– Вух, – фукнув цар.

«Ми з великим поспіхом залишили це королівство і через декілька днів прибули в іншу країну. Тут ми, дивуючись, спостерігали за тисячами потворних тварин з серпами на головах. Ці тварюки копали собі печери у піску у формі лійки, і схили печери такі, що будь-яка істота, що ступає до неї, відразу опиняється у лігві чудовиська, котре відразу висмоктує з нього кров і залишки викидає на величезну відстань від печер смерті».*

– Пух-х-х, – сказав цар.

«Продовжуючи нашу подорож, ми потрапили до місцини, де овочі росли не в ґрунті, а у повітрі,* де рослини росли на інших рослинах.* Ще були рослини, що жили на тілах живих тварин,* були такі, що світилися ярким світлом,* інші – могли пересуватися з місця на місце коли захочуть.* Побачили ми дивовижні квіти, котрі жили, дихали і рухали своїми частинами тіла за власним бажанням, окрім того мали огидну людську ваду – вони ув’язнювали інших створінь і утримували їх у жахливій в’язниці певний час».*

– Фур-р-р, – фиркнув цар.

«Покинувши цей край, ми прибули до країни, де бджоли і птахи були такі знавці математики, що кожний день давали уроки геометрії найкращим ученим країни. Цар тієї місцини запропонував винагороду за вирішення двох дуже тяжких математичних завдань, потім дав одне завдання бджолам, інше – птахам. Вони вирішили їх, але цар тримав відповідь у таємниці. Після ґрунтовних досліджень, наукових дослідів, незчисленних томів наукової полеміки впродовж багатьох років, вчені-математики прийшли до таких же висновків, що бджоли і птахи».*

– О Боже! – лише вставив цар.

«Ледве ми втратили з поля зору вищеописане царство, як майже відразу приплили до берегів іншого, над яким піднялася зграя птахів милею шириною і двісті сорок миль довжиною, і хоча вони летіли швидко, пройшло більше чотирьох годин, аж поки зграя пролетіла над нашими головами, зграя, у якій було понад декілька мільйонів птахів».*

– Ох-ох, – охнув цар.

«Як тільки ми позбавилися тієї навали птахів, що викликало роздратування, то були нажахані появою величезного птаха, навіть більшого за птаха рокк, якого я зустрічав у своїх попередніх мандрівках; він був більший за найбільший купол у твоєму палаці, о Наймудріший з Халіфів. Як ми могли помітити, жахливе створіння не мало голови, а лише живіт, надзвичайно товстий і круглий, і, на перший погляд, він був дуже м’яким і гладким, до того ж виблискував на сонці різноманітними кольорами.* У своїх пазурах птах тягнув на небо, до свого гнізда будинок зі зірваним дахом, в середині якого ми виразно побачили людські створіння, що були, без сумніву, у стані відчаю від очікування жахливої долі, котра чекала на них. Ми кричали із усіх сил, намагаючись злякати птаха, щоб той випустив свою здобич, але почулося якесь пухкання і на наші голови упав мішок наповнений піском».

– Нісенітниця! – сказав цар.

«Після цієї пригоди, ми раптом зіткнулися із землею надзвичайної величини і такої ж твердості, але, незважаючи на все це, її тримала на своїй спині блакитна корова, що мала більше чотириста рогів».*

– У це я вірю, – сказав цар, – бо я читав щось подібне у якійсь книжці.

«Пропливши під землею, вірніше між ніг корови, через декілька годин ми потрапили у найчарівнішу країну, про яку мені розповідала людино-тварина, що та країна була його батьківщиною й населена подібними істотами. Повага до людино-тварини зросла, і я навіть відчув сором, що відносився до нього з певною долею презирства, бо народ цієї землі був народом великих чарівників і жив за рахунок червів у мозку,* що, без сумніву, надзвичайно стимулювали уяву біллю, звиваючись і крутячись».

– Нонсенс! – сказав цар.

«Чарівники приручили декілька надзвичайних тварин, наприклад – величезного коня із залізними кістками і киплячою водою замість крові. Замість вівса він поїдає чорні камені і, не дивлячись на таку сувору дієту, такий сильний і швидкий, що зумів би тягнути вантаж вагою найбільшого храму у цьому місті, обганяючи птахів».*

– Пусте, – сказав цар.

