Вiкторiя в захватi заплескала в долонi. Милий Валя навiть не знає того, що за кiлька десяткiв кiлометрiв вiд нього летить вона - маленька американська дiвчина, що так полюбила його! Вiкторiя без упину слухала голос Валерiя, i здавалося їй, що вiн десь зовсiм недалеко, тут, в цiй каютi...

Коли рознеслися тривожнi слова Тригуба, Вiкторiя помертвiла. Вона згадала, що на кораблi росiйського iнженера ще не устатковано протиметеоритний захист i в поясi астероїдiв йому кожної хвилини загрожує смертельна небезпека!

Гарячково працювала думка! Як попередити1 лихо? Нi! Мабуть,, нiчого не зробиш! Це не шосе, де одна машина може допомогти iншiй...

З вiдчаєм вона почула останнi слова Тригуба:

- Алло! Нещастя! Алло!..

Потiм рвучко припала до перископа i побачила, як з апарата Тригуба вирвалася синя хмарка i розтанула в фiолетовому просторi. Це, безумовно, повiтря вирвалося через отвiр, пробитий метеоритом!.. Валерiй моментально загине в холодi мiжзоряного простору!.. I ось блискавично з'явилася думка є ще один вихiд!..

Вiкторiя вирiшила здiйснити небезпечний план. її корабель щосекунди зближався з кораблем Тригуба. Тим часом Вiкторiя одягнула скафандр з прозорим шоломом i знову сiла до пульта.

Зорельот Валерiя був попереду, трохи правiше. Ще хвилина... Ще!.. З допомогою найточнiших електронних приладiв Вiкторiя визначила швидкiсть корабля Тригуба. Потiм вона почала зменшувати швидкiсть свого корабля.

Двигун був виключений якраз тодi, коли швидкiсть обох зорельотiв зрiвнялася. Два гiгантськi апарати були рядом. Заскрипiла обшивка... Потiм все стихло...

Вiкторiя полегшено зiтхнула, розiгнула спину, яка занiмiла вiд неймовiрного напруження, подивилася в перископ. Зорельоти, нiби повиснувши нерухомо, з неймовiрною швидкiстю мчали разом у страшнiй безоднi Космосу... Маневр удався!

Вiкторiя приготувала атомний прилад для рiзання металу i через промiжний шлюз вийшла до люка. В скафандрi вона включила електрообiгрiвання, i лише пiсля цього з шлюзу потужнi насоси вiдкачали повiтря...

Люк вiдкрився. Прямо перед люком знаходилася стiнка росiйського зорельота. Що там, за стiнкою? Труп чи...

Не хотiлося дукати, що все закiнчено... Вiкторiя включила прилад, що працював на повiльному розпадi урану, ї, коли з'явилося на кiнцi своєрiдного дула синювате полум'я, вона описала цим дулом велике коло по стiнцi сусiднього корабля...

Атомний промiнь прорiзав метал апарата, мов крiзь масло пройшов гiгантський нiж. Стiна захиталася i плавно осiла всередину. Вiдкрився темний отвiр.

Вiкторiя ступила на край люка. Страшно! Внизу пiд ногами (власне, тут немає нi верху, нi низу!) -страшна глибина... А! Хай, що буде!..

Дiвчина зробила крок i стала одною ногою на край отвору в сусiдньому зорельотi. На хвилину затрималась i глянула пiд ноги. Мурашки пробiгли по її тiлу. Повна нерухомiсть зорельотiв, якi, здавалось, повисли над неосяжною безоднею, якось не сприймалася свiдомiстю. Адже Вiкторiя знала, що вона разом з апаратами мчить тепер у просторi з швидкiстю бiльше тисячi кiлометрiв на секунду. Вона вiдвела очi вiд космiчного провалля i швидко перебралася в отвiр корабля Тригуба, опинившись в одному з коридорiв бiля фазотронiв, в магнiтному полi яких розганялось iонiзоване пальне ракети. Вiкторiя вже була в космольотi там, на Землi, i тепер зорiєнтувалася, куди їй iти... Вона минула кiлька коридорiв i вiдкрила дверi до каюти, звiдки Тригуб керував ракетою...

...Нiби паморозь вкрила прилади, було темно. Тiльки в примарному промiннi Сонця, яке десь вiдбивалося в перископах i частково попадало сюди, Вiкторiя побачила непорушне тiло в скафандрi...

Значить, вiн вiдразу не вмер, бо встиг одягнути скафандр!

Дiвчина оглянулася. В передньому iлюмiнаторi зяяла невелика дiрка. В стiнцi праворуч - ще одна! Негайно звiдси! Цей космольот уже не годиться!..

Вiкторiя кинулася до Тригуба. Аби тiльки вiн був живий! Схопила його на руки i досить легко (бо тяжiння тут було значно менше, нiж на Землi) потягнула його по коридорах до отвору. Для того, щоб уникнути несподiванки, Вiкторiя поклала вiд отвору до люка свого корабля невеликий трап i потiм перенесла Валерiя до космольота...

Люк автоматично зачинився. Вiкторiя полегшено зiтхнула. Найстрашнiше залишилося позаду... Через кiлька хвилин вони були в каютi, i дiвчина здiймала з Тригуба скафандр...

Шолом впав додолу. Показалося синє обличчя Тригуба. Вiкторiя припала до його грудей. Вона почула ледве вiдчутний стук його серця. Значить, Валерiй живий!

Дiвчина метнулася до приладiв, включила кисневий балон i пiдвела шланг до вуст Валерiя. Його тiло затремтiло. Груди високо пiднялися...

Радiсть Вiкторiї була такою великою, що сльози виступили у неї на очах. Вона сiла до пульта, включила знову регулятор прискорення, i скоро зорельот Тригуба залишився далеко позаду, продовжуючи свiй шлях в пiтьмi уже без людини...

Незабаром Валерiй вiдкрив очi. Спочатку вiн нiчого не розумiв, коли побачив себе в чужiй каютi, i думав, що це сон... Потiм звiвся на руку, сiв у крiслi прямо i, оглянувшись, побачив Вiкторiю. Вона щасливо усмiхалась.

Валерiй зачудовано подивився в iлюмiнатор на мереживо зiрок, потiм знову на дiвчину. Протер очi.

- Вiкторiя, - ледве промовив вiн, - я сплю чи справдi бачу вас?.. Що все це значить? А якщо все це не сон, то що ж трапилось i як я опинився на вашому кораблi? Я згадую лише одне - удар... повiтря почало виходити!.. Очевидно, метеорит був мiкроскопiчним, бо у великий отвiр повiтря вийшло б моментально... Я кинувся до скафандра, одягнув його... i коли закрiпив шолом, тиск повiтря розiрвав отвiр, пробитий метеоритом... Холод простору моментально проник в каюту i скував мої рухи... Я ледве встиг включити сiтку огрiвання в скафандрi i втратив свiдомiсть. Бiльше я нiчого не пам'ятаю!.. Але як ви тут?.. Звiдки з'явилися?..

- Заспокойтесь, - нiжно вiдповiла Вiкторiя. - Я вам все розповiм...

I з уст цiєї хороброї дiвчини Тригуб почув про все, що трапилося з нею аж до їх зустрiчi в Космосi...

- Вiкторiє, - прошепотiв Валерiй,- за дивних обставин звела нас доля... Тепер ми вже нiколи не розлучимось!..

Вiкторiя поклала нiжнi пальцi на його вуста.

- Не будемо тепер про це говорити! - промовила вона.- Треба рятувати людство...

- Вiрно! I необхiдно тепер же дати радiотелеграму на Землю про все те, що трапилося!..

- Нi! - заперечила Вiкторiя. - Передавайте так, нiбито у вас все гаразд... Що була тимчасова мовчанка в зв'язку з аварiєю... А про мене нi слова! Я поки що не хочу, щоб знали про мiй полiт...

- Гаразд! - сказав Валерiй. I, настроївшись на хвилю свого корабля, яку слухала Земля ранiше, почав говорити:

- Алло! Земля! Ви чуєте мене? Алло! Земля! Ви чуєте мене?

Через десять хвилин ультракороткi хвилi передавача ракети досягли Землi, а ще через десять хвилин прийшла вiдповiдь з Землi:

- Тригуб! Що з вами? Ми вважали вас загиблим?.. Ми ждемо вiдомостей про все, що трапилося з вами?..

Годину тривала розмова мiж кораблем Тригуба i Землею. А в наступнi години весь свiт було сповiщено про те, що Тригуб благополучно вийшов з катастрофи, вiдновив радiозв'язок i тепер його зорельот перелiтає орбiту Нептуна...

I знову, який раз за останнi днi, люди Землi радiсно зiтхнули...

Закiнчивши розмову з Землею, Валерiй звiрив курс корабля. Все було вiрно. В потужний ракетний телескоп вже видно було далеку зiрочку. То була дивна, незнайома планета, що загрожувала людям смертю!.. Вона швидко збiльшувалась, перетворювалася на маленьку кулю. Обриси її були чiткi значить планета не мала атмосфери...

Валерiй вiдiрвався вiд телескопа, з нiжнiстю поглянув на Вiкторiю, яка спала на м'якому гамаку пiсля страшного напруження минулих годин. Якби не фiолетове дивне небо за iлюмiнатором ї незвичайнiсть обставин, можна було б уявити, що вони десь на Землi, в кiмнатi, i ця чудесна дiвчина стала його дружиною... Нi! Рано про це мрiяти! Попереду незвiданi небезпеки i, може, навiть смерть!..