Мілорде! Друже!
ПОЛІЦІАН
Це він... іде він сам! (Голосно). Ти маєш слушність.
Я знаю, радиш ти не слати виклик.
Гаразд!.. Я ще подумаю... Не шлю...
Тепер лиши мене. Сюди іде
Одна людина, із якою мушу
Залагодити дуже пильну справу,
Приватну вельми.
БАЛТАЗЗАР
Я пішов. До завтра
У Ватікані?
ПОЛІЦІАН
Так, у Ватікані.
БАЛТАЗЗАР виходить. Входить КАСТІЛЬЙОНЕ.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Граф Лестерський! Кого я бачу!
ПОЛІЦІАН
Ну, звісно, я — граф Лестерський, мене
Ти бачиш, чи не так?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Мілорде, сталось
Між нами прикре непорозуміння,
Якась помилка — ти переказав,
Мабуть, у гніві, кілька нерозважних
І дивних слів. Мені Балтаззар, герцог
Суррейський, їх приніс. Я, Кастільйоне,
Не відаю нічого, що могло б
Твій вчинок пояснити. Я образи
Тобі не завдавав. Хіба не так?
Ти помилився? Звісно, хто з нас часом
Не хибить!
ПОЛІЦІАН
Меч, мерзотнику, без слів!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ха! Меч? Та ще й мерзотник? Я готовий!
До ваших послуг! (Вихоплює меч).
ПОЛІЦІАН (вихоплюючи меч)
Я тебе віддам
Покутній і дочасній домовині
В імення Лалаґи!
КАСТІЛЬЙОНЕ
(опускаючи меч і відступаючи аж до краю сцени).
Як? Лалаґи?!
Твоя рука священна! Відійди!
З тобою я не битимусь... Не смію.
ПОЛІЦІАН
Не битимешся ти, вельможний графе?
Гадаєш, спантеличив? Добре, врешті,
Що хоч признавсь — не смієш. Ха!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не смію...
Не піднімай руки... Ім'я почувши,
Яке бринить і досі, я не можу,
Не смію йти на ґерць.
ПОЛІЦІАН
Клянусь святими,
Що правду мовиш, боягузе, правду.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що? Боягуз?! Оце вже ні!
(Хапає меч і, заточуючись, іде до Поліціана, але раптом падає перед ним навколішки).
Мілорде!
Це правда... правда. В цьому поєдинку
Я справжній боягуз. О, зглянься, зглянься!
ПОЛІЦІАН (злагіднівши)
О леле! Так! і справді жаль його!
КАСТІЛЬЙОНЕ
І Лалаґи...
ПОЛІЦІАН
Мерзенний! Встань і вмри!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не встану, ні, убий мене, убий
Отак, навколішках, мені годиться
Загинути зневаженим до краю.
Адже не здійметься моя рука
На тебе, графе Лестерський, нізащо!
Так бий же! (Оголює груди). Бий! І меч увійде твій
Без перепон.
ПОЛІЦІАН
Прокляття! Смерть і Пекло!
Чи не важка для мене ця спокуса
Заскочити тебе на слові? Знай же!
Не здумай так відбутися. Готуйсь
Ще до образ на вулицях прилюдно,
При римлянах. Я слідом за тобою
Ходитиму, неначе помсти дух,
Ходитиму до смерті. Перед тими,
Кого ти любиш, перед цілим Римом
Тебе взиватиму я боягузом, чуєш?
Що, і тоді до герцю ти не станеш?
Ні, брешеш! Станеш! (Виходить).
КАСТІЛЬЙОНЕ
Як же справедливо,
Заслужено караєш, мстиве небо!
ЯВА ДЕСЯТА
Зала в палаці ді Брольйо. УҐО і САНОЦЦО.
САНОЦЦО
І справді дурнувато!
Так, дурнувато і до біса нудно.
Гей ти, невігласе! Гей! Сто чортів!
Що все це значить? Вирішив ти твердо
Усенький день отак собі лежати?
То хоч скажи принаймні.
УҐО
Не скажу
Нічого вам, бо є на те підстави.
По-перше, пане, я не чув ні слова,
Що ваша честь сказали, а по-друге,
Не годен говорити. Та й не дивно:
Хіба не бачите — я мрець!
САНОЦЦО
Не дивно:
Хіба не бачу, що ти мрець? Так-так! (Убік).
Я чув колись, що маячня подібна
На думку спасти може, та не вірив,
Що так буває. Ха-ха-ха! Ось маєш!
До графа хочу — він мене не прийме,
Бо скиснув по пригоді невеличкій
З Поліціаном: той його прилюдно
На вулицях ганьбив за боягузтво.
Його б нам звеселити — хай забуде
Англійця і себе. Ану, підмовлю —
Хай телепень оцей про себе скаже,
Що він помер, — можливо, щось і вийде. (Вголос).
Так-так, ти вмер, еге ж? Ану, мій Уґо,
Відкрийсь мені: чи ти оце насправді,
Воістину помер?
УҐО
Не зовсім, пане.
Я, так би мовити, лише наклав
На себе руки, і тепер я мрець.
САНОЦЦО
Ах! Я второпав — безперечно, так:
Нещасний, він сконав! Проте, гадаю,
Що мрець — не зовсім точний вираз, Уґо,
Для випадку твого. Мабуть, тобі
Слушніше б називатися «небіжчик».
УҐО
Так, я небіжчик.
САНОЦЦО
Ах, це дуже добре!
Господарю скажу, що ти небіжчик.
Чи ні. Пристойніше, гадаю, буде,
Коли скажу. «Мосьпане, вірний Уґо,
Слуга достойний ваш, ще не помер,
Ще не небіжчик, він ще не сконав,
Але, на лихо, як би вам сказати,
Наклав на себе руки і пішов».
УҐО
Так, пане, і скажіть. Поміркувавши,
Я вже гадаю, що пішов з життя.
САНОЦЦО
Авжеж, скажу. Я повідомлю графа.
А втім, стривай. Негарно так, не личить
І зовсім проти правил етикету.
Потрібно ще продумати, мій Уґо,
Одну важливу річ. Як ти гадаєш, —
Отут я покладаюся на тебе, —
Як ти гадаєш, може, більше личить,
Пристойніше... ти знаєш... розумієш?
Ну, делікатніше, слушніше тощо,
Щоб ти про цю подію повідомив
Належним чином графа сам. Розчовпав?
Це ліпший план, не так?
УҐО
А звісно, так.