— Ванда? — тихо повторив, а вірніше, прогарчав Джаред. Позаду нього скупчилося ще кілька запорошених силуетів. Я помітила їх тільки тоді, коли всі вони разом луною підхопили невдоволене гарчання Джареда.

Русяве волосся Пейдж війнуло понад головами присутніх. Вона підстрибнула й кинулася вперед.

— Енді! — зойкнула вона й заходилася пробиватися крізь натовп. Перечепившись через Веза, вона мало не впала, та одна із запорошених постатей вигулькнула з-за Джареда й підхопила її.— О Енді! — схлипувала Пейдж. Її тремтячий голос так нагадував голос Мелані!

Сплеск емоцій Пейдж миттю розрядив атмосферу. Мовчазний натовп почав перешіптуватися, і люди зводилися на ноги. З усіх куточків печери залунали вітання — всі хотіли поздоровити сміливців, які повернулися з вилазки. Я зазирала в їхні обличчя: натягнуті посмішки, звернені до мене ворожі погляди. Мені знадобилася довга-довга мить, — здавалося, час зупинився, паралізувавши мене й приморозивши до місця, — щоб зрозуміти, що виражають обличчя довкола: провину.

— Все буде гаразд, Вандо, — прошепотів Іян ледь чутно.

Я пильно подивилася на нього, шукаючи на його обличчі слідів тієї ж таки провини. Але, на свій превеликий подив, не знайшла її. Іян тільки насторожено примружив очі й із недовірою роздивлявся новоприбулих.

— Якого дідька, люди? — прогримів чийсь голос. Із-за Джаредової спини вистромився Кайл — легко впізнаваний здоров’яга, навіть незважаючи на маскування. Раптом він рушив… до мене.

— І ви дозволили цій істоті обвести себе круг пальця? Ви що, з глузду з’їхали? Чи, може, вона привела з собою шукачів? І ви всі давно перетворилися на паразитів?

Від таких слів чимало голів присоромлено похилилися. Всього кілька присутніх ніяк не відреагували — стояли рівно, випроставши плечі й задерши підборіддя: Лілі, Труді, Вез… і хворий Волтер.

— Охолонь, Кайле, — мовив Волтер тихо.

Кайл проігнорував його. Він широкими кроками наближався до мене, його блакитні, як і в його брата, очі випромінювали лють. Але я дивилася не на нього — мій погляд притягувала темна постать Джареда. Під товстим шаром пороху і бруду я намагалася прочитати вираз його обличчя.

Любов Мелані захлиснула мене рікою, що прориває дамбу, і не давала думати навіть про розлюченого варвара, який невпинно наближається.

Раптом я побачила Іяна. Він виник нізвідки, загородивши мене від брата. Я витягнула шию, боячись утратити Джареда з очей.

— Відтоді як ви рушили на вилазку, брате, багато чого змінилося.

Кайл став як стій, на його обличчі читалася недовіра.

— То значить, шукачі таки приходили, Іяне?

— Ванда не становить для нас небезпеки.

Кайл міцно зціпив зуби, і краєм ока я побачила, як його рука ковзнула в кишеню.

Тільки тоді я звернула увагу на Кайла і зіщулилася, чекаючи, що він витягне зброю.

— Не ставай йому на дорозі, Іяне, — ледве вичавила я.

Проте Іян не відповів. Мене сповнила тривога. Хай як дивно, мені зовсім не хотілося, щоб він постраждав через мене. І це не був інстинкт чи набута з роками звичка захищати, як у випадку з Джеймі чи Джаредом. Просте усвідомлення: Іян не повинен постраждати, захищаючи мене.

Кайл повільно витягнув руку з кишені, і в ній засвітився ліхтарик. Тоді він спрямував промінь в обличчя Іяну і на якийсь час затримав. Іян навіть не зморгнув.

— Що таке, брате? — здивувався Кайл, ховаючи ліхтарик назад до кишені.— Ти не паразит. То як їй це вдалося?

— Охолонь і дай нам можливість усе пояснити.

— Ні.

Незгода пролунала не вуст Кайла, а з-за його спини. Я підвела погляд і побачила, як до нас повільно наближається Джаред, розтинаючи натовп мовчазних глядачів. Він наблизився, а Джеймі й досі звисав із його руки і розгублено мотав головою, поглядаючи то на нього, то на мене. Тільки тепер, зблизька, я роздивилася вираз на його обличчі. І навіть Мелані, засліплена своїм щастям, не могла не помітити, з якою відразою Джаред витріщається на мене.

