Ярчин тато, Дмитро, кликав її феєю, а вона така і була — мовби заворожена, витончена та безпорадна. Дмитро робив усе, що книжка пише, задля завоювання заворожених панн — він вклонявся її вроді і боронив від негараздів, тою ж таки вродою скликаних; у ньому, відтак, Неля знайшла собі ідеальну пару. Уже і пізніше, скільки років по шлюбі, а манера батькова не змінилася; Ярка бачила, як він ніс дружину на руках від самої зупинки (зламаний підбор — не абищиця!), а мама хихотіла йому в плече, раз по раз гордовито позираючи на закляклих сусідів.

Мама Ярчина була обдарована багатьма талантами; як лишень вона танцювала — спідниця пурхала, мов метелик! Вона і Ярку намагалася вчити, однак донечка вродилася у тому сенсі малим ведмежатком, і танго в її виконанні найчастіше завершувалося екстреним гальмуванням в канапу. Мама утім не сварилася — вона була тоді щаслива, і її радості якраз вистачало, аби бачити кумедний бік дрібних пригод. Мама ще й напрочуд добре малювала; вона за власним бажанням подалася вчитися на художника-декоратора, а по тому і роботу знайшла при будинку культури; коли приспівало свято, мама приходила додому, вимащена фарбами, клеєм, присипана блищиками — і як тоді було не повірити, що вона — істота неземна, оповита чарівними таємницями!

Ярка маму обожнювала, однак підібрала за татом трохи поблажливе до неї ставлення: Неля була ляклива, мов дитя. Вона, здається, навіть грози боялася, неабияк забавляючи цим чоловіка. Він оберігав її як міг, він жодного разу не дорікнув їй, коли втратила роботу за скрутних часів; він дорікав натомість собі, і той ні з ким не розділений тягар його, ймовірно, і занапастив.

По смерті чоловіка Неля опинилася мовби у невагомості, без жодної земної опори. Була, на щастя, жива іще баба Віка, цезарева вдова, що могла іще пособити двом легковагим феям — малій та дорослій. Невдовзі, тій же бабі Віці дякуючи, Неля знайшла роботу продавчинею на ринку; поволі по тому натхненна і таємнича панна Ярчиного дитинства почала обертатися на бляклу жінку, обтяжену картатими клунками. Вона часто хворіла, раз по раз підхоплюючи на ринку застуду; танці віднині поринули в забуття, а фарби та блищики — до сміттєвого бака.

Сягнувши уже підліткового віку, Ярка помагала матері на ринку; вона навчилася спритно рахувати та позбулася соромливості, що заважала успішному спродажу китайських майтків. Попри ці ринкові звершення, утім, мати й дочка не ставали ближчими; здавалося, рештки родинного тепла розпорошував протяг межи торгових наметів.

Одного разу, озброєна своїм скромним фінансовим досвідом, Неля наважилася на далекосяжну, на її погляд, оборудку. Саме тоді держава робила перші кроки назустріч загадковому та принадному капіталізму, і громадяни дістали нагоду й собі взяти участь у роздержавленні економіки, обмінявши свою мізерну частку на акції. На епічному тлі тогочасного шахрайства ця подія, звісно ж, не вартувала і згадки, однак Ярці відвідини фонду запали-таки у пам’ять, бо то була нагода зазирнути у новий, незнаний доти світ.

Офіс фонду був обладнаний на новітній манер — гладенькі білі стіни, ролети, ковролін, була навіть пальма у вазонку. Сяяли модерні меблі, блимала невідома техніка, викликаючи у прихожих забобонний страх. А що вже самі співробітники фонду! Блискучі мешти, стильний одяг, прикраси, парфуми! Узрівши всі ці пишноти, Ярка виразно усвідомила убогість власного вбрання та дикість манер; материна нахабність, обізнана ніби позитура, лише підкреслила сміховинність її потуг. Жінка-менеджер натомість виглядала, наче королева.

— Довіртеся нам, — упевнено мовила вона. — Ми подбаємо про ваше майбутнє.

Глузливий блищик сяйнув тоді у менеджерськім оці, однак мигнув і згас; панна переклала папери і переконливо, захоплено повідала про перспективи та дивіденди. Таке, мовби і сама, хоч-не-хоч, а заздрила грядущому багатству вкладників.

— А вони нас не надурять? — засмучена чужими пишнотами, вагалася Ярка.

Неля мовила серйозно:

— Вони у фінансах тямлять краще за нас. Я їм вірю.

І їх, звісно ж, надурили.

