Тому він навіть не помітив, що вода в басейні почала спадати, і коли жінка зістрибнула й підняла його, йому здалося, що це ангел з’явився за ним, щоб забрати на небо.

Решту часу він страждав на головний біль. Харрі сидів на стільці у квартирі, потім прибув лікар, взяв у нього кров і запевнив, що він здоровий. Можна подумати, Харрі потрібні були ці пояснення. Потім поруч з’явилася Ліз і стала записувати, що сталося.

— Що він робив у твоїй квартирі? — запитала вона.

— Гадки не маю. Може, хотів налякати.

— Він що-небудь взяв?

Харрі роззирнувся.

— Ні, коли вже зубна щітка як і раніше лежить у ванній.

— От базіка. Як ти себе почуваєш?

— Як із бодуна.

— Я оголошу його в розшук.

— Забудь про це. Іди додому й поспи.

— Не можу, раптом із тобою щось трапиться.

— Усе в порядку, хіба ти не бачиш? — Він потер руками обличчя.

— Це тобі не жарти, Харрі. Ти що, не зрозумів, що отруївся вуглекислим газом?

— Не сильніше, ніж середньостатистичний мешканець Бангкока, за словами лікаря. Я все знаю, Ліз. Іди додому, у мене більше немає сил розмовляти. Завтра я буду у формі.

— На завтра ти вільний.

— Як хочеш. Тільки йди, прошу тебе.

Харрі проковтнув таблетки, які йому дав лікар, і відразу заснув без будь-яких сновидінь. Його розбудив дзвінок Ліз, ближче до полудня: вона запитувала, як у нього справи. Він пробурмотів щось нерозбірливе у відповідь.

— Я не хочу тебе сьогодні бачити, — повторила вона.

— Я тебе теж люблю, — відповів він і, поклавши трубку, підвівся й почав одягатися.

Такого спекотного дня цього року ще не було, і все Управління поліції потерпало від духоти. Навіть кондиціонери в кабінеті Ліз не допомагали. З облупленим носом Харрі став схожий на оленя Рудольфа. Він допивав уже третю літрову пляшку води.

— Якщо це називається холодною порою року, то що ж…

— Харрі, не треба, гаразд? — Ліз не вважала, що спека зменшиться, якщо про неї говорити. — Що в нас із Ву, Нхо? Є які-небудь сліди?

— Ніяких. Я серйозно поговорив із паном Соренсеном із «Тай Індо Тревеллерз». Він каже, що нічого не знає про місцезнаходження Ву і що той більше не працює в його компанії.

Ліз зітхнула.

— І в нас немає жодних ідей щодо того, що міг робити Ву в квартирі Харрі. Гаразд. Що із Брекке?

Виявилося, Сунтгорн поговорив із охоронцем будинку, де живе Брекке. Той дійсно згадав, що норвежець тоді ввечері повернувся додому десь за північ, але точний час назвати не міг.

Ліз поінформувала, що технічний відділ уже щосили обстежує квартиру й кабінет Брекке. Особливо ретельно вивчається його одяг і взуття, на предмет часток крові, волосся, волокон — чого завгодно, що могло б зв’язати Брекке з убитим або з місцем злочину.

— До речі, — повідомив Рангсан, — у мене є що розповісти про фотографії, які ми знайшли в кейсі Мольнеса.

Він прикріпив кнопками три збільшених знімки на дошку біля дверей. Незважаючи на те, що ці картинки вже так давно крутились у Харрі в мозку, що мали б перестати шокувати, тепер його занудило.

— Ми послали фото на експертизу у відділ статевих злочинів. Їм не вдалося встановити причетність будь-яких з відомих розповсюджувачів дитячої порнографії до цих картинок, — продовжував Рангсан і перевернув один знімок. — По-перше, вони надруковані на німецькому папері, що не продається в Таїланді. По-друге, зображення на них не дуже чіткі й нагадують скоріше аматорську зйомку, не призначену для поширення. Хлопці з технічного відділу поговорили з фотоекспертом, і той стверджує, що знімки зроблені з великої відстані за допомогою телеоб’єктива й що, найімовірніше, знімали ззовні. Він думає, що в кадр потрапила частина віконної рами.

І Рангсан указав на сіру тінь по краю знімка.

— Оскільки знімки не схожі на професійні, то можна говорити про появу нової ніші на порноринку, а саме про попит на підглядання.

— Що?

