Тут Харрі не витримав.
— Цілих двадцять хвилин!
— Подумаєш, плюс-мінус кілька хвилин, — знизав плечима Льокен.
Харрі все ще не міг оговтатися, хапаючи ротом повітря.
Потім обоє ввімкнули свої ліхтарики й уже рушили було у бік житлової частини будинку, як раптом під ногою в Харрі щось хруснуло.
— Що там таке? — посвітив він ліхтариком. На темній підлозі біліли якісь маленькі грудочки.
Льокен направив світло на білену кам’яну стіну.
— От трясця, Кліпра всіх обдурив. Примусив повірити, що будинок цілком зроблений із тику. Ну вже ні, тепер я остаточно перестав поважати цього хлопця, — з іронією зазначив він. — Рушаймо, Харрі, час іде!
Дотримуючись вказівок Льокена, вони швидко й методично обшукали весь будинок. Харрі зосередився на тому, щоб робити все як слід: запам’ятати, де лежали речі до того, як він їх зрушив; не залишати відбитків на білих дверях; стежити, чи немає шматочків скотчу, коли він відкривав шухляди й шафи. Пройшло майже три години, перш ніж вони нарешті сіли за кухонний стіл. Льокен знайшов кілька журналів із дитячою порнографією й револьвер, із якого не стріляли вже багато років. Він сфотографував знахідки.
— Цей тип дуже квапився, — сказав він. — У його спальні стоять дві порожні валізи, речі туалету залишені у ванній, а гардероб забитий одягом.
— Може, у нього була третя валіза? — припустив Харрі.
Льокен глянув на нього із бридливою поблажливістю. Немов бачив перед собою старанного, але не занадто вмілого новобранця, подумав Харрі.
— Жоден чоловік не стане тримати дві сумки з речами туалету, Холе.
Новобранець, подумав знову Харрі.
— Залишається ще одна кімната, — продовжував Льокен. — Замкнений кабінет на другому поверсі. Замок там — німецький монстр, його ніяка відмичка не бере.
Із цими словами він дістав із рюкзака лом.
— Я сподівався, що це не знадобиться, — заявив Льокен. — Після нас у дверях залишиться величезна діра.
— Нічого страшного, — заспокоїв його Харрі. — Схоже, я поставив його капці не на ту полицю.
Льокен усміхнувся.
Замість того щоб возитися із замком, вони за допомогою лома зняли двері з петель. Харрі втратив пильність, і важкі двері з гуркотом упали всередину. Вони завмерли, очікуючи окрику охоронця.
— Думаєте, він щось чув? — запитав Харрі.
— Та ні. У цьому місті на одного мешканця припадає стільки децибел, що на якийсь стукіт дверей ніхто й уваги не зверне.
Промені світла від їхніх ліхтариків забігали по стінах як жовті таргани.
Над письмовим столом висів червоно-білий прапор «Манчестер Юнайтед». Нижче красувався постер із усією командою.
Під ним — герб Манчестера, теж червоно-білий, із вітрильником, вирізаним із дерева.
Світло ліхтаря зупинилося на фотографії. На ній був чоловік із широкою усмішкою, масивним подвійним підборіддям й очима, що горіли веселощами. Уве Кліпра явно був із тих, хто любить посміятися. Світлі кучері розвівалися на вітрі. Схоже, знімок був зроблений на борту судна.
— Все-таки він не схожий на типового педофіла, — зазначив Харрі.
— Педофіл рідко виявляє себе, — сказав Льокен.
Харрі глянув у його бік, але був одразу засліплений ліхтарем.
— Що там таке?
Харрі повернувся. Льокен направив світло на сіру металеву шафку в кутку. Харрі моментально впізнав її.
— Я мав розповісти вам про це, — швидко почав він, задоволений, що нарешті теж може повідомити щось корисне. — Це магнітофон вартістю в півмільйона крон. Я бачив таку само штуку в кабінеті в Брекке. На нього записуються телефонні розмови, причому запис і час змінити не можна, так що й ці дані можна потім використати в суді. Необхідна річ, коли ти усно, по телефону, укладаєш мільйонні угоди.
— Дійсно необхідна, коли ти розмовляєш із людьми з найбільш корумпованої галузі у світі, та ще в найбільш корумпованій країні, — підхопив Льокен.
