулась.

Коли залишаєш за спиною відчинену квартиру, відчуття таке, ніби залишив відчиненою свою душу. Нате, роздивляйтесь, мацайте, обнюхуйте. І не питайте, де власниця.

П’ятнадцять днів після кінця світу.

Палата нагадувала великий казан, у якому варяться грішники.

Шість ліжок. Відчиняється лише одна кватирка. Сморід змішаний з запахом хлорки.

Безперервний монотонний гул голосів час від часу змінюється стогонами і схлипуваннями. Скрипіння ліжок, чхання, кашель і гудіння допотопного апарату штучної вентиляції легень всюдисущні і всюдипроникні.

Санітарки з’являються, поводять шваброю по середині палати, злиють сечу з баночок, принесуть і заберуть судна, рознесуть убогу їжу і зникають.

Медсестри з’являються, пороблять уколи, перев’язки, поставлять крапанки, поміряють пульси і тиски і зникають.

Лікарі з’являються, послухають, постукають, запитають як самопочуття і зникають.

А людина цілодобово залишається сама серед людей. Відкрита, вивернута назовні, нездатна ні усамітнитись, ні нав’язати контакти за власним бажанням.

Ця людина, дивлячись на лікарню очима пацієнта, бачить усе не так і не таким, яким бачуть усі інші люди. Яким вона сама бачила усе раніше, коли була лікарем.

Лікарі — найгірші пацієнти. Вони занадто багато знають.

Тому вона боїться подивитися на себе і заплющує очі щоразу, коли натикається поглядом на своє тіло. Аж поки хтось не здогадується і не гукає через уся палату:

— Новенька, хіба тобі не час приймати знеболювальне?

Тоді медсестра приходить і докоряє:

— Чому ви мовчите? Треба говорити, коли вас болить.

А людина і далі не вірить, що це її тіло, і що воно може так її боліти.

Ліжко, на якому вона лежить, називається ортопедичним. Воно підняте в ногах для створення противаги. Тіло вкладене у положення «жабки»: ноги зігнуті і розведені в боки, лежать на драбинчатій шині. Через ліву стегнову кістку, ближче до коліна проведена металева спиця, від якої йде шнур, перекинутий через блок, а на кінці до нього прикріплений тягар вагою десять кілограм. Манжеткові тягарці по 3–4 кілограми охоплюють гомілки.

Екстензійний метод лікування переломів. По-простому — «витяжка». Хто лежав на ній, той навряд чи побажає таке найлютішому ворогу.

З лівого підребер’я виходять трубки-дренажі з вакуумним відсмоктувачем: стиснутий, мов гармошка, мішок поступово розправляється, наповнюючись кров’ю, що залишилась у череві після видаленої селезінки.

У сечовий міхур введений катетер, до якого збоку біля ліжка прив’язана баночка.

Справа під ключицею стоїть центральний венозний катетер, у який вливаються розчини.

На тілі — лише ситцева сорочка.

Людина пошматована, роздягнута і прикута до ліжка. Таке буває хіба в трилерах. Або в лікарнях.

На біржі їй запропонували перекваліфікуватись. На бухгалтера або маркетолога. Правда для цього потрібно було пройти додатковий курс навчання.

— Головне, що це безкоштовно.

— Але мені потрібна робота негайно.

— Поки що я вас оформлю, ви станете на чергу і якщо…

— Негайно — це не завтра і не післязавтра.

— А що ви хочете? Ви ж не закінчили інтернатуру. Можете працювати лише фельдшером, але вакансій у нас немає. Тут здорові не можуть знайти роботу. Яка у вас група? Третя? Я раджу отримати другу. З нею можна не працювати… А поки що йдіть у соціальні служби, попитайте когось із знайомих. Ви ж знаєте, як у наш час влаштовуються на роботу?

Вона знала. Місце лікаря коштує кілька тисяч умовних одиниць в залежності від престижності медичного закладу і можливості потім ці гроші відробити. А якщо згадати, що вступ до медуніверситету і щороку навчання у ньому теж забирають чималу суму, то відробляти ці гроші молодий спеціаліст буде довго і нудно.

Їй пощастило: її мама — головний лікар-епідеміолог у обласній санстанції і завдяки своєму службовому становищу знайома з усіма головними лікарями міста, тому місце реаніматолога для її дочки обійшлося вечерею в ресторані.

(Поправка. Її мама БУЛА лікарем-епідеміологом.)

…Коли після восьми місяців лікарняного Олена захотіла поновитися на інтернатурі і прийшла на місце своєї майбутньої роботи, її зустріли море усмішок, океан компліментів і чорна хмара невидимих бацил.

Інколи людині можуть зробити найскладнішу операцію, а вона — візьме і помре від банальної простуди.

Олена посміялась з усіма, послухала нові плітки і старі анекдоти, запевнила колег, що в Багдаді все спокійно, і з жахом подумала, що їй ще півроку ходити сюди на чергування, перш ніж їй дадуть спеціальність анестезіолога.

«А хто її просив кидатися з вікна? Сама винна…» — бацилами літало довкола Олени, коли вона на милицях йшла по лікарні.