— Сам бачиш, — відповіла Ребекка. — І, будь ласка, говори тихіше.

Йозеф, пританцьовуючи, прикладав рулетку так і сяк до стін і виступів.

— Будь уважний, — просила вона його, знаючи про суворі стандарти Амона.

— Поки я тут, можу й тебе виміряти, — сказав Йозеф.

Він обміряв рулеткою її руки, приклав стрічку одним кінцем до її потилиці, а другим — до попереку. Ребекка не заперечувала, відчуваючи, як він торкається її пальцем, відзначаючи розміри. Але коли вони міцно пригорнулися одне до одного, Ребекка суворо сказала йому йти. Ця вілла — не місце для млосного вечора.

У Плашуві були й інші відчайдушні романи, навіть в есесівців, але розвивалися вони не так безхмарно, як стосунки між Йозефом Бау і манікюрницею. Обершарфюрер Альберт Гуяр, той самий, який розстріляв доктора Розалію Блау в гетто і Діану Райтер після обвалу фундаментів, закохався в єврейку з табору. Дочка Мадріча захопилася молодим євреєм із тарновського гетто — той, звичайно, працював на тарнoвській фабриці Мадріча, доки досвідчений ліквідатор Амон наприкінці літа не вчинив із тарновським гетто так само, як і з краківським. Тепер юнак працював у цехах Мадріча в Плашуві, і дівчина могла навідувати його там. Але з цього нічого вийти не могло. У самих в’язнів були свої ніші й закутки, де могли зустрічатися подружжя чи коханці. Але все — і закони Райху, і дивний кодекс в’язнів — стояло на заваді роману фройляйн Мадріч і її коханого. Так само чесний Раймунд Тіч закохався в одну зі своїх швачок. То теж була тиха, потайна і загалом нещаслива любов. Ну а обершарфюрерові Гуяру сам Амон наказав припинити ці дурниці. Тож Альберт пішов зі своєю дівчиною до лісу і з найніжнішим жалем вистрілив їй у потилицю.

Узагалі, здавалося, що над пристрастями есесівців нависає якась смертна тінь. Скрипаль Генрі Роснер і його брат акордеоніст Леопольд, які розсипали віденські мелодії над обіднім столом коменданта, це відчували. Одного вечора високий стрункий сивий офіцер Ваффен-СС завітав до Амона обідати і, багато випивши, попросив Роснерів заграти угорську пісню «Сумна неділя». У цій пісні співається про почуття, які переживає молодий чоловік, готовий учинити самогубство через втрачене кохання. Саме отаке надзвичайне почуття, як помітили брати Роснери, було дуже близьке есесівцям у години дозвілля. Власне, ця пісня набула недоброї слави в тридцяті роки: уряди Угорщини, Польщі й Чехословаччини всерйоз розглядали питання, чи не заборонити її, бо з її популярністю поширилася епідемія самогубств. Молоді люди, збираючись прострелити собі голову, часто цитували її слова в передсмертних записках. Цю пісню давно заборонило Управління пропаганди Райху. А тепер оцей високий, елегантний гість, достатньо дорослий, щоб його діти були вже підлітками, які самі переживають перші закоханості, усе підходив до Роснерів і просив: «Ну заграйте “Сумну неділю”». І хоча доктор Геббельс цього б не дозволив, тут, у дикій Південній Польщі, ніхто б не став сперечатися з офіцером СС, якого охопили спогади про нещасливе кохання.

Після того як гість уже вчетверте чи вп’яте вимагав ту пісню, дивна впевненість пойняла Генрі Роснера. У своєму найглибшому корінні музика — це завжди магія. Ніхто в Європі так не відчував силу скрипки, як отакий краківський єврей з родини, де музики не вчилися — вона переходила у спадок, так само, як і статус коена, спадкового священика. Генрі опосіла думка, яку він потім переказував так: «Господи, коли я маю силу, то, може, цей сучий син застрелиться…»

Своїм повторенням заборонена мелодія «Сумної неділі» була узаконена у вітальні Амона, і тепер Генрі нею оголошував війну, а Леопольд підігравав йому, а погляд красивого офіцера, сповнений ледь не вдячної меланхолії, додавав їм сил.

Генрі кидало в піт від думки, що він настільки очевидно накликає своєю скрипкою смерть есесівця, аж Амон помітить це і поведе його за віллу розстрілювати. Якщо говорити про гру Генрі, то її не можна було назвати хорошою чи поганою. Він грав одержимо. І лише один чоловік, той самий офіцер, помітив це і, далекий від п’яної балаканини Боша, Шернера, Чурди та Ґьота, дивився й дивився зі свого крісла просто у вічі Генрі, немовби збирався підскочити з місця і сказати: «Так, панове. Скрипаль має цілковиту рацію. Немає жодного сенсу терпіти таке страждання».

Роснери грали і грали мелодію навіть довше того часу, після якого Амон зазвичай кричав: «Годі!» Нарешті гість підвівся й пішов на балкон. Генрі одразу зрозумів, що вже зроблено все, щоб із цим чоловіком все було скінчено. Вони з братом з’їхали знову на фон Зуппе і Легара, замітаючи сліди повнокровною оперетою. Гість залишився на балконі сам і за півгодини перервав гарну вечірку пострілом собі в голову.

Отакий і був секс у Плашуві. Воші й поспіх по один бік дроту, убивство і безумство по другий. І посеред усього цього Йозеф Бау і Ребекка Танненбаум кружляли у своєму церемонному танці.

У пору високих снігів того року Плашув змінив статус на лихо всім закоханим за його колючим дротом. Тоді, на початку січня 1944 року, його оголосили концентраційним табором, підпорядкованим центральній владі — Головному економічно-адміністративному управлінню СС під орудою Освальда Поля в Оранієнбурзі, що біля Берліна. Філії Плашува, такі як «Емалія» Оскара Шиндлера, нині переходили під контроль Оранієнбурґа. Шефи поліції — Шернер і Чурда — втратили безпосередню владу. Плата за використання праці всіх тих в’язнів, що працювали в Шиндлера і Мадріча, уже йшла не на Поморську, а в кабінет генерала Ріхарда Ґлюкса, який у Поля був головою Секції D (Концентраційні табори). Оскар, коли хотів дружніх послуг, мав не тільки їхати до Плашува і там задобрювати Амона, не тільки частувати обідом Юліана Шернера, а й достукатися до певних офіційних осіб величезного бюрократичного комплексу в Оранієнбурзі.

Оскар не забарився з’їздити до Берліна і поговорити із людьми, які мали б займатися його паперами. Оранієнбурґ починався як концентраційний табір. Тепер він став розсипом адміністративних бараків. З кабінетів Секції D регулювався кожен момент життя і смерті у в’язниці. Голова секції Ріхард Ґлюкс також відповідав, після консультації з Полем, за встановлення співвідношення між працівниками і кандидатами до газових камер, тобто за рівняння, де X позначало кількість рабів, а Y — безпосередньо засуджених людей.

У Ґлюкса була передбачена процедура для кожної події, і з його відділу виходили меморандуми, викладені безболісним жаргоном бюрократа, паперової душі, відстороненого спеціаліста.

Головне адміністративно-економічне управління СС

Голова Секції D

(Концентраційні табори)

D1-AZ:14fl-Ot-S

GEH TGB NO 453-44

Комендантам концентраційних таборів

Da, Sah, Bu, Mau, Slo, Neu, Au І — III,

Gr-Ro, Natz, Stu, Rav, Herz, A-L-Bels,

Gruppenl. D. Рига, Gruppenl. D. Краків (Плашув).[14]

Використання комендантами таборів тілесних покарань в’язнів у випадках саботажу на військових виробництвах зростає. Прошу надалі всі доведені випадки саботажу (доповідь від керівництва повинна додаватися) карати через повішення. Кара має відбуватися перед зібранням членів відповідної групи робітників. Причина кари повинна бути повідомлена з тим, щоб кара виконала запобіжну функцію.

(Підпис)

Оберштурмфюрер СС

Такими канцелярськими заклинаннями в деяких теках докладно регламентувалося, якої довжини має бути волосся у в’язня, щоб становити економічну цінність для «виробництва волосяних шкарпеток для команд підводних човнів і валяного взуття працівникам залізниць Райху», а в інших обговорювалося, чи форму стосовно «випадків смерті» слід розсилати до восьми відділів, чи просто описувати в листі й додавати до особової справи, щойно всі дані будуть внесені до облікової картки.

І тут гер Оскар Шиндлер із Кракова повів мову про своє невеличке підприємство на Заблочі. Доручили його справу якомусь середньому чинові — офіцерові, співробітнику з роботи з особовим складом.