— У США торговці порнографією заробляють великі гроші, продаючи так звані приватні любительські відеозаписи, зроблені насправді акторами й операторами, які уникають усіляких професійних штучок, навмисно спрощують зйомку й відмовляються від послуг відомих фотомоделей. Виявляється, люди з більшою охотою платять гроші за те, що, як вони думають, знято в справжніх спальнях звичайних людей. Те саме стосується знімків і відеозаписів, зроблених нібито тайкома з вікон будинку навпроти, без відома й згоди учасників дійства. Подібна продукція саме й призначена для любителів підглядати, адже їх збуджує саме споглядання інших людей, котрі навіть не здогадуються про те, що вони під спостереженням.

— Або ж, — сказав Харрі, — ці фотографії могли бути призначені не для продажу, а для шантажу.

Рангсан похитав головою.

— Ми думали про це, але тоді можна було б ідентифікувати особистість чоловіка на фото. На типових порнознімках для продажу саме обличчя ґвалтівника приховане, що ми тут і бачимо.

Він указав на три фотографії. На них можна було розрізнити зад і низ спини чоловіка. Крім червоної футболки з нижньою частиною двійки й нуля, ніякого одягу на чоловікові видно не було.

— І все-таки знімки могли використати для шантажу, — знову заявив Харрі, — просто фотографові не вдалося зняти обличчя. Або ж він показав своїй жертві тільки ті знімки, де того не можна ідентифікувати.

— Стривай-но! — махнула рукою Ліз. — Що ти кажеш, Харрі? Чоловік на фото — Мольнес?

— Це лише версія. Його могли шантажувати, але він не зумів зібрати грошей через те, що вже був винен.

— Ну то й що? — запитав Рангсан. — Все одно у шантажиста не було мотиву вбивати Мольнеса.

— Можливо, посол погрожував йому поліцією.

— Піти в поліцію й заявити на шантажиста, щоб самому бути арештованим за педофілію? — підвів очі Рангсан.

Сунтгорн і Нхо ледь утрималися від сміху.

Харрі розвів руками.

— Але ж я сказав, що це тільки версія, ви її відкинули — гаразд. Інша версія полягає в тому, що Мольнес сам шантажист…

— …а Брекке — ґвалтівник, — закінчила Ліз і, підперши голову рукою, задумливо втупилася в простір. — Припустімо, Мольнес мав потребу в грошах, а в Брекке з’являється мотив для вбивства. Але це нам було відомо й раніше, так що нічого нового ми не отримуємо. Що скажеш, Рангсан, можемо ми відкинути, що на цих знімках саме Брекке?

Той похитав головою.

— Знімки настільки розпливчасті, що ми нічого не можемо відкинути, навіть якщо в Брекке є особливі прикмети.

— Хто готовий добровільно піти й оглянути зад Брекке? — запитала Ліз, викликавши загальний регіт.

Тут обережно кашлянув Сунтгорн.

— Якщо Брекке вбив Мольнеса через знімки, то чому ж він залишив їх на місці злочину?

Запала мовчанка.

— Цікаво, це тільки в мене відчуття, що ми тут сидимо і займаємося дурницею? — запитала нарешті Ліз.

Дзижчав кондиціонер, і Харрі подумав, що день буде не тільки спекотним, але й довгим.

Харрі зупинився у дверях тераси, що вела в посольський сад.

— Харрі? — Руна протерла очі, виходячи з басейну.

— Привіт, — сказав він. — Твоя мати спить.

Вона знизала плечима.

— Ми заарештували Єнса Брекке.

Він чекав, що вона зараз що-небудь скаже, запитає чому, але дівчина не вимовила ні слова. Харрі зітхнув.

— Мені зовсім не хотілося засмучувати тебе, Руно. Але я займаюся цією справою, і ти теж не можеш залишатися осторонь, тому я вирішив, що ми могли б трошки допомогти одне одному.

— Звичайно, — сказала вона.

Харрі безуспішно намагався розгадати її інтонацію. І нарешті зважився поговорити прямо.

— Я маю довідатися про нього більше: що це за людина, чи той він, за кого себе видає, і так далі. Мені треба почати хоча б із його ставлення до твоєї матері. Мені здається, у них все-таки велика різниця у віці…

— Ти думаєш, він її використав?

— Щось у цьому роді.

— А може, це моя мати використала його?

Харрі сів на стілець під деревом, але вона продовжувала стояти.

— Мати не хотіла, щоб я була присутня при їхніх зустрічах, так що я майже незнайома з ним.