В перископi праворуч засяяв зеленкуватий Плутон. Це був кордон сонячної системи. Тепер бiльйони кiлометрiв роздiляли систему вiд найближчих зiрок. Тiльки ось цю планету невiдома сила кинула в холоднi простори мiжзоряних шляхiв...

Минали години... Тригуб знову подивився в телескоп. Тьмяний диск планети зрiс до розмiрiв великого кавуна.

За спиною Валерiя почулося зiтхання. Вiн оглянувся. Це прокинулась Вiкторiя.

- Може, я замiню вас? - запитала вона.

- Нi! Пора розпочинати гальмування...

З допомогою допомiжних бокових дюз Тригуб поволi повернув зорельот. Спалахи вибухiв кидали вiдблиски на перископи, апарат легко дрижав. Швидкiсть зменшилася до восьмисот, семисот, п'ятисот кiлометрiв на секунду... Перевантаження знову притисло мандрiвникiв до крiсел... Валерiй почав готуватися до посадка на планетi. Треба пильнувати, щоб, ввiйшовши в зону тяжiння планети, не розбитися. Наближався вирiшальний час...

НА МЕРТВIЙ ПЛАНЕТI

...Велетенський диск чужої планети заповнив увесь iлюмiнатор. Вiн освiтлювався далеким Сонцем i був якимсь попелястим в слабому промiннi. Темнiшi або свiтлiшi мiсця на планетi - оце й усе, що можна було розiбрати...

Зорельот давно уже минув орбiту останньої планети сонячної системи Плутона - i тепер увiйшов у зону тяжiння нової планети. Швидкiсть зменшилася до восьми кiлометрiв на секунду. Апарат знижувався по спiралi. Валерiй i Вiкторiя не могли й поворухнутися - перевантаження все збiльшувалося, кров стукала у скронях, шумiло в головi... Швидкiсть зменшилася до посадочної. Автопiлот слухняно повернув зорельот прямо вниз. Назустрiч мчалися знизу гострi пiки гiр. Блискали в сяйвi зiрок кам'янi урвища...

Валерiй витер спiтнiле чоло, схопився за ручку регулятора. Кiлька ударiв вогняних стовпiв з дюз, i корабель майже повис над рiвниною бiля гiрського хребта...

...Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт i непорушно зупинився. Незабаром вгорi вiдкрився люк, донизу впали портативнi металiчнi схiдцi. По них зiйшли двi постатi i зупинилися бiля космольота. Вони були одягненi в незграбнi скафандри з термоiзоляцiєю, довгочасовим запасом кисню i їжi. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкi радiопередавачi, з допомогою яких можна розмовляти в свiтi без повiтря...

Це були Вiкторiя i Валерiй - люди Землi.

Вони з цiкавiстю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невiдомої причини вторгнулася в чужу систему...

...На фiолетовому небi серед сузiр'їв сяяла далека блискуча зiрка-Сонце. її промiння освiтлювало навколишнiй пейзаж не сильнiше, нiж Мiсяць вночi. Чорнозелена тiнь падала вiд зорельота на сiру рiвнину. Все навколо було якесь казкове, нереальне...

- Ну от бачите, Валья, - промовила Вiкторiя, - ваше передбачення здiйснилося! Ми зустрiлися - як це ви говорили - "на далекiй невiдомiй планетi"...

Обличчя Валерiя за прозорим шоломом усмiхнулося:

- В iнших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..

Все було зрозумiло без слiв. Обоє замовкли i з тривогою та цiкавiстю знову почали роздивлятися навколо. По лiнiї обрiю Валерiй визначив, що планета була розмiрами не менша вiд Землi. Потiм вiн нагнувся вниз i почав роздивлятися грунт.

- Вiкторiя! Погляньте-но сюди! - схвильовано промовив вiн. - Цей грунт створений органiзмами... ви розумiєте?..

Вiкторiя вiдколупнула грудку пiд ногами i побачила, що Тригуб має рацiю.

Це був справдi такий же грунт, як i на Землi, тiльки замерзлий в страшному холодi мiжзоряного простору...

- Значить, на цiй планетi було колись життя, - задумано промовив Валерiй. - Воно зникло вiд якоїсь космiчної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам...

- Пора, Валья, - м'яко нагадала Вiкторiя. - Пора робити розрахунки - чи ця планета пройде мимо, не заподiявши шкоди, чи справдi загрожує нам?..

- Так! - погодився Валерiй i знову пiднявся по схiдцях в зорельот. За ним Вiкторiя.

В каютi вони роздяглися i почали робити розрахунки...

В потужний телескоп Валерiй спiймав малесеньку цятку - Землю, потiм з допомогою найточнiшого спектроскопа визначив швидкiсть планети по вiдношенню до Сонця i почав робити розрахунки шляху цього космiчного мандрiвника.

Колонки цифр i математичних рiвнянь росли пiд його рукою на листку паперу. Вiкторiя поглянула в цю мить на Валерiя i побачила, як вiн зблiд.

- Що - дуже погано? - тривожно запитала вона.

- Так, - похмуро вiдповiв Тригуб. - Ця планета пройде точно по орбiтi Землi. Навiть дивно - чому все так виходить?.. Нiби хтось спецiально послав її нам на погибель...

- Ну, це вже мiстика, Валья!..

- Я розумiю! Але якщо ми не розiб'ємо її, зустрiч, а разом з тим катастрофа - неминуча!..

Вiн рiшуче пiдiйшов до радiопередавача i, настроївшись на Землю, заговорив:

- Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкiсть планети, всупереч даним обсерваторiй, менша, а саме - двiстi вiсiмдесят кiлометрiв на секунду. Це дає додатковi шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбiтi Землi. Сумнiвiв не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Iншого виходу нема - тiльки розбити цю планету!..

Земля вiдповiла:

- Через пiвгодини космольот вилетить у простiр!..

Валерiй полегшено зiтхнув i виключив радiо.

- Нарештi, можна бути майже спокiйними... Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться - потiм вилетимо. Ми будемо спостерiгати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної вiдстанi... Правда, цiкаве видовище?.. Це ж справжня космiчна катастрофа!..

- Так! Але тепер уже з волi людей, - додала Вiкторiя.

- А поки що, - продовжував Валерiй, - ми ознайомимось трохи з планетою. - Може, знайдемо щось цiкаве...

Почулися сигнали радiо. Валерiй знову включив динамiк. Говорила Земля:

- Корабель з термоядерним пальним вилетiв у простiр.

- Повiдомлення прийняв! Контролюйте весь час полiт ракети i повiдомляйте мене!.. - вiдповiв Тригуб.

Знову виключивши радiо, вiн повернувся до Вiкторiї:

- Я зроблю невеличку подорож навколо космольота... Ви слiдкуйте за сигналами з Землi i пеленгуйте також менi, щоб я не заблудився...

- Гаразд!

Валерiй одягнув скафандр i опустився на поверхню планети.

- Алло! Вiкторiя! - почувся його голос по радiо, - чи чуєте ви мене?..

- Чую добре!

- Я буду пiдтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..

Невелика пауза, а потiм Вiкторiя знову почула слова Тригуба:

- Дивно - Сонце знаходиться на тому ж самому мiсцi, що й ранiше, тодi, як ми прилетiли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осi! Недалеко бачу пасмо гiр .. Ряд срiблястих пiкiв! Дуже погано видно. Пiду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом... Може, знайду щось цiкаве.

- ...Включаю прожектор. Нiчого не бачу, крiм крижаної пустелi. Дивно, дуже дивно - яким чином ця планета стала мандрувати в просторi?!

Раптом Вiкторiя почула вигук здивовання, якесь бурмотiння.

- Що там цiкавого, Валья? - запитала вона.

- Чудеса! - схвильовано вiдповiв Валерiй. - Вiкторiя! Тут в свiтлi прожекторiв я бачу стiну... не кам'яну, не природну стiну... Ось я пiдходжу ближче.. Так! Я не помиляюсь - це, безумовно, витвiр розумних iстот!..

- Що ви кажете? - вигукнула здивована Вiкторiя.

- Такi Стiна якась напiвпрозора, рожевого кольору... Безперечно, це робота розумних iстот, якi колись населяли цю планету! Але що ж трапилося з ними?..

- Валя! - обiзвалася Вiкторiя. - Дивiться далi, може, буде щось цiкавiше!..

- Йду! - вiдповiв Тригуб. - Йду вздовж стiни. Вона тягнеться метрiв на двадцять... Ага... Ось вона закiнчується!.. Повертає пiд прямим кутом... О! Щось схоже на будiвлю!..

- А входу не видно? - зацiкавлено спитала Вiкторiя.

- Не бачу! Е, нi! Ось сходи... з того ж самого матерiалу... Я йду по них вгору. Вийшов на майданчик, який обгороджено бар'єром з трьох бокiв...

- А нащо тi бар'єри? - спитала Вiкторiя.