22. Дафніс знав, що це відбувалось, і всю свою увагу звернув на море. Він милувався з човна, який біг прудкіше за крила вздовж берега, і пробував запам’ятати то одну, то другу з пісень, щоб грати їх на своїй дудці. Але Хлоя, яка вперше чула те, що звуть луною, то дивилась на поверхню моря, де рибалки співали своїх мірних пісень, то назад до лісу, шукаючи тих, хто відповідав на ці пісні. І коли рибалки проплили повз неї, і в долині теж настала тиша, вона спитала Дафніса, чи й за горами є море, і чи там пропливав інший човен, і невже інші моряки співали тих самих пісень, і всі водночас замовкли? Дафніс ласкаво всміхнувся і, ще ніжніше поцілувавши її і поклавши на неї вінок із фіалок, почав їй розповідати казку про Ехо-луну, спочатку виторгувавши в неї за розповідь ще десять поцілунків.

23. «Рід німф, о дівчино, дуже численний: садові, деревні і болотяні - всі гарні, всі досвідчені в солодких піснях. І одна з німф породила доньку - Ехо-луну, хоч і смертну, бо від смертного батька, але гарну, бо від гарної матері. Німфи виховали її, музи навчили її грати на дудці й на флейті, а також - на лірі й на кіфарі, співаючи різних пісень; так що, досягнувши дівочого розквіту, вона танцювала з німфами, співала з музами. Але від усіх мужів вона тікала, будь вони люди, будь вони боги, бо любила своє дівоцтво. Проте Пан гнівається на дівчину, заздрячи її майстерності в співах і даремно бажаючи її краси; він роздражнює в чабанах і козопасах шалену лють, так що вони, неначе пси або вовки, розривають дівчину і розкидають по землі члени, ще сповнені співу. Земля ж, щоб догодити німфам, заховала всі її члени. Але солодкість звуків вона зберегла і, волею муз, вона видихає майстерні звуки і наслідує все, як колись та дівчина - богів і людей, і музичні прилади, і тварин; навіть Пана, коли він грає на дудці, вона наслідує. Але коли він чує це, він стрибає й бігає по гірських лісах, не стільки з бажання її впіймати, скільки щоб дізнатися, хто цей скритий учень».- Коли Дафніс закінчив свою розповідь, Хлоя поцілувала його не десять разів, а без ліку. Бо майже слово за словом повторювала луна за ним, неначе свідчила, що він не каже неправди.

24. Сонце щодень дужче палало, бо весна закінчилась і почалось літо. Отже Дафніс і Хлоя знаходили собі щораз нові приємності й розваги, що супроводять літню пору. Він плавав у річках, вона купалася в джерелах. Він грав на дудці, змагаючися з шелестом сосен; вона співала навзаводи з солов’ями. Вони ловили балакливих коників і дзвінких цикад, збирали квіти, трусили дерева та їли нові плоди. Часом лежали вони вкупі голі, накрившись одною козлиною шкурою. І тепер Хлоя легко стала б жінкою, якби страх перед кров’ю не утримував Дафніса. Боячись учинити проти власного наміру, він не дозволяв Хлої надто часто роздягатись; Хлою це дуже дивувало, але вона соромилась спитати про причину цього.

25. Цього літа до Хлої залицялось багато хлопців, і багато з них приходили до Дріаса з різних країв сватати Хлою; і ті приносили йому подарунки, а другі обіцяли йому всякі розкоші. Напа, запаморочена цими обіцянками, радила йому віддати Хлою чоловікові і не держати далі дорослої дівчини, яка може раніш чи пізніш утратити при пасінні своє дівоцтво, віддавши його якомусь пастухові за яблуко або розу. Нехай же краще він зробить її господинею в якомусь хазяйстві, а великі подарунки за те вони збережуть для свого справжнього сина, бо незадовго перед тим народився в них хлопчик. Часом Дріас був ладний зробити так, як вона його умовляла, бо йому щораз обіцяли більші подарунки, ніж звичайно давали за пастушу дівчину. Але потім він знову відкладав свою ухвалу, тому що дівчина здавалась йому надто великим даром для селянських хлопців, і що колись вона своїх годувальників змогла б зробити заможними людьми, якби вона знайшла своїх справжніх батьків. І так вагався він від разу до разу, тим часом дістаючи багаті подарунки. Довідавшись про це, Хлоя дуже посмутилась, але сховала це від Дафніса, бо не хотіла засмутити і його. Проте, коли він її ретельно просив і приставав до неї з запитаннями, і вона його мовчанням своїм ще більше смутила, ніж коли б він знав, то вона розповіла йому все: про женихів, які вони заможні і як їх багато; про вмовляння Напи, що бажала весілля; що Дріас не відмовив нікому, а тільки відкладав усе до збору винограду.

26. Це мало не звело з глузду Дафніса; він плакав і запевнив, що вмре, коли Хлоя не буде пасти разом з ним, і не тільки він умре, а й вівці, що втратять таку пастушку. Потім він знов опанував себе, трохи втішився і поклав уговорити її батька, і вважав себе в числі женихів, яких надіявся далеко перемогти. Одне тільки його турбувало: Ламон був небагатий; лише це підривало його надію. Проте він вирішив змагатися за неї, і Хлої це теж здавалось добре. Але Ламонові він не насмілився нічого казати; проте Мірталі він відважився відкрити своє кохання і навіть зронити слівце про шлюб. Вночі вона розповіла це Ламонові. Ламон розгнівався на неї за її посередництво і казав їй гострі слова - що вона хоче звести хлопця з пастушою дівчиною, не зважаючи на те, що його прикмети обіцяють йому блискучу долю, так що він, знайшовши своїх батьків, зробить їх вільними і власниками значних маєтків. Але Міртала, боячись, щоб Дафніс, зовсім утративши надію на шлюб, не зробив над собою чогось небезпечного, цілком змінила причини відмовлення: «Ми бідні, сину, і нам треба дівчини, яка щось більше принесла б із собою в дім. А вони багаті і багатих хочуть женихів. Піди, вговори Хлою, нехай вона умовить свого батька, щоб він не ставив до нас великих вимог і погодився на ваш шлюб. Бо напевне вона тебе кохає і краще хоче за чоловіка гарного бідного юнака, ніж багату мавпу».

27. Міртала, яка ніяк не сподівалась на згоду Дріаса, бо він мав багатших женихів, гадала, що вона уникла цього шлюбу найкращим способом; та й Дафніс їй нічого не мав закинути. Але, бачачи себе таким далеким від сповнення своїх бажань, Дафніс зробив те, що завжди є звичай у нещасних коханців: він плакав і знову волав до німф про допомогу. Вночі вони з’явилися йому уві сні так само, як і минулого разу, і старша з них знов сказала: «За Хлоїн шлюб дбає інший бог, але багатство ми тобі подаруємо для того, щоб ти завоював Дріаса. Корабель метімнійських юнаків, що зелений мотуз його колись з’їли твої кози, був того дня відігнаний вітром далеко від землі; але вночі, коли у відкритому морі була буря та велике хвилювання, його викинуло до землі на гострі скелі. Так загинув корабель з більшою частиною свого вантажу; але мішечок з трьома тисячами драхм³⁵ викинуто прибоєм на берег, і він лежить, укритий морською травою, близько біля мертвою дельфіна, через сморід якого жоден подорожній не підходив до того місця, уникаючи запаху гниття. Але ти піди туди, і коли прийдеш, то візьми, а коли візьмеш, то віддай. Натепер тобі цього досить, щоб не видатись бідним; у майбутньому ж ти ще будеш багатою людиною».

28. Сказавши це, вони зникли разом з ніччю. Коли ж настав день, Дафніс радісно скочив з ліжка і чимдужче спішив вигнати на пасовище своїх кіз; а потім, поцілувавши Хлою і схиливши коліна перед німфами, він поспішив до моря, неначе хотів купатись; і близько коло прибою ходив він, шукаючи тих трьох тисяч драхм, вздовж прибережного піску. Недовго довелось йому шукати, бо він скоро помітив недобрий запах дельфіна, який лежав там і гнив. Прямуючи на сморід мертвечини, як дороговказ, він легко дістався до того місця і, відгрібши набік морську траву, знайшов набитий срібними монетами мішечок. Піднявши й поклавши в свою пастушу торбинку цей мішечок, він покинув це місце не раніш, ніж вдячно помолився німфам і морю, бо, хоч був він пастух, але море тепер здавалося йому кращим, ніж суходіл, бо воно стало йому в пригоді, сприяючи його з’єднанню з Хлоєю.

29. Маючи три тисячі, він не гає ані хвилини більше. Вважаючи себе за найбагатшого з усіх смертних, а не тільки з сусідніх селян, він поспішає до Хлої, розповідає їй про свій сон, показує їй мішечок, велить їй пасти стада, поки він повернеться, і чимдужче біжить до Дріаса. Знайшовши Дріаса саме в той час, коли він разом з Напою молотив зерно на току, він починає дуже сміливу розмову про шлюб: «Дай мені Хлою за жінку. Я добре вмію грати на дудці і підрізати виноградні лози, і садити плодові дерева; я можу також орати поле і віяти проти вітру. Як я вмію пасти отару, засвідчить Хлоя. П’ятдесят кіз я прийняв і вдвоє збільшив це число; я виховав також великих і гарних козлів, тоді як спочатку я мусів вести моїх кіз до чужих. До того, я молодий і я добрий сусіда вам, а годувала мене коза, як Хлою вівця. Маючи такі переваги над іншими, я не хочу відстати від них і щодо подарунків. Вони обіцяють кіз та овець і пару шолудивих волів, або збіжжя стільки, що не вистачить прогодувати курей, а від мене ти маєш одержати ці три тисячі драхм. Тільки ж нехай про це ніхто не знає, навіть мій батько Ламон».- З цими словами подав він йому гроші, обійняв і поцілував його.