Всі старання Джеба зійшли на пси. Ну і толку з того, що Труді й Лілі розмовляли зі мною, що Іян заступився за мене перед братом, що Меґґі й Шерон більше не сприймали мене як реальну загрозу.

Та єдина людина, яку треба було переконати, прийняла рішення і не збиралася його змінювати.

— Досить нас заспокоювати, — прогарчав Джаред крізь зуби. — Джебе, — провадив він і навіть не озирнувся. — Дайте мені рушницю.

Тиша, яка повисла в печері після його слів, була така напружена, що мені аж вуха заклало. Було достатньо однієї миті, варто було тільки подивитися на Джареда, щоб зрозуміти: все скінчено. Тепер я знала, що мені робити; Мелані повністю погодилася зі мною. Тихо як мишка я зробила крок назад і вбік, щоб уберегти Іяна. А тоді заплющила очі.

— Справа в тому, що я її сьогодні не захопив з собою, — мовив Джеб повільно.

Я ледь-ледь розліпила вії: Джаред невдоволено сопів і помалу розвертався до Джеба, щоб переконатися у правдивості його слів.

— Гаразд, — пробурмотів він і зробив іще крок до мене. — Тоді смерть буде повільною. Хочете, щоб усе було по-людськи, біжіть по рушницю.

— Будь ласка, Джареде, давай поговоримо, — сказав Іян. Він широко розставив ноги і немов приріс до землі: він уже знав відповідь.

— Гадаю, ви вже вдосталь наговорилися, — прогарчав Джаред. — Джеб залишив право вибору за мною. І зараз я готовий зробити цей вибір.

Джеб голосно прокашлявся. Джаред розвернувся і знову подивився на нього.

— Що ще? — гримнув він. — Ви ж не міняєте правил, Джебе.

— Що ж, так воно і є.

Джаред знову подивився на мене.

— Іяне, геть із дороги.

— Ну-ну. Зажди хвилинку, — перебив його Джеб. — Якщо ти пригадуєш, рішення за тим, хто найміцніше пов’язаний із тілом.

На чолі Джареда запульсувала жилка.

— І?

— Здається мені, що тут є дехто, прив’язаний до цього тіла так само, як і ти. Якщо не більше.

Джаред дивився просто себе, перетравлюючи почуте. Йому знадобилася мить, аби про все здогадатися. Глибока зморшка розтяла його чоло навпіл. Він поглянув униз… на хлопчика, який досі звисав із його руки.

Радість Джеймі давно немов рукою зняло, його бліде обличчя кривилося від жаху.

— Джареде, не треба, — благав він. — Не роби цього! Ванда хороша. Вона — мій друг! А Мел! А як же Мел? Ти не можеш убити Мел! Будь ласка! Ти… — голос Джеймі зірвався, обличчя скривилося від болю.

Я знову заплющила очі — мені зовсім не хотілося дивитись, як мучиться Джеймі. Але я не могла не думати про нього. І ледве стримувалася, щоб не кинутися до нього: змусила м’язи закам’яніти, без упину повторюючи, що це тільки нашкодить Джеймі.

— Що ж, — мовив Джеб невимушено. — Здається, Джеймі проти. А його слово важить не менше, ніж твоє.

Відповіді не було так довго, що зрештою я наважилася розплющити очі. Джаред здивовано дивився на Джеймі, його погляд переповнював відчай і страх за хлопчика.

— Як ви могли допустити таке, Джебе? — прошипів він.

— Гадаю, нам варто поговорити, — відповів Джеб. — Сходи освіжитися. Відпочинь, прийми ванну, а там, може, й охота до розмови з’явиться.

Джаред зміряв старого злісним поглядом, у його очах читався біль зради. На думку спадали тільки людські порівняння: Цезар і Брут, Ісус і Юда.

Повітря немов наелектризувалося, з хвилину на кухні панувала цілковита тиша й неймовірна напруга, аж раптом Джаред струсив із себе Джеймі.

— Кайле, — гаркнув він і вийшов із печери.

Немов за наказом, Кайл подивився на брата, скривився і також вийшов. Брудні, змучені члени Джаредової команди мовчки рушили за ними, а з ними і Пейдж, яку міцно обіймав Енді.

Та й усі решта, хто опускав очі, соромлячись мене, соромлячись того, що прийняли мене у своє товариство, потягнулися вслід за ними. Зі мною залишилися тільки Джеймі, Джеб, Труді, Джефрі, Гіт, Лілі, Без і Волтер.

Ніхто не проронив і слова, аж поки кроки не віддалилися і не затихла луна.

— Ух! — зітхнув полегшено Іян. — Ну й приключка! Добре придумано, Джебе.