Харрі швидко переглянув папери, що лежали на письмовому столі. Перед ним були листи з логотипами й назвами японських та американських компаній, договори, контракти, проекти угод і поправки до проектів. У багатьох із них згадувалася фірма BERTS. Він звернув увагу на брошуру з назвою «Барклай Таїланд». Виявилося, що це фінансовий аналіз компанії «Пхуріделл». Він посвітив ліхтариком. І раптом завмер, помітивши дещо на стіні.
— Агов! Погляньте, Льокен. Мабуть, це ніж-близнюк, про який ви мені розповідали.
Льокен не чув, повернувшись до нього спиною.
— Чуєте, що я…
— Тікаймо звідси, Харрі. Негайно.
Харрі обернувся й побачив, що Льокен світить ліхтарем на коробочку, що висіла на стіні: на ній мигала червона лампочка. І в ту ж мить Харрі немов ткнули у вухо в’язальною спицею, — сирена завила так, що він майже оглухнув.
— Сигналізація з відкладеним запуском! — вигукнув Льокен, готуючись бігти. — Гасіть ліхтар!
Харрі стрімголов скотився слідом за ним по темних сходах. Вони рвонули до бічних дверей, що вели в гараж. Та ледь Харрі схопився за дверну ручку, як Льокен зупинив його:
— Чекайте.
Зовні почулися голоси й брязкіт ключів.
— Вони біля головного входу, — сказав Льокен.
— То давайте вибиратися звідси!
— Не можна, вони помітять нас, якщо ми зараз вийдемо, — шепнув Льокен. — А коли вони ввійдуть у будинок, ми хутко звалюємо з гаража, добре?
Харрі кивнув у відповідь. Смужка місячного світла, блакитна від скляної мозаїки над дверима, лягла перед ними на підлогу.
— Що ви робите?
Харрі опустився на коліна й підібрав з підлоги шматочки вапна. Він не встиг відповісти, як розчинилися парадні двері. Льокен відкрив двері в гараж, і Харрі вискочив геть. Пригнувшись, вони чимдуж рвонули через газон, й істеричне виття сирени поступово ставало слабкішим у них за спиною.
— Close call[34], — вимовив Льокен, коли вони вже опинилися по той бік стіни.
Харрі глянув на нього. У місячному світлі блиснув золотий зуб. Льокен навіть не задихався.
Розділ 40
Електрика перегоріла, коли Харрі сунув ножиці в розетку, тому вони знову сиділи при нерівному світлі стеаринової свічки. Льокен відкоркував пляшку «Джима Біма».
— Що кривитеся, Холе? Запах не подобається?
— Запах тут ні до чого.
— А смак?
— І смак відмінний. Ми із «Джимом» старі друзі.
— Зрозуміло, — сказав Льокен і перекинув у себе чарку. — Але тепер ви з ним не дружите?
— Кажуть, він погано на мене впливає.
— Із ким же ви приятелюєте тепер?
Харрі підняв пляшку кока-коли.
— З американським культурним імперіалізмом.
— Що, зав’язали?
— Восени пив пиво.
Льокен усміхнувся. Ласкаво й упевнено, як Ерік Бю у своїй телепрограмі.
— Виходить, он як. А я думав, чого це Торхус вибрав саме вас.
Харрі зрозумів, що йому зробили прихований комплімент і що Торхус звичайно вибирає набагато більших ідіотів. Що вибір пояснюється чимось іншим, ніж тим, що він негідний поліцейський.
Харрі кивнув на пляшку:
— Що, заглушає нудоту?
Льокен питально подивився на нього:
— Тобто допомагає на якийсь час забути про роботу? Забути про хлопчиків, про знімки, про все це лайно?
Льокен випив і налив ще. Зробивши ковток, він відставив склянку й відкинувся на спинку стільця.
— Я пройшов спеціальну підготовку, щоб справлятися із цією роботою, Харрі.
Харрі слабко уявляв собі таку підготовку.
— Я знаю, як вони міркують, що ними рухає, що для них приємно, яким спокусам вони піддаються. — Льокен дістав свою трубку. — Я розкусив їх уже дуже давно.
Харрі не знав, що сказати. І тому промовчав.
— Кажете, зав’язали? А ви здатні на це, Холе? Ви вмієте сказати «ні»? Як у тій історії із сигаретами — прийняти рішення й суворо його дотримуватися?
— Ну, в принципі, так, — відповів Харрі. — Проблема тільки в тому, що рішення ці виявляються не завжди гарними.
Льокен знов усміхнувся. А Харрі згадав старого друга, котрий усміхався точно так само. Друга він поховав у Сіднеї, але той все одно регулярно з’являвся до Харрі вночі.
34
Небезпечна пригода (англ.).