Містер Краб на якусь хвилину замовк (я майже нічого не второпав з його промови), і я ризикнув нагадати, що хотів би отримати гонорар за свою поему, згідно з оголошенням на обкладинці «Ласуна», в якому зазначалося, що він («Ласун») «готовий щедро заплатити за всі прийняті матеріали і не зупиниться перед тим, аби витратити на невеличкий вірш суму, яка перевищує річні видатки «Гармидера», «Горланя» і «Нісенітниці» укупі». Тільки-но я вимовив слово «гонорар», містер Краб широко розплющив очі, потім роззявив рота і став схожим на перелякану стару качку, яка намагається кахнути. Так він і стояв (раз у раз розпачливо і спантеличено хапаючись за голову) майже весь час, поки я виговорював цю фразу. Коли я скінчив, він знеможено відхилився на бильце крісла і безпорадно опустив руки, хоча й далі роззявляв рота, мов качка. Поки я мовчки стояв, вражений такою поведінкою співрозмовника, він раптом схопився і кинувся до дзвінка, та, доторкнувшись до нього, мабуть, прийняв інше рішення (хоч яке б воно було), пірнув під стіл і враз виліз з-під нього, тримаючи в руках кийка. Він уже було замахнувся ним (не знаю навіщо), та тієї ж миті лагідна посмішка освітила його обличчя, і він сумирно опустився в крісло.
— Містере Таме, — сказав він (я заздалегідь переслав йому візитну картку) — містере Таме, ви ж молода людина, мені навіть здається, дуже молода, — так?
Я погодився і додав, що не досяг іще повноліття.
— Он воно що! — вигукнув він. — Чудово! Все ясно! Щодо гонорару — то ви маєте слушність, безперечну слушність. Але ж... е-е... перша публікація... розумієте, перша... а наш журнал ніколи не платить за першу... розумієте? Річ у тому, що в таких випадках ми виступаємо одержувачем. (Містер Краб лагідно посміхнувся, зробивши наголос на слові «одержувачем»). Здебільшого платять нам за те, що ми друкуємо першу спробу пера... Надто коли йдеться про вірші. А по-друге, містере Таме, ми дотримуємось правила ніколи не платити argent comptant,[3] як кажуть французи; гадаю, ви розумієте мене. Через три-шість місяців після публікації... або через рік-два... ми б не заперечували проти того, щоб видати зобов'язання на строк дев'ять місяців, — звичайно, за умови, якщо є впевненість, що через півроку ми не «луснемо». Сподіваюся, містере Таме, мої пояснення задовольняють вас.
Містер Краб замовк, і на його очах я побачив сльози.
Я глибоко засмутився, — адже несамохіть завдав страждань такій чудовій і вразливій людині, — і поспішив вибачитись перед нею і запевнити, що наші погляди цілком збігаються і що я повністю усвідомлюю делікатність його ситуації. Я виклав йому це в вишуканих зворотах і пішов.
Невдовзі після того одного чудового ранку «я прокинувся і збагнув, що став знаменитим».* Далі я процитую кілька відгуків преси, які підтверджують мою велич. Ці відгуки, як видно, є не чим іншим, як критичними дописами про номер «Ласуна» з моїми віршами. Ці статті цілком переконливі, вичерпні і зрозумілі, за винятком хіба що ієрогліфічного підпису: «Sep. 15 — I t»[4] в кінці кожної з них.
«Телепень», журнал, відомий своєю вибагливістю і тверезістю літературних оцінок, висловився так:
««Ласун»! Жовтневий номер цього чудового журналу затьмарює всі попередні і сягає небачених висот. Розкішним друком та папером, кількістю і якістю ілюстрацій, літературною вартістю матеріалів «Ласун» так перевершує своїх невдах конкурентів, як Гіперіон Сатира.* Щоправда, «Гармидер», «Горлань» і «Нісенітниця» побивають його хвалькуватістю, але в усьому іншому — «Ласуну» немає рівних! Важко збагнути, як цей уславлений журнал спромігся на такі надмірні витрати. Звичайно тираж цього журналу — 100 000 примірників, а за останній місяць кількість передплатників зросла на чверть. Проте, з іншого боку, журнал щоразу сплачує своїм авторам нечувані гонорари. Кажуть, містер Шельмосел отримав не менше тридцяти семи з половиною центів за свою незрівнянну статтю «Про свиней». З таким редактором, як містер Краб, і з такими авторами, як Сноб і Шельмосел, «Ласуну» не слід боятися конкурентів. Тож кваптеся передплатити його».