Доти Ярка не надто переймалася проблемами віри. Вона була занадто малою, аби захопитися ідеалами комунізму; нові ж ідеали, хоча й викликали симпатію, були занадто розмитими унаслідок численних викривлень та зловживань. У Ярки були її мрії, вона вірила мамі і татові; потребу у вірі глобальній, екзистенційній, вона розвинути просто не встигла. Того, проте, не можна було сказати про старших сучасників.

Щойно впали твердині матеріалізму, нові та старі віровчення палахнули, як пожежа на сірниковій фабриці. Іще свіжими були спогади про апокаліптичне буйство Білого Братства, раптову переконаність та паніку людей дорослих, зрощених на раціональних, нібито, ідеях. Навіть у Ярчиній школі велися розмови, аж керівництво змушене було кликати правоохоронців для духовної профілактики. Потреба у вірі набувала чудернацьких втілень — множились та репали, мов порхавки, всілякі трастові фонди, на сеанси гіпнозу самовільно збиралися стадіони, а дівчатка вирушали за незнайомцями, що обіцяли їм закордон.

Мама Ярчина, на щастя, не пристала до пастви Марії Деві, не спокусили її і велемовні Свідки Єгови; потреба у вірі, проте, таки змусила її шукати розради в храмі. Товаришки-продавчині якось покликали її до церкви, і там нарешті пропаща фея знайшла те, чого бажала найбільше — захист, чи то, бодай, віру у нього. Бог став її оборонцем, її чоловіком та лицарем, і вже ж такого не спіткає ані зажура, ані бистра автівка.

Ярка чесно намагалася зрозуміти нове материне захоплення. Вона читала Біблію, ходила до церкви, однак старі тексти полишали її байдужою, а у храмі їй швидко робилося зле через кадильний дим та задуху. Мама, проте, стала щасливішою, і те одне уже тішило дочку, хоча прагнення їхні розбігались чимдалі більше.

Одного дня Ярка застала маму за молитвою. Вона завмерла на порозі, споглядаючи світле видиво: Неля стояла навколішки коло ікони, її погляд був, як колись, піднесений, усміхнені вуста безшумно ворушилися, а лицем танцювали сонячні блиски. Ярці перехопило подих від суперечних чуттів: їй втішно було бачити матір щасливою, однак те, як вона говорила до ікони, сяйво сонця на обличчі — усе це мимохіть нагадало її власні бесіди з уявними принцами. Вона тоді швидко відступила з порогу, а по тому чкурнула надвір; незатишно, навіть страшно зробилося вдома.

Того вечора Ярка на дрібні клаптики порізала свій альбом для малювання. А відтоді, наче вчарована, ревно взялася до науки. Їй раптом забаглося опинитись деінде, а хоч би навіть у тому світі із білими стінами та штучними пальмами; адже там, десь, уявне могло стати дійсним, а тут, вдома — уже, очевидячки, ні.

Дарма, що білизна була свіжою, а кімната вперше вільною від порохні — Ярка довго не могла заснути, вовтузячись та раз по раз визираючи у віконечко, повне рясних, наче спіла шовковиця, південних зір. Вже починало сіріти, коли її зборов урешті сон, але з тим, що їй наснилося, краще було би й далі милуватися зоряним небом.

Марилося, їде вона зі своїм вихователем на його розкішному чорному авто, нічне місто зазирає до вікон, зрідка блимаючи тьмяними вогнями реклам. Вона знає, що у бардачку — зброя, а у багажнику — мрець. Дивно, але довкіл уже не столиця — її маленьке містечко, яким воно було п’ятнадцять літ тому; ось і гастроном «Україна» на розі і овочевий ринок неподалік… «Він би тобою пишався», — каже водій. Машина спиняється у темному підворітті за гастрономом. «А тепер позбудься тіла». Ярка виходить з машини, відчуваючи, як її охоплює паніка. Але вона мусить бути сильною — завжди, інакше не можна, інакше він зрозуміє! Вона змушує себе іти; багажник, тихо теленькнувши, прочиняється. Торкнувшись холодного металу, вона уже знає, що побачить усередині — чиє мертве лице, загорнуте в прозорий пластик… Попри власний жах, вона піднімає покрівець, і звісно, бачить те, що… І лише тут насилу прокидається.

Серце калатає, як дурне, страшно, аж хочеться скавуліти, — а минуло, схоже, всього кілька хвилин: небо за час її марень не стало відчутно світлішим. Ярка перевертається на другий бік — так можна, казав колись тато, позбутися лихого сну… Згадка про нього, втім, не тішить, але скликає сльози. Ярка ридає ридма, як уже давненько не бувало, проте плач її виснажує, занурюючи врешті в глибокий сон без сновидінь.