«І ще я бачив курку без пір’я завбільшки з верблюда, замість м’язів та кісток – дерево, залізо і кип’яток замість крові, як у залізного коня, певно вони були родичами, бо вона не їла нічого окрім дров та чорного каменю. Ця курка висиджувала курчат часто і дуже багато, до сотні в день, і після народження вони залишались в череві матері декілька тижнів».*

– Фу-ти! – сказав цар.

«Один могучий чарівник створив людину з латуні, дерева і шкіри й наділив вмінням грати у шахи, і таким, що може переграти усіх, за виключенням наймудрішого і найвеличнішого із халіфів Гаруна-Аль-Рашида.* Інший чарівник сконструював з такого ж матеріалу створіння, що присоромило геній його творця; воно маніпулювало такими числами, що потрібна об’єднана робота п’ятисот живих людей-рахівників на протязі року.* Ще один чарівник сконструював дивовижну річ, не схожу ні на людину, ні на тварину, з мізками із свинцю. Ця річ перемішує чорний матеріал подібний до смоли і пальцями пише з надзвичайною швидкістю, із такою, що вона могла написати зо дві тисячі копій Корана за годину, і всі примірники були один в один. Це створіння має надзвичайну силу і може створювати і руйнувати царства в одну мить, і слугує як добру так і злу».

– Абсурд, – сказав цар.

«Серед народу чарівників був такий, у жилах якого текла кров саламандри, бо він сидів у духовці, покурюючи свою люльку, аж допоки не підсмажився його обід.* Інший мав здатність перетворювати простий метал на золото, навіть не дивлячись на нього.* У іншого була така чутливість, що міг робити такий тонкий дріт, який неозброєним оком неможливо було побачити.* Інший мав такий зір, що рахував усі рухи тіла, котре робило коливання із швидкістю до 900 мільйонів у секунду».*

– Маячня, – сказав цар.

«Інші чарівники, завдяки невидимим флюїдам, можуть оживляти руки мерців, рухати їхніми ногами, і навіть, при великому бажанні, змусити їх встати і танцювати.* Один з чарівників так натренував свій голос, що його можна почути на іншому кінці світу.* Там є чарівник, котрий має такі довгі руки, що сидячи в Дамаску, може розпечатувати листи в Багдаді, і це не межа його можливостей.* Інший наказав зійти світилу з небес, те прийшло і слугує йому для забав. Ще один взяв два голосних звуки і зробив з них тишу. Другий зробив темряву з двох яскравих променів.* Ще один мудрець робив лід на розпеченій печі.* Інший велів сонцю намалювати свій портрет і сонце намалювало.* Другий взяв світло місяця та планет, старанно зважив його, виміряв і дізнався з яких речовин якої щільності ті складаються.* Цілий народ має здатність до гідної подиву магії, не виключаючи дітей і звичайних котів і собак, бо вони без усіляких труднощів бачать те, що не існує взагалі чи що існувало двадцять мільйонів років перед народженням нації і що щезло з лиця землі.*

– Безглуздя! – сказав цар.

«Дружини і дочки цих незрівнянно великих і мудрих чарівників, – продовжувала Шехерезада, не виказуючи ніякого роздратування тими частими і неджентльменськими вставками її чоловіка, – дружини та дочки тих видатних магів мають усілякі речі, і ці речі красиві і довершені, мають все цікаве і прекрасне, але їх переслідує фатум, і навіть могутньої сили їхніх батьків та чоловіків не достатньо, щоб врятувати їх. До деяких фатум приходить у простих формах, до других – в інших, але до тих, про яких я хочу розповісти, він приходить у формі капризу.

– Що? – запитав цар.

«Каприз, – сказала Шехерезада, – один із злих джинів, котрий завжди насторожі для творення злих справ, вклав у голових тих довершених жінок, що річ, яку ми називаємо персональною красою, знаходиться у місці трохи нижче поясниці. І ступінь чарівності лежить у прямій пропорціональності щодо цього місця. Одержимість цією ідеєю приводить до того (а подушки дешеві у тій країні), що жінки стають схожі на одногорбих верблюдів...».*

– Зупинися! – сказав цар. – Я не можу слухати це і не буду. Від твоєї брехні у мене вже жахливо болить голова. Як я розумію, вже починається новий день. Скільки ми одружені? Моя совість мучить мене знову. А те згадування про верблюда! Ти що, маєш мене за дурня? І взагалі ти можеш вставати і йти, тебе задушать.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: