Я вирішив спочатку почитати про перехоплення наркотиків у Каліфорнії. Якщо американці не брехали, перехоплення такої партії кокаїну не могли не обговорювати в ЗМІ. Відкривши Google, ввів у рядку запитів Mario Tayarani.

Таярані виявився з біса відомим чуваком — Google видав 331 тисячу результатів. Із численних фотографій на мене тупився типовий латиноамериканець: округле смагляве обличчя, великі каламутні очі, ріденька борідка та чорні вуса, невеликий шрам під лівим оком. Потому я розгорнув статтю у Вікіпедії. Усе, як розповідала Ліза Торнтон: Маріо Вінсенте Таярані — колишній колумбійський поліцейський, що став наркоторговцем і очолив одне з радикальних угруповань, яке вело нескінченну війну проти уряду.

Надалі в «Інструментах пошуку» я вибрав «За тиждень», щоб відобразити статті, опубліковані впродовж минулого тижня. Про вилучення рекордної партії кокаїну не писав хіба що лінивий.

На першу сторінку Google вивів посилання на статті з американських сайтів usatoday.com, nypost.com, wsj.com, washingtonpost.com, nbcnews.com, huffingtonpost.com, latimes.com, британських mirror.co.uk, bbc.com, а також одну статтю міжнародного новинного агентства «Рейтер». Я пробіг очима заголовки:

«Colombian drug smugglers caught shipping cocaine worth $890m into US»[26].

«FBI makes $890 million cocaine bust in Gulf of California making it ‘one of the largest hauls in recent memory’»[27].

«US biggest drugs bust since 1991: Cocaine with $890m street value seized off coast of Mexico»[28].

«30+ tons of cocaine seized from speedboat in Gulf of California»[29].

«FBI confiscates 40 tons of Colombian cocaine, biggest drug bust in recent history»[30].

Далі проглянув кілька статей. Я не вчитувався, адже загалом журналісти повторювали почуте мною від Лізи Торнтон. Таярані та колумбійський наркокартель Los Rastrojos доправили до Мексики 30,5 тонн кокаїну та 9,8 тонн сировини для його виробництва й готувалися передати наркотики бійцям Тіхуанського наркокартелю. Внаслідок проведеної спільно з мексиканською федеральною поліцією спецоперації семеро зловмисників убито, десятеро заарештовано, серед останніх — четверо поранених, двоє — в тяжкому стані. За неперевіреними даними, у перестрілці брав участь і отримав поранення сам Серхіо Вігліоне, втім, ватажкові нібито вдалося прорвати оточення й утекти. У жодній статті не згадували про інформатора, завдяки якому спецоперація стала можливою (нічого іншого я не очікував).

Після всього я нарешті наважився зазирнути у поштовий акаунт. Нових листів не було. Перевів указівник миші на розділ «Надіслані» та клацнув лівою кнопкою.

Наступні кілька секунд я сидів із ледь піднятою над клавіатурою долонею й спостерігав, як тремтять випростані пальці.

«Це неможливо!» — застигло в голові.

Третім у списку надісланих ішов лист із заголовком TAYARANI DELIVERY. Отримувач — WASHINGTON.FIELD. Справа від теми листа — дата відправлення — 27.05.15.

Думки про сон випарувалися. Паморочилася голова. Я натиснув пальцями на очі та подивився у правий нижній куток вікна на рядок «Остання діяльність в обліковому записі: 2 дні тому». Потому перемістив указівник і клацнув на посилання «Деталі». У діалоговому вікні «Інформація про активність» угорі стояв напис: «Цей обліковий запис не відкрито в жодному іншому розташуванні». Під ним знаходилась таблиця «Остання активність» із п’ятьма записами. Gmail зберігає інформацію про п’ять останніх доступів до поштового сервісу, фіксуючи, коли і з якого браузера заходили на цей акаунт.

* означає активність у поточному сеансі.

IP-адреса цього комп’ютера — 188.163.26.15 (Україна)

— От лайно… — я провів долонею по обличчю й затулив нею рота.

«Лайно! Лайно! Лайно!» У вухах загупало, серце защеміло. До запаморочення додалося огидне відчуття, наче замість серця в грудях стрімко розросталася злоякісна пухлина.

Упродовж минулих шести днів на мій акаунт у Gmail заходили лише з України. Принаймні на це вказували IP-адреси. Останні дві цифри IP-адреси кожної сесії змінювалися, але це недивно. Моїм провайдером виступав «Київстар», і його сервер автоматично генерував IP в разі під’єднання до мережі. Шокувало інше. Зірочки перед розташуванням та IP-адресою комп’ютера, з якого входили в акаунт Gmail, позначали сесії, виконані в поточному сеансі. У таблиці, що висіла перед моїми очима, зірочки стояли перед усіма IP. Тобто протягом минулих шести днів я жодного разу не виходив з акаунта (з цим, у принципі, теж усе гаразд: я ніколи не користувався домашнім ноутом Dell за межами квартири, я не ховав свої листи та переписку від дружини, а відтак дозволив Firefox запам’ятати паролі й автоматично під’єднуватися до поштового акаунта під час кожного ввімкнення ноутбука), водночас це означало, що ніхто — і я зокрема — не заходив до акаунта з будь-якої іншої локації. Інакше кажучи, ніхто не зламував мою сторінку в Gmail. Не можна вдертися в акаунт, не почавши нового сеансу. Я не уявляв, як таке могло статися, але лист про Маріо Таярані та його наркотики написали й надіслали з мого ноутбука.

Єва?

Чорт забирай!

Вагаючись, не розуміючи, що відбувається, я клацнув по листу, щоб розгорнути його.

From: miro.belinksy@gmail.com

To: WASHINGTON.FIELD@IC.FBI.GOV

Subject: TAYARANI DELIVERY

Date: Wed, 27th May 2015, 10:05 p.m.

ТАЯРАНІ ТА LOS RASTROJOS ГОТУЮТЬ ДО ВІДПРАВЛЕННЯ…

Перше, що впадало в очі, — це верхній регістр. Великими літерами було набрано не лише текст повідомлення, а й тему й адресу електронної скриньки отримувача. Виняток становили рядки, згенеровані поштовим сервісом, — адреса відправника й дата надсилання. Складалося враження, наче лист друкували на клавіатурі із залиплим Shift’ом чи натиснутою клавішею Caps Lock.

У Mon Cafe я не мав часу зосередитися на повідомленні й лише ковзнув по ньому поглядом. Тепер вирішив прочитати уважно. Це було непросто, зважаючи на розгубленість і на рій думок у голові. Лист здавався дивним. Якимось… спотвореним. У тексті, хоч і без граматичних помилок, залишалося багато нелогічного. Наприклад, у жодному реченні не стояли коми. Дробові числа, що позначали кількість вилучених наркотиків, — 30.5Т ПОРОШКУ 9.8Т ПАСТИ — було записано через крапку, тобто типово для англомовних країн.

Я перебирав речення за реченням.

ШВИДКІСНИЙ КАТЕР ІЗ ВАНТАЖЕМ ВИРУШИТЬ ІЗ БУХТИ БУЕНАВЕНТУРА ДЕПАРТАМЕНТ ВАЛЬЄ-ДЕЛЬ-КАУКА ЗХ УЗБЕРЕЖЖІ КОЛУМБІЇ СЬОГОДНІ МІЖ 2AM ТА 4AM ГОД МСЦ ЧАС.

Час зазначено у дванадцятигодинному форматі, який рідко використовують в Україні. 2 a.m. — це друга година ночі. 4 a.m., відповідно, — четверта ранку.

ТРАНСПОРТ СУДНО TRES MARIAS ПОРТ ПРИПИСКИ ПУНТАРЕНАС КОСТА-РИКА ТИП ЧОВНА AZIMUT 86S ТОННАЖ 62Т МАКС ШВИДКІСТЬ 42 ВУЗЛИ.

У реченні не вистачало розділових знаків. Я мусив прочитати його тричі й тільки потому розклав усе по поличках: «Транспорт — судно Tres Marias; порт приписки — Пунтаренас, Коста-Рика; тип човна — Azimut 86S; тоннаж — 62 тонни; максимальна швидкість — 42 вузли». Я перемкнувся на Google, щоб переконатися, що порт Пунтаренас справді є, а швидкісний човен Azimut 86S — не вигадка. Що далі заглиблювався, то сильнішим і відчутнішим ставало хвилювання. Я боровся з бажанням закрити браузер і відштовхнути ноутбук.

Пропустивши фразу про чисельність та озброєння екіпажу, я взявся за наступну, де автор попередження вказав запланований наркоторговцями курс.

МАРШРУТ КУРС 290 1500 NM КУРС 330 1000 NM КАЛІФОРНІЙСЬКА ЗАТ.

Курс 290 відповідав напрямку захід-північ-захід, курс 330 — напрямку північ-північ-захід, а скорочення NM означало nautical miles, морські милі. Запланований маршрут: курс 290, 1500 морських миль; курс 330, 1000 морських миль — до Каліфорнійської затоки.