Признатись, ця висока оцінка мене як автора з боку такого поважного видання, як «Телепень», тішила моє самолюбство. Поставивши моє ім'я, тобто мій nom de guerre[5] перед великим Шельмоселом, він ощасливив мене, і, гадаю, я заслуговував на це.
Потім мою увагу привернули таки рядки в «Плазуні» — органі, що зажив слави своєю одвертістю і незалежністю... а також неперевершеним вмінням підлещувати і догоджати тим, хто влаштовує бенкети:
«Жовтневий номер «Ласуна» вийшов раніше за інші журнали і своїм розкішним оформленням і багатством змісту затьмарює їх. Звичайно, «Гармидер», «Горлань» і «Нісенітниця» відрізняються хвалькуватістю, але в усьому іншому «Ласуну» немає рівних. Нам несила збагнути, як цей славетний журнал може йти на такі надмірні витрати. Щоправда, за останніх два тижні кількість його передплатників зросла на третину, а тираж становить 200 000 примірників, однак, з іншого боку, він щомісяця сплачує своїм авторам нечувані гонорари. Як нам стало відомо, містер Базікало отримав не менше п'ятдесяти центів за свою останню «Монодію в калюжі».
Серед авторів цього номера ми бачимо (окрім його знаменитого редактора, містера Краба) такі імена, як Сноб, Шельмосел і Базікало. Однак, на нашу думку, якщо не брати до уваги редакційні примітки, найяскравішою перлиною номера є поема Сноба «Брильянтин Тама». Та нехай наш читач не зробить із заголовка висновку, буцімто ця незрівнянна bijou[6] має щось спільне з тією нісенітницею, що її написав на цю ж тему якийсь жалюгідний писака, чиє ім'я не годиться вимовляти вголос поважним людям. Поема про «Брильянтин Тама» викликала загальну зацікавленість особою, яка ховається під псевдонімом «Сноб», і ми, на щастя, можемо її задовольнити. «Сноб» — nom de plume[7] — Якваса Тама, мешканця нашого міста, родича великого містера Якваса (на честь якого його названо) і, крім того, особи, певним чином пов'язаної з найвельможнішими родинами штату. Його батько, Томас Там, ескв., заможний комерсант в Хлюст-Сіті».
Така висока оцінка вкрай розчулила мене: адже її дало таке кришталево чисте джерело, як «Плазун». Слово «нісенітниця», вжите щодо «Брильянтину Тама», надрукованого в «Уїдливій Мусі», я вважаю цілком доречним і слушним. Водночас слова «перлина» і «bijou» про мій твір були, певною мірою, мляві і невиразні. Вони були не досить prononces[8] (як кажуть у Франції). Тільки-но я скінчив читати «Плазуна», як мій друг підсунув мені примірник «Крота» — щоденного видання, що зажило великої слави завдяки вмінню доходити до самої суті, а також відвертості, чесності та неупередженості передовиць. Ось що писалося в «Кроті» про «Ласуна»:
«Ми щойно отримали жовтневий номер «Ласуна» і можемо відзначити, що ніколи раніше не читали жодне з періодичних видань з такою насолодою. Ми б хотіли дещо порадити «Гармидеру», «Горланю» і «Нісенітниці». Пильнуйте своїх лаврів. Безперечно, ці видання побивають усіх своєю галасливістю і пихою, але в усьому іншому нам несила збагнути, як цей уславлений журнал може витрачати такі величезні кошти, і хоча його тираж 300 000 примірників, а за останній тиждень кількість передплатників зросла наполовину, проте суми, які він щомісяця сплачує авторам, нечувано великі. Як нам стало відомо з цілком надійних джерел, містер Базікало отримав не менше шістдесяти двох з половиною центів за свою останню повість про родинне життя під назвою «Кухонний рушник». Серед авторів номера такі знаменитості, як містер Краб (неперевершений редактор), Сноб, Шельмосел, Базікало та інші; однак після безсмертних творів самого редактора ми надаємо перевагу новій поетичній зірці, яка підписується nom de guerre «Сноб» і, на нашу думку, наче діамант, скоро затьмарить своїм блиском славу «Боза».* Як нам відомо, «Сноб» — псевдонім містера Якваса Тама, єдиного нащадка багатого комерсанта з нашого міста Томаса Тама, ескв., близького родича шановного містера Якваса. Чудова поема містера Тама називається «Брильянтин Тама» — не зовсім підхожа, до речі, назва, оскільки якийсь пройдисвіт, пов'язаний з бульварною пресою, уже встиг написати якусь дурницю на цю тему, чим викликав до неї відразу у всього міста. А втім, навряд чи хто сплутає ці два твори».