30. Дріас і Напа, побачивши несподівано стільки грошей, тут же обіцяли йому Хлою, та ще й обіцяли умовити і Ламона. Тому Напа залишилась з Дафнісом ганяти волів навколо току і молотити котками колосся. А Дріас тільки заховав мішечок у тому самому місці, де лежали Хлоїні прикмети, і сквапно побіг до Ламона і Міртали, щоб - хоч як це дивно - сватати жениха. Ламона й Мірталу він застав, коли вони міряли тількищо провіяний ячмінь, і знайшов їх дуже засмученими, бо врожай був майже менший, ніж посіяно. Він їх потішив, запевнивши, що скрізь чути ті самі скарги, а потім став сватати Дафніса за Хлою і сказав, що хоч інші дають йому багаті подарунки, а проте від них він не хоче нічого брати, він ще і з своїх запасів їм приплатив би. Мовляв, обоє разом росли і зв’язані взаємним коханням, що його спородило сумісне пастуше життя і що його дуже важко було б розірвати. До того ж, вони вже прийшли в той вік, коли час їм стати чоловіком і жінкою. Це і багато подібного говорив Дріас, бо ті три тисячі мали бути йому за це нагородою. Але Ламон, який уже не міг виставляти за причину свою бідність, тому що самі батьки відданиці не гордували,- а не могла бути причиною і молодість Дафніса, тому що він став уже дорослим юнаком,- проте, не хочучи сказати правди, тобто того, що Дафніс призначений на краще, ніж такий шлюб, Ламон після короткого мовчання відповів так:

31. «Ви добре робите, що ви віддаєте сусідам перевагу перед чужими і не нижче цінуєте чесну бідність, ніж багатство. Хай нагородять вас за це Пан і німфи. Сам я бажаю незабаром оженити Дафніса і був би дурнем, якби я, вже старий і потребуючи багатьох рук для своїх робіт, не хотів би породичатися з вашим домом. Це було б велике щастя: Хлою багато хто бажає, вона гарна й чарівна і цілком добра дівчина; але я раб і не господар того, що мені належить. Треба про все спитати спочатку мого владаря і прохати його згоди. Тому відкладімо весілля до осені. Ті, що приходять з міста до нас, розповідають, що саме тоді владар наш хоче нас відвідати. Тоді хай вони стануть чоловік і жінка. Тепер нехай вони любляться, як брат і сестра. Проте, о Дріасе, знай, що ти сватаєш хлопця, чия доля краща, ніж наша». Так сказавши, він поцілував Дріаса і дав йому пити, бо вже було опівдні, і, віддаючи йому дружні почесті, провів на деяку віддаль.

32. Але Дріас, не прогавивши Ламонових останніх слів, по дорозі міркував, ким же це міг би бути Дафніс.- «Годувала його коза, отже боги дбали за нього. Він гарний і не схожий на кирпатого старого Ламона, ані на його лису дружину. До того ж, він одержав відразу три тисячі драхм, а в козопаса звичайно стільки й груш-кислиць не буває. Може, його хтось підкинув, так само, як і Хлою? Може, і його знайшов Ламон так, як я дівчину? Може, і у нього були такі прикмети, як ті, що я знайшов коло Хлої? Якби це було так, о владний Пане, і ви, любі німфи, тоді, може, коли він знайде своїх, з’ясується щось і про Хлою». Так міркував і мріяв він про себе, поки знову не дійшов до свого току. Підійшовши, побачив він Дафніса в надто напруженому чеканні і заспокоїв його, привітавши його як зятя. Потім він обіцяв йому восени справити весілля і дав йому праву руку в ознаку того, що Хлоя ніколи нікому не буде належати, крім Дафніса.

33. Прудкіше, ніж думка, не пивши, не ївши, помчав Дафніс до Хлої. Вона доїла кіз і готувала сир. Він приніс їй радісну звістку про шлюб і поцілував її, вже не криючись, як свою дружину, і поділив з нею роботу. Він доїв у дійниці, укладав сир в кошики і підводив ягнят і козлят до маток. Коли все було пороблено, вони скупалися, поїли, попили і ходили, шукаючи спілих овочів. Їх було багато тієї всеродючої пори року: сила груш, фіг, яблук; деякі вже впали, а деякі були ще на деревах; ті, що на землі, запашніші, а ці, що на вітах, барвистіші; ті пахли, як вино, а ці блищали, як золото. З одної яблуні вже були зібрані овочі, і навіть листя не було на ній, всі її віти були голі; і лише єдине яблуко було на самій верхній гілці, велике й гарне і краще за всі на запах. Збирач побоявся злізти так високо, чи забув зірвати його, або, може, залишив він гарне яблуко для якогось закоханого пастуха.

34. Побачивши це яблуко, Дафніс поспішив злізти на дерево, щоб його зірвати, і не звернув уваги на те, що Хлоя його утримувала. Побачивши, що він не слухає її, вона розгнівана побігла до стад. Але Дафніс зліз на дерево, дістав яблуко і приніс його Хлої, так говорячи до гнівливої: «О дівчино, гарні часи дали зрости цьому яблуку, викохав його гарний стовбур, сонце дало йому доспіти, а доля зберегла його. І поки служить мені мій зір, я не хотів би його кинути, щоб воно впало і щоб розтоптало його стадо, пасучись, або отруїв поганий повзучий гад, або зіпсував час, поки б воно висіло там, видне, всім на подив. Таке яблуко дістала Афродіта в нагороду за свою красу, а це яблуко я дарю тобі на знак перемоги. Свідки теж були однакові: той - пастух овець, а я - козопас».³⁶- З цими словами він поклав яблуко їй на коліна. А вона поцілувала Дафніса, коли він підійшов близько, так що Дафніс не каявся в тому, що відважно ліз на таку височінь. Бо він дістав поцілунок, що був йому миліший, ніж золоте яблуко.

1. З Мітілени прибув раб, того ж господаря, що й Ламон, і привіз звістку, що їх пан приїде незадовго до збору винограду, щоб довідатись, чи не пошкодив напад метімнійців його володінням. Літо вже кінчалось, і наближалась осінь. Ламон готував, що слід, до вітання пана, щоб усе тішило йому око. Він очистив джерела, щоб чиста вода грала в них; він вивіз гній із двору, щоб не було важкого смороду; він зробив лад у садку, щоб він був гарний на вигляд.

2. Цей сад був на диво прекрасний і зроблений за царськими зразками. Завдовжки він мав цілий стадій і лежав на високому місці, обіймаючи завшир чотири сотні ліктів.³⁷ Він скидався на широку рівнину. Всі породи дерев були в ньому: яблуні, мірти, грушеві дерева, гранати, фіги й маслини. Подекуди високі виноградні лози, на яких стигли грона, вилися по яблунях і грушах, неначе змагалися з ними за якість овочів. Це були овочеві дерева, але там росли ще й кіпариси й лаври, платани й сосни. Їх, замість виноградних лоз, обвивав плющ, і його великі темнобарвні грона змагалися з виноградними. Посередині стояли овочеві дерева, про які більше дбали, а їх захищали зовні неплодущі, обступаючи їх огорожею, неначе зробленою людськими руками. А все це оточував низенький мур. Все було відділене і відокремлене, і кожне дерево стояло віддалік від іншого. Але вгорі гілля спліталось і змішувало листя, так що й тут природа здавалась мистецтвом. В саду були грядки квітів, з яких одні росли, ніким не посіяні, а другі були зрощені мистецтвом: розові кущі й гіацинти і лілії - творіння руки садовника; фіалки, нарциси і шпажники зростали самі. Тінь улітку, квіти весною й овочі восени чергувалися тут одне з одним, і дари кожної пори року були в пишній рясноті.

3. Тут відкривався широкий краєвид на долину, і можна було бачити, як пастухи пасуть стада; там відкривався чудовий вид моря, і видно було пловців, так що це надавало краси цьому саду. В самій середині саду - щодо ширини й довжини - стояв храм і вівтар Діоніса.³⁸ Вівтар був обвитий плющем, а храм - виноградними лозами, а зсередини храм був розмальований вакхічними зображеннями: Семели-породіллі, Аріадни сонної, скутого Лікурга, розірваного Пенфея. Також видно було там переможених індійців і перетворених тірренців;³⁹ скрізь сатири, що топчуть виноград, скрізь вакханки, що танцюють; і Пан теж не був забутий. Він сидів, граючи на дудці, на скелі, неначе грав спільний спів і для тих, хто топче виноград, і для тих, хто танцює.

4. На цей сад Ламон звернув усю свою увагу, позрізав сухе гілля, підв’язав вгори лози. Діоніса він увінчав квітами, а воду джерела, знайденого Дафнісом, скерував до грядок. Це джерело напувало квіти, і називали його джерелом Дафніса. Ламон звелів Дафнісу якомога краще відгодувати кіз, бо й цих, сказав він, владар захоче побачити, відвідавши свій маєток після довгої відсутності. Але Дафніс був у доброму настрої, бо він сподівався похвали; адже завдяки йому число кіз зросло вдвоє, і жодної не зарізав вовк, і були вони гладші, ніж вівці. Він бо хотів схилити ласку владаря до свого шлюбу, і тому він дбав і піклувався про свою отару, виганяючи рано-вранці і приганяючи додому пізно ввечері. Двічі гнав він на водопій і вибирав найкращі пасовища. Він подбав також за нові бочки, і численні дійниці, і більші кошики для сиру. Його дбайливість дійшла до того, що він навіть мастив роги козам і розчісував вовну. Можна було б подумати, що це священне стадо Пана.⁴⁰ Всі його труди поділяла з ним Хлоя і, менше дбаючи за свою власну отару, вона провадила більшість часу коло його стада, так що Дафніс уявляв собі, що через Хлоїну близькість стадо його так процвітає.