— Вхід безкоштовний, дев’яносто батів за напої! — крикнув хтось йому прямо у вухо. Він рушив далі, але йому здавалося, ніби він стоїть на місці, прямо посередині цієї вуличної юрби, що коливається.

Він відчув пульсацію в животі, але не міг зрозуміти, чи це від музики, чи від биття серця, чи від гуркоту будівельної техніки, що цілодобово вбивала палі для нової швидкісної банг-кокської естакади через Сілом-роуд.

У вуличній кав’ярні одна дівчина в яскраво-червоній шовковій сукні, піймавши його погляд, показала на стілець поруч із собою. Але Харрі все йшов і йшов уперед, ловлячи себе на відчутті деякого сп’яніння. З іншої кав’ярні лунало ревіння телевізора, що висів у кутку: ішла трансляція футбольного матчу, і щойно забили гол. «Blowing bubbles…»[19] — заспівали два англійці з рожевими зашийками й підняли келихи.

— Заходь, blondie[20].

Висока, струнка жінка змахнула довжелезними віями, виставила вперед міцні груди й схрестила ноги таким чином, що вигляд облягаючих вузьких штанів, уже не залишав місця для фантазії.

— Вона ж катой, — вимовили за його спиною норвезькою, і Харрі обернувся.

Позаду стояв Єнс Брекке. Мініатюрна таїландка в тісній шкіряній спідничці висіла на його руці.

— Тут усе вражає: лінії, груди, вагіна. Деякі чоловіки віддають перевагу катой перед справжнім товаром. А чому б і ні? — І засмагле хлоп’яче обличчя Брекке опромінила білосніжна усмішка. — Є, щоправда, одна заковика: їхні штучні вагіни, звісно, не здатні до самоочищення, як у справжніх жінок. Коли це зміниться на краще, я сам спробую, що таке транссексуал. А ви самі що думаєте про це, інспекторе?

Харрі кинув оком на високу жінку, що пирхнула й повернулася до них спиною, тільки-но почувши слово катой.

— Я якось не подумав, що деякі з жінок тут зовсім і не жінки.

— Недосвідченому погляду легко помилитися, але зверніть увагу на кадик: його хірурги, як правило, прибрати не можуть.

Крім того, для них типові високий зріст, занадто зухвалий одяг, трохи агресивний флірт. І занадто вже розкішні. Саме це їх і видає. Їм не вистачає стриманості, вони схильні до надмірності у всьому…

Незакінчена фраза зависла в повітрі, немов якийсь натяк, але Харрі його не зрозумів.

— До речі, ви самі не схильні до надмірності, інспекторе? А то, дивлюся, ви щось кульгаєте.

— До надлишкової віри в західну техніку ведення бесіди. Що було, те було, але вже пройшло.

— Що саме пройшло — віра чи травма? — Брекке дивився на Харрі з тією ж невловимою усмішкою, як і після похорону. Так ніби завів із ним якусь гру.

— Сподіваюся, що вилікувався й від того й від іншого. Я їду додому.

— Так швидко? — Неонове світло падало на пітне чоло Брекке. — Бажаю побачити вас завтра в гарній формі, інспекторе.

На Суравонг-роуд Харрі піймав таксі.

— Масаж, сел?

Коли Нхо забрав Харрі біля «Рівер-Гарден», сонце саме зійшло й приємно світило на них серед присадкуватих будиночків.

Вони дісталися «Барклай Таїланд» до восьмої години, і всміхнений охоронець, із зачіскою під Джимі Хендрікса й аудіоплеєром у вухах, пропустив їх на підземний паркінг. Після довгих пошуків Нхо нарешті припаркувався на єдиному гостьовому місці, між БМВ й «мерседесами», просто біля ліфтів.

Спершу Нхо вирішив було почекати в машині, оскільки його норвезька обмежувалася словом «спасибі», якого Харрі навчив його за чашкою кави. На що Ліз із деяким викликом зазначила, що «спасибі» завжди виявляється першим словом, якого біла людина намагається навчити тубільця.

До того ж Нхо не сподобалося це місце: всі ці дорогучі тачки тільки притягають до себе крадіїв. Нехай паркінг й опоряджений відеокамерами, однаково не можна покластися на охоронця, судячи з того, як він стоїть й клацає пальцями в такт музиці з плеєра, поки відкривається шлагбаум.

Харрі піднявся на ліфті на десятий поверх і ввійшов у хол «Барклай Таїланд». Представившись, він глянув на годинник. І подумав, що доведеться почекати Брекке, однак секретарка повела його назад до ліфта, провела карткою по зчитувальному пристрою і натиснула на букву «П», пояснивши Харрі, що це «пентхаус». Потім вона вислизнула з кабіни, а Харрі почав підйом на небо.

Щойно двері ліфта відчинилися, як Харрі побачив Брекке, що стояв посеред кабінету на блискучому брунатному паркеті. Брокер, спираючись на масивний стіл із цінної деревини, притискав до вуха слухавку. Другу він притримував плечем. Усе інше в цьому приміщенні було суцільне скло. Скляні стіни, стеля, журнальний столик, навіть стільці й ті скляні.

— Ми ще поговоримо, Томе. Будь обережний, щоб тебе сьогодні не зжерли. І, як домовилися, позбудься рупій.

Із ніяковою усмішкою глянувши на Харрі, він підніс до вуха іншу слухавку, мигцем глянув на годинник, що миготів на дисплеї комп’ютера, коротко вимовив: «Так» — і поклав трубку.

— Що це було? — запитав Харрі.

— Це моя робота.

— У чому ж вона полягає?

— Щойно мені треба було забезпечити доларовий кредит для одного клієнта.

— Великий? — поцікавився Харрі, обводячи поглядом панораму Бангкока за склом: місто розкинулося перед ними, наполовину затягнуте смогом.

— Дивлячись із чим порівнювати. Гадаю, потягне на середній річний бюджет однієї норвезької комуни.

У цей момент задзвонив черговий телефон, і Брекке натиснув кнопку селекторного зв’язку:

— Прийміть повідомлення, Шено, я зараз зайнятий.

І відпустив кнопку, не чекаючи підтвердження.

— Багато справ?

Брекке розсміявся.

— Хіба ви не читаєте газет? В Азії валютна криза. Усі в штани понакладали й скуповують долари як божевільні. Банки й брокерські контори день у день стають банкрутами, і народ уже почав стрибати з вікон.

— Але не ви? — запитав Харрі, мимоволі потираючи поперек.

— Я? Я брокер, зі стерв’ятників.

І він помахав руками, зображуючи крила.

— Такі, як ми, заробляють гроші хай там що, поки тривають торги й люди продають і купують. Як кажуть, «Showtime is good time»[21], а зараз шоу триває цілодобово.

— Ви, виходить, круп’є в цій грі?

— Саме так, добре сказано, треба б запам’ятати. А інші ідіоти — просто гравці.

— Ідіоти?

— Звичайно.

— А я гадав, що ці трейдери досить спритні типи.

— Спритні-то вони спритні, але все одно круглі ідіоти. Вічний парадокс полягає в тому, що чим вони спритніші, тим більше метушаться на валютному ринку. Але ж вони краще за інших повинні розуміти, що постійно вигравати в рулетку неможливо. Нехай я не набагато розумніший за них, але я, принаймні, розумію такі речі.

— Виходить, ви, Брекке, ніколи самі не сідаєте за рулетку?

— Буває, я роблю ставки.

— А це не перетворює вас на одного з ідіотів?

Брекке простягнув Харрі коробку із сигарами, але той відмовився.

— Розумно. Смак у них огидний. Я курю їх тільки тому, що так треба. Тому що в мене є гроші.

Похитавши головою, він взяв сигару.

— Ви бачили фільм «Казино», інспекторе? Із Робертом Де Ніро й Шерон Стоун?

Харрі кивнув.

— Тоді ви пам’ятаєте сцену, де Джо Пеші розповідає про хлопця, котрий єдиний з усіх постійно заробляє собі гроші грою? Насправді він не грав, а робив ставки. На перегонах, на баскетбольних матчах й іншому. Це не те ж саме, що рулетка.

Брекке посунув скляний стілець до Харрі й сам теж усівся.

— Будь-яка гра — це везіння, а тоталізатор — ні. Тоталізатор заснований на двох речах: психології й інформації. Виграє найхитріший. Візьмемо хоча б того хлопця з «Казино». Він тільки й робить, що збирає інформацію: про родовід коней, про те, як пройшло тренування минулого тижня, що за корм їм дають, скільки важив жокей сьогодні вранці, — одним словом, всю інформацію, яку інші не в змозі зібрати, або добути, або перетравити. Потім він підсумовує її й створює картину того, які шанси на успіх у кожного коня й що роблять інші гравці. Якщо в коня високі шанси, він ставить на нього. У такий спосіб він і заробляє свої гроші. А інші їх